Психологія відносин

Не могу построить отношения. Нравятся те, кто недоступен, кого надо добиваться, получать одобрение. Обычно они холодные, скупые на эмоции. И когда мне не отвечают взаимностью, я очень страдаю и мне больно, будто со мной что-то не так, будто я не заслуживаю внимания, что я не могу нравиться, что смешно было думать, что я вообще кому-то нравлюсь. Будто я не достойна любви. Просто это какая-то закономерность. Когда мне кто-то понравиться, я могу делать какие-то шаги навстречу, но когда я вижу что навстречу мне ни шага это неприятно, я не понимаю, что я сделала не так. Но когда я вижу что человек оказывает другим внимание, но не мне, это задевает. Очень задевает. Другие достойны внимания, а я нет? Как так. Просто зачастую мне нравяться те, кому я не нравлюсь. Почему так может происходить? Почему так хочеться заслужить чье-то расположение? Я ведь не должна заслуживать чью-то любовь. Тогда почему кажеться, ну вот еще немного усилий и все, на меня обратят внимание, какой я бриллиант, и я понравлюсь, и будет мне счастье. Но почему то мои усилия не увенчиваються успехом. Усилия не значит, что я не даю прохода, вовсе нет. Я пытаюсь показать себя с лучшей стороны. Показать свои достижения, стараюсь быть лучше, умнее, красивее, чем прежде. Но это какая то гонка, что нету никакого удовлетворения, скорее разочарование. Видимо даже если прямо не говоришь, то все равно заметно что кто-то нравиться. А чем больше хочешь понравиться, тем больше это раздражает других. Никто не любит и не ценит тех, кто пытаеться угодить. Так как же быть? Если бы можно было контролировать, кто нравиться, кто нет, но не получаеться этим управлять. У всех схожий типаж. После того, как я не получаю, что хочу, запускаеться какое-то состояние, очень плохо. Ступор. Не могу ничего делать и не могу нормально сконцентрироваться. Чувство ненужности, брошенности, будто я странная и поэтому со мной не хотят общаться, будто я не такая как все и я одна такая на свете, никому ненужная, не достойная внимания, общения, неинтересная, бесполезная, а других все хорошо, что кто-то кому-то нужен, что другие нормальные, что у других лучше жизнь и с ними все общаються и они заслуживают внимания. А вот я ничего не заслуживаю. Недостойна. Хуже других. И кому я вобще нужна. Ощущение пустоты, тревоги, одиночества. И ощущеие будто все усилия напрасны. Почему так происходит и что можно с этим сделать? Может есть книги на эти темы? Спасибо за ваше внимание к проблеме и за ваши советы!

Живу с хлопцем мені 28, йому 32 роки . Я не можу перенести , коли хлопцю добре без мене з друзями , с колегами , тобто коли він приділяє увагу не мені. Він дуже багато часу проводить на роботі , він завжди на роботі я б так сказала . Був такий випадок, коли ми почали жити разом , йому дзвонила дівчина з роботи і кликала його гуляти і випивати з колегами , він взяв трубку і сказав що чекає дзвінка від шефа , але насправді ми домовилися гуляти з ним в той вечір в п’ятницю , тобто він мене приховав . Я тепер не довіряю йому і зажди переживаю коли він на роботі , бо раніше він дуже часто випивав з ними кожну неділю зустрічалися , інколи він там залишався спати , коли я була в іншій державі . Я хочу від нього більше уваги . Раніше до війни він ходив в баню с друзями , потім ці гулянки з цією дівчиною та колегами , командировки постійно , ще друзі , з якими він просто бачиться , і ще хожен місяц з усіма колегами ходить в бар . Підскажіть будь ласка це я не нормальна ? Я не знаю , що мені робити

Це мої перші серйозні стосунки, ми зустрічаємося уже третій місяць і начебто до цього тижня все було добре. Я дуже сильно її кохаю, вона мене також, але в мене з'явилася ревність до того що було до мене. Я повністю впевнений що вона ніколи не повернеться до тих людей і не почне з ними спілкуватися, але просто від думки що в неї щось було мені вже стає недобре. Сьогодні взагалі майже цілий день ходжу і думаю про її старий роман. В інтернеті знайшов щось про -ретроспективную ревность-- почитав щось ніби то й вона а начебто ц ні. Я просто розумію що вона мені не зрадить! Я їй дуже довіряю. Але ці кляті думки не дають мені спокою. Що це може бути і що з цим робити ? Можливо це якийсь вид окр ? Відчуваю себе жахливо відчуття ніби в голову мені ці думки насильно пхають а я усіма силами намагаюся їх виштовхнути але нічого не виходить і від цього мені стає ще гірше!