Психологиня Соломія Лехіцька Львів

Доброго дня, Алекс
Дуже шкода, що ви так себе погано почуваєте. Це справді важко, особливо, якщо триває вже стільки часу.

Ви написали, що приймаєте препарати для стабілізації настрою. Вам їх призначив психіатр? Якщо так, то чи знаєте який діагноз вам був при цьому поставлений?

Це дуже добре, що ви звернулися до лікаря. Але медикаменти допомагають зняти симптом, а не його причину. Для роботи з психологічними причинами вашого стану, вам потрібно працювати з психологом. Має бути комплексна робота.
З того, що ви написали, то розумію, що вам варто попрацювати зі стосунками з родиною та ставленням до себе.

Відредаговано автором 04-07-2023 19:08:54

Доброго дня
Щиро співчуваю вашому стану, мабуть вам дуже складно і ви вже від цього втомилися.
Оскільки такий стан у вас триває довго, то вам явно потрібна допомога. Бо самотужки ви не справляєтеся і саме по собі це не проходить.
В першу чергу вам потрібно звернутися на консультацію до лікаря психіатра, щоб він перевірив вас на наявність чи відсутність депресії. Можливо вам знадобиться медикаментозна допомога. Потім також на роботу з психотерапевтом, щоб розібратися з причинами такого вашого стану і побудувати плани на майбутнє.

Ви працювали з психіатром і зараз вийшли а стан ремісії. Це добре.
Чи рекомендували вам лікарі психотерапевтичну роботу, коли ви в стані ремісії?
На мою думку, вам потрібен постійний психотерапевтичний супровід, який би міг вас стабілізувати. Але це має рекомендувати лікар.

Скажіть, буд ласка, чим ви хворіли і ким зараз працюєте?

Хто вас матеріально забезпечував під час хвороби?

Ваші плани на майбутнє доволі приємні і гарні. Скажіть, буд ласка, що перешкоджає вам їх реалізовувати зараз?
Незважаючи на війну, зараз багато людей живуть і біля моря, наприклад в Одесі та області.
Як плануєте себе фінансово забезпечувати, щоб дозволити собі такий стиль життя?

Відредаговано автором 04-07-2023 12:45:48

Доброго дня

Мені дуже шкода, що з вами все це трапляється зараз. Розумію, що вам дуже складно.

Ваш чоловік повів себе з вами неналежним чином. Ви вагітна і потребуєте бережного ставлення, а не стресів. Скандали, ігнорування, зникання, та невідомість - не те, з чим має стикатися вагітна жінка.

Ви дуже мудро вчинили, що записалися до психолога саме з таким запитом.
Дуже шкода, що ви не маєте близьких друзів чи рідних, хто міг би вас підтримати.
Ви все добре робите, що гуляєте і медитуєте. Захоплююся вашим прагненням зберегти вагітність і бережним ставленням до малюка. Впевнена, ви станете для нього найкращою мамою.
Зараз ваше завдання максимально полегшити собі час очікування роботи з психологом. Тому продовжуйте те, що робили. Плюс намагайтеся виписати всі свої тяжкі думки і почуття на папір, потім його порвати чи спалити.

Скажіть, буд ласка, чим обґрунтовував ваш чоловік те, що у вас психологічні проблеми? Що саме він має на увазі?

Доброго дня, Олександр

Чи можете ви пояснити, що таке «блукаючий розум», що вкладаєте в дане поняття?

Чому ви довгий час були несоціалізовані і без роботи? Зараз вже працюєте?
Про що ви тривожитесь?

Як би ви себе почували і як би жили, якби вам вдалося з названими вами симптомами впоратися?

Відредаговано автором 04-07-2023 12:20:55

Доброго дня, Анастасія
Я вам співчуваю, думаю було критично неприємно дізнатися про такі речі.

Вчинок вашого співмешканця насправді низький та ганебний. Вашу доньку можна зрозуміти, адже, мабуть, їй огидно після цього. І в присутності даного чоловіка вона ніколи себе вже не зможе почувати в безпеці.

Чи варто вам миритися, ніхто не може знати, крім вас самої. Важливо, щоб ви запитали себе чи буде вам ок підтримувати стосунки, знаючи таку річ.

Хочу звернути вашу увагу, що встановлення камери у вашій кімнаті теж не є нормальним. В першу чергу, це свідчить про відсутність довіри у стосунках, дивно як це може бути при тому, що ви кажете, що стосунки завжди були чудовими. Також це порушення ваших границь, приватного простору. Ці речі не є ок.

Можна спробувати припустити, що це війна та служба так повпливала на чоловіка, якщо він це встановив вже після участі у бойових діях. Проте, думаю, що доньці вашій жити з цим чоловіком в одному просторі не варто, бо не знати чим це може закінчитись.

Так само, варто обговорити рішення з донькою, бо вона може сприйняти ваше примирення з чоловіком, як зраду вами її інтересів та небажання захистити. Тут треба бути обережно, бо дівчатка дуже вразливі до таких речей.

А загалом, рішення мусите приймати, відштовхуючись від власних думок та бажань. З одного боку, ніби нічого критичного не трапилося. З іншого, відверто неприємно і нема гарантії, що знову щось подібне не повториться.

Доброго дня, Артем
Ви вже задавали тут питанні і вам відповідали психологи. Ви тоді заспокоїлися, але зараз все повторюється. Тому, можна припустити, що ваш страх має навʼязливий характер. Тим більше, що в минулому питанні, ви, здається згадували, що і раніше мали досвід навʼязливих станів.
Це про те, що з вашим станом потрібно працювати в індивідуальній роботі з психологом, бо вам і зараз дадуть відповідь, але ви або взагалі не заспокоїтесь, або заспокоїтесь на короткий час і все піде по новій.
Сподіваюсь, до психотерапевтів, навідміну, від геїв, ваш батько ставиться добре.

«Но скажите, я ведь не гей, и не стану им?» - ви вище написали, що зрозуміли, що ваша орієнтація ще не сформована. Як ви хочете отримати відповідь на питання, якщо її просто ще немає. Якщо ви тримаєте в руках яйце, то ніяк не можна дізнатися, вилупилися з нього півник чи курочка.
Для того, щоб вам відчути свою орієнтацію, вам потрібно, щоб пройшов час і ви мали реальний сексуальний досвід. Тоді зможете відчути як вам і з ким, до кого насправді тягне. Бо зараз ви лиш фантазуйте і то до істини вас мало наближає. Хоча сексуальні фантазії - це нормальний і обовʼязковий етап формування зрілої сексуальності. Звісно, у 15 років у вас не може бути багатого сексуального досвіду.

Гомосексуальна орієнтація не лікується, бо не є хворобою. Її не обирають. Вона яка є, то вже і буде. І, як би ви не ставилися до геїв, не варто ображати людей, вони мають право бути якими хочуть.

Щодо продовження людського роду, не думаю, що вам варто переживати. Геї були завжди, але людський рід продовжується, бо їх не така вже й велика частина.

А загалом, думаю, що справа у вас взагалі не в сексуальній орієнтації. Швидше, ви просто дуже боїтеся бути не прийнятим в не визнаним своїм батьком, не подобатись йому.

Скажіть, які загалом у вас стосунки з батьком? Чи пишається він вами, чи визнає вас мужнім і успішним?

Доброго дня, Катя

Погоджуюся з рекомендацією колеги вище, що вам варто звернутися хоча б на декілька зустрічей з психологом.
Справа не в тому, чи скажете ви це синові сама чи разом з чоловіком і наскільки впевнено. Справа в тому, щоб зрозуміти що болить і лякає вашу дитину. Психолог допоможе вам обрати хорошу стратегію поведінки як мами, справитися зі своїми почуттями.
Ви вагітна, тому погані емоції і напруга не є корисними для вас. Постарайтесь не затягувати і подбати про себе.

Доброго дня
В принципі, нормальним є все, що законно і з чим вам добре.
Але з ваших слів можна зрозуміти, що вам з цими думками не дуже добре, бо ви пишете, що не ви їх думаєте, а ніби вони самі зʼявляються без вашого бажання.

Чому ви вважаєте, що не можна думати погано про людей? Що від цього станеться? Чи можете навести приклад таких думок?

Доброго вечора.
Скільки років вашій доньці? Як саме вона себе травмує і як давно це почалося? З тією дівчинкою вони зустрічаються як подруги чи між ними романтичні стосунки?
Які у вас з донькою стосунки?
У вас вказаний вік - 16 років. То помилка?

Загалом, по хорошому, при селфхармі потрібно одразу звертатися на консультацію до лікаря психіатра. А далі вже працювати з психотерапевтом.

Відредаговано автором 02-07-2023 00:21:27

Доброго вечора, Тарас

Співчуваю вам з приводу втрати друга.
Погоджуюся з колегою, що справді тут важливо розібратися який саме існує звʼязок між втратою друга та погіршеннями у спілкуванні. Як саме, на вашу думку, вплинула дана трагічна подія?
А може, раніше ви могли з другом поділитися своїм болем, негативними почуттями від спілкування, наприклад, з родиною. Друг вас підтримував, тому такі конфлікти ви переносили легше?

Можливо раніше ви більше часу проводили саме з другом, з яким у спілкуванні ви один одному чудово підходили. А зараз ви більше спілкуєтеся з іншими людьми, тому труднощі у спілкуванні, які в раніше були, стають більш очевидними?

Доброго дня.
Що вам робити, щоб що?
Думаю, це абсолютно нормально відчувати тривогу та розгубленість, коли починаєте щось нове. Ви щойно приїхали і вам потрібен час на адаптацію.
Ви не можете дізнатися чи впораєтеся з роботою, поки не спробуєте.
Зрештою, що такого страшного може трапитися, якщо не впораєтеся? Мабуть, вас просто звільнять. Але ж є шанс, що все-таки впораєтеся.

«Так мені подобається підвищувати голос на боржників, це дає тимчасову впевненість у собі. Але я не садист. Я дуже добра людина.» - садистична частинка це не лише про задоволення від фізичного насилля над іншими. Це загалом про задоволення від домінування і влади над слабшими. Навряд чи такі речі походять у вас саме від доброти. Підвищувати впевненість у собі потрібно, але не за рахунок приниження інших. Це не ок.

В чому саме проявляється те, що ви дуже добра людина?

Доброго дня, Денис

Схоже, у вас дуже глибока невпевненість в собі і власних здібностях. В глибині душі ви вважаєте себе не здатним, не талановитим. Тому вам так страшно опинитися в ситуації оцінки оточуючих, ви боїтеся спробувати себе в нових видах діяльності.

Цю невпевненість ви намагаєтеся компенсувати зовнішніми факторами: вченими ступенями, відчуттям влади на роботі, фантазуєте про викладацьку роботу, бо це теж про владу.

Схоже це відчуття невпевненості вмикає у вас садистичну частинку, бо це своєрідна компенсація - почуватися сильним і владним хоч десь. Боржники налякані, тому не зададуть вам незручне питання, навідміну від студента і вимог та очікувань до вас у них немає.

Думаю, що ви собі не зовсім вдале питання задаєте. Бо справа не в зміні діяльності. Ви шукаєте не так заробітку, як відчуття реалізації та успішності. Але насправді, досягнення цього не дають. Ви, мабуть, в цьому можете переконатися подумавши про науковий ступінь. Він у вас є, але відчуття успішності від нього немає, бо ви не впевнені всередині. Швидше за все, так буде і з наступними досягненнями. Наприклад, ви зміните роботу і станете викладачем. Страх опинитися в незручній ситуації не покидатиме вас, а також ж ризик намагатися компенсувати власне відчуття налаяканості, наприклад проявляючи садистичну частину до студентів на іспиті.

Тому, думаю, вам вартує роздумувати не так про нові досягнення чи зміну місця праці, як про тривалу роботу з психотерапевтом. Вам потрібно розвивати відчуття впевненості в собі, сміливості, самоприйняття. Так ваше самопочуття стане кращим. Можливо згодом, ви і поміняєте роботу. Але більше не для компенсації, а з відчуття, що ви варті кращого та любові до себе.