Question

21-12-2023

Я до 29 років жила разом з батьками в Україні і це було невиносимо для мене - батько-алкоголік, мама - дуже важка людина, постійні скандали і стрес з самого дитинства. І нарешті я вирішила "втекти" від них - переїхала в Туреччину до хлопця, з яким спілкувалася, і через кілька місяців ми одружилися. Переїзд для мене був дуже важким, перші місяці відчувала жахливу вину перед матір'ю за те, що "залишила" її з батьком (це, певно, тягнеться з дитинства, коли моїм завданням було захищати маму, стояти між ними, коли він п'яний намагався її бити). Вона мені також давила на почуття вини (свідомо чи несвідомо - не знаю), що я її залишила і що їй тепер робити як мене нема (вона на пенсії, не має чим зайнятися і не хоче).
З часом я почала РОЗУМІТИ, що маю право жити своє життя, а те, що мама залишилася з ним, залишалася з ним все життя і дозволяла так з собою поводитися - це її вибір і я не маю своє життя присвячувати рятуванню їх.
Але до сих пір я маю почуття вини, що я живу краще за них, а вони там "страждають" (хоча для них таке життя може вже й стало нормою). Коли я десь подорожую, то відчуваю неодмінну тягу скинуті мамі фото-відео чи подзвонити по відеозв'язку, щоб показати, де я (і це не тому, що в нас дуже прекрасні відносини. ні, наше спілкування не є нормальним, однозначно). Я не знаю, чи це почуття вини підсвідомо мені заважає заробляти гроші, хоча я свідомо і розумію, що якби я заробляла багато, то могла б їм допомогти фінансово, організувати якусь подорож і тд.
Плюс останнім часом у мого брата почали виникати серйозні проблеми одна за одною і я дуже сильно емоційно на них реагую, випадаючи зі свого життя на кілька днів щоразу і скочуючись у напівдепресивний стан. (раніше ми з братом (йому 39 років) навіть не спілкувалися, поки жили в одній квартирі, і мене не дуже цікавили його проблеми - через своє розлучення та інші проблеми він також багато пив і був аб'юзером по відношенню до мене. Але після переїзду в Туреччину (2 роки тому) я вирішила налагодити спілкування, наскільки це можливо).
І виходить, що майже кожен раз, коли я спілкуюся з членами моєї сім'ї, я чую про якісь безкінечні проблеми, я переживаю за них і це "виносить" мене, я відчуваю біль і в мене враження, що моя сім'я не може бути щасливою, а так як я є її частиною, то я теж.
Також я останнім часом часто згадую про якісь хороші моменти з дитинства і сильно плачу. Я не можу зрозуміти чому.
Я ніби й зараз сама не хочу бути дорослою і думки про те, щоб мені мати свою дитину, здаються мені нереальними - я відчуваю одночасно і якийсь сором (ніби як це я буду вагітною,як я скажу про це батькам - звучить, ніби я дитина, а не 31 річна жінка) і дивні відчуття стосовно того, що в моєму тілі буде рости дитина (я не знаю чому, але в мене страх та якісь інші незрозумілі почуття, коли щось стосується мого тіла в плані медичних процедур (може тому, що коли я була маленькою, в мене було отруєння і лікарі мене мало не вбили, поклавши неправильно капельницю), а також в мене ніби нема розуміння і прийняття того, що це НОРМАЛЬНО, що я жінка, а жінки народжують дітей). В мене виникають певні гінекологічні проблеми та кісти в грудях - я не знаю, чи не є це психосоматичним...
І ось я в іншій країні, втекла від батьків і одружилася (з чоловіком все ок), але не живу нормальне життя: не соціалізуюся; не вчу мову, хоча розумію прекрасно, що вона мені крайнє необхідна, та і вчитися я люблю; не заробляю достойних грошей - ніяк не можу вирішити, що я хочу та можу робити та як мені тут реалізуватися; постійно в переживаннях за проблеми сім'ї; гінекологічні проблеми на фоні стресу чи психосоматика; неадекватні почуття стосовно народження власних дітей, описані вище...

Як мені почати жити своє щасливе життя?

Питання від: Svetlyachko; Вік: 31

подобається запитання?

Підберіть сімейного психолога онлайн або в містах України.

А Ви бажаєте поставити питання психологам просто зараз? Або отримати приватну допомогу психотерапевта онлайн (по Скайпу, Вайберу, Watsapp)?

Виберіть психолога для консультування з приводу розладу комунікації між різними членами родини, відсутності підтримки, неспівпадіння поглядів на виховання дітей тощо

Щоб запитати або відповісти, авторизируйтесь або пройдіть реєстрацію!

Ви можете запропонувати автору цього питання поспілкуватися

Надіслати запит на спілкування можуть зареєстровані користувачі

Щоб відправити автору цього питання пропозицію поспілкуватися, Вам потрібно бути авторизованим.

Поради відвідувачів

Ще немає коментарів. Ви можете бути першим, хто запропонує автору якусь пораду.

Щоб прокоментувати, авторизируйтеся або зареєструйтеся!

Наші психологи

Катерина Вовк
(Київ)

Нiна Уенем
(Онлайн)

Алексей Лемещук
(Одеса)

Ирина Островерх
(Харків)

Схожі онлайн консультації

19-12-2023 Как помочь близкому мужчине стать лучше?

18-12-2023 Нелюбовь мужа: как обрести себя прежнюю?

12-12-2023 Чоловік не вважає нас сім'єю

10-12-2023 Розлучитися чи пробачити

10-12-2023 Вернуть все назад или начать с нуля

10-12-2023 Чоловік ігнорує мої образи

10-12-2023 Що робити в ситуації коли потрібно жити з братом хлопця та його дівчиною?

09-12-2023 Приемная семья не видит что я пытаюсь стать лучше

05-12-2023 Чоловік не хоче жити окремо від батьків

29-11-2023 Хочу что бы вы мне помогли

Тетяна Артеменко психолог Черкаси · Answer 1 · 2023-12-21 15:36:25

Хочу Вам сказати, що Ви вже почали жити своє життя - щасливе - чи й не завжди щасливе - загалом, як всі інші люди. Є і те, і те. І щастя, і біда, і хвороби, і плани на майбутнє. Просто продовжуйте. Дитинство - це батьківщина нашої душі, вона може бути не завжди привітною до нас, але вона завжди з нами в серці. Тому Ви так і переживаєте за своїх близьких до цього часу - і це нормально. Нормально спілкуватись з мамою, нормально переживати за брата - це частина нашої долі. Іноді нормально боятись сказати батькам, що Ви вагітна - адже для них Ви все ще дитина, і Ви до цього часу гостро це відчуваєте. Ви вже багато зробили у своєму житті, щоб змінити його. Вам дався важко переїзд, але Ви витримали. Тож, інші справи можна спробувати зробити за цим же принципом - головне наважитись. Якщо Ви плануєте стати мамою, просто почніть рухатись у цьому напрямку. Якщо не хочете вчитись - не вчіться, може, Вам це і не потрібно. Все одно, так чи інакше, упродовж життя Ви вчитеся, навіть якщо не підозрюєте цього. Тому що нові навики ми отримуємо щодня.

score 1 · Answer 2 · 2023-12-21 15:47:41

Доброго дня!

цитата:

Як мені почати жити своє щасливе життя?

Насправді, є передумова для можливості жити своїм щасливим життям. І ця передумова називається - відбутись як дорослій і свідомій людині, яка знає, хто вона і чого хоче.
На жаль, поки що Ви вважаєте себе частиною батьківської сім'ї, переймаєтесь її проблеми, пригнічені невиправданим, але наявним почуттям вини перед ними.
Ментально Ви досі міцними тросами пов'язані з рідними, а фактично перебуваєте в іншій сім'ї - вже власній, де Ви заміжня.

Отже, спочатку варто порозумітись, власне, з собою. Потім розібратись з емоційною спадщиною, аби минуле і теперішнє з рідними в Україні не завдавало такого болю і шкоди, як завдає тепер. Не викреслити їх зовсім, а привести своє ставлення у відповідність здоровому глузду і реальному стану справ(!)

Тобто потрібно розібратись з усім, що Вас пригнічує. Навчитись ставитись до себе як до найбільшої цінності в цьому світі - приймати, поважати, турбуватись, підтримувати, коли потрібно, прощати і дбати про себе.
Ось тоді зможете відкритись, бо знатимете. чого хочете і як того досягти.
Взаємодія з психологом, вважаю, буде вельми корисною!

Павел Леонидович Басанский психолог Київ · Answer 3 · 2023-12-22 19:13:33

цитата:

я в іншій країні, втекла від батьків і одружилася (з чоловіком все ок), але не живу нормальне життя: не соціалізуюся; не вчу мову, хоча розумію прекрасно, що вона мені крайнє необхідна

Тут два моменти, Svetlyachko. Перший і найважливіший: Ви ще НЕ відокремилися від батьків та НЕ подорослішали.
Бо втеча від батьків не робить людину дорослою. Навпаки, вона всю свою дитячість та несамостійність забирає із собою, за кордон. Більш того, за кордоном залежність ще підсилюється - від чоловіка, його родини. А складнощі адаптації викликають ще більш виражений дитячий стан - розгубленості та невпевненості. Це другий момент. Тому і ностальгія за дитинством:

цитата:

Також я останнім часом часто згадую про якісь хороші моменти з дитинства і сильно плачу. Я не можу зрозуміти чому.

Залежність від мами підсилює й це:

цитата:

перші місяці відчувала жахливу вину перед матір'ю за те, що "залишила" її з батьком (це, певно, тягнеться з дитинства, коли моїм завданням було захищати маму, стояти між ними, коли він п'яний намагався її бити). Вона мені також давила на почуття вини (свідомо чи несвідомо - не знаю), що я її залишила і що їй тепер робити як мене нема (вона на пенсії, не має чим зайнятися і не хоче)

Маніпулятивні прийоми, які вона застосовувала й застосовує, на користь лише їй. А Вами вони керують бездоганно.
І доки Ви тягнете минуле із собою, доки піддаєтеся маніпуляціям, доки не знешкодили почуття провини, доки не втішили свою маленьку Внутрішню Дівчинку (яка вдосталь настраждалася), Ви не зможете жити своє щасливе життя. Це все Ви зможете зробити на психотерапії з психологом. Самотужки - ніяк.
От Вам і відповідь.

Як почати жити своє щасливе життя

Поради відвідувачів