Більше 10 років в цивільному шлюбі, є дитина 5 років. Перші 4 роки батьківства мій цивільний чоловік взагалі не мав нічого спільного з вихованням дитини, зараз стало легше. Але його безвідповідальність сильно мене засмучує. Ми живемо в квартирі, яку знімають мої, ні разу не богатії, батьки, вони ж всі ці 5 років платять за комуналку, бо в нього не стабільний дохід, бо в нього спочатку не вистачало, не було вчасно грошей, а зараз з роками це вже сприймається як норма. Я не працюю, сиджу з дитиною. В мене постійно таке почуття, що ніби він ще думає: треба йому вся ця " сім'я " чи ні. Часто гуляє з друзями, приходить додому в годин 11, а інколи і взагалі залишається у свого батька, в своїй кімнаті. Звичайно в ці дні присутній і алкоголь. За зраду не переживаю, чи може принаймі не палила його на цьому. Але найбільша проблема - це мій страх. Страх показати зуби і залишитись без землі під ногами. Тому часто проковткю образи. Довела себе до психосоматики, лікувалась. За 5 років в декреті боюсь залишитись сама. Роботи немає, в батьківській квартирі куди хочемо зїхати затяжний ремонт, який сама я не потяну, дитина часто з соплями і ми більше вдома ніж у садочку. Мені банально страшно палити мости. Але з кожним днем влюзія щасливої сім'ї тріщить більше. Я люблю свого чоловіка і вважаю його своїм чоловіком, але зрозуміла, що він ще сумнівається в тому жінка я йому чи так. Питання навіть не в цивільному шлюбі, до народження дитини все всіх влаштовувало, але зараз наш папа просто не хоче брати за нас аідповідальність.