Підготовка сім'ї до появи первістка

Народження дитини — це ціла система змін, які зачіпають як фізіологію молодої матусі, так і інші складові сімейного життя. Часто чоловік відчуває ревнощі до дитини, адже в цей період жінка може повністю поринути в роль мами, при цьому ігноруючи роль дружини. Відчуваючи себе зайвим, чоловік може дистанціюватися та самоусунутися. Обмеженість у спілкуванні на перших порах після пологів, зміна способу життя, порушення гормонального фону — усе це може призводити до перепадів настрою у молодої матусі. Часто виникають думки: я нікому не потрібна, друзі забули, чоловік не вникає в проблеми тощо. Зростаюче роздратування потребує виходу. Добре, якщо жінка має навички та можливість опрацьовувати свої проблеми. Колишній стиль поведінки, вироблений роками, виявляється неефективним. Побудова нового завжди супроводжується напруженням, опором тощо. Саме тому поява дитини та пов’язана з цим адаптація до змін усіх членів родини є кризою.

До появи дитини у подружжя стосунки утворюють діаду. Тобто їм доводиться враховувати лише себе та одне одного. Вони знають, як бути разом, удвох, і як окремо один від одного. У ідеалі це стосунки між двома дорослими людьми, здатними подбати про себе самостійно, а також про іншу людину, виходячи зі своїх бажань і можливостей.

А коли з’являється дитина, це вже стосунки в тріаді. Тобто потрібно вчитися враховувати інтереси третьої людини, яка бере участь у вашій парі. Спочатку це трохи дивно.

Також ролі в родині зміщуються. Хтось у якийсь період потребує трохи більше підтримки, а хтось — трохи більше свободи. Найбільше змінюється роль жінки. І залежно від її змін, змінюється й самосприйняття чоловіка в родині.

Тому, по суті, потрібно заново вчитися вибудовувати ролі, розподіляти обов’язки, звикати до обставин.

Те, що називають кризою, насправді є неготовністю до народження дитини. Фізіологічна здатність мати дітей настає набагато раніше, ніж формування психологічної готовності до виховання дитини.
ОБОЄ подружжя мають чітко розуміти, чи готові вони до тих змін, які несе за собою народження дитини.

Криза — це не обов'язково щось погане, це нормальний етап у розвитку сім'ї. Можна сказати, що вся динаміка розвитку сім'ї — це чергування двох станів: перший — так званий гомеостаз, коли все йде за накатаною, правила сім'ї встановлені, а умови перебування приблизно однакові протягом якогось часу. Другий стан — криза, коли сім'ї потрібно перебудуватися на новий лад через те, що в ній щось змінилося. Це може бути пов'язано не лише з появою дитини, а й зі зміною роботи одного з подружжя, зміною місця проживання, зміною вікових та особистісних характеристик членів сім'ї. Що стосується саме народження первістка, то перед сім'єю постає завдання пристосуватися до всіх тих змін, які пов'язані з цим подією: потрібно переглянути обов'язки по дому, розподілити та освоїти нові обов'язки щодо догляду за малюком, мамі потрібно перебудуватися з ролі працюючої жінки на роль домогосподарки, потрібно визначити межі впливу старшого покоління на виховання малюка тощо. Ця перебудова може проходити більш-менш болісно, але одне можна стверджувати точно: вона вимагає часу та повної узгодженості дій подружжя. І, звичайно, якщо чоловік і дружина подолають ці труднощі, зможуть знайти спільну мову та налагодити все так, що можна буде говорити про початок наступної стадії гомеостазу (стабільності), то їхні стосунки дійсно стануть міцнішими, довірливішими та близькими.

Це одночасно і те, й інше.
З народженням дитини з’являється величезна кількість змін: нові обов’язки, новий спосіб життя. Потрібно перекроювати свої графіки, змінювати фінансову систему сім’ї, заново вибудовувати стосунки з усіма родичами та близькими. А головне — потрібно знаходити місце й час один для одного як для пари.
Старі стосунки руйнуються, необхідно будувати нові. Якщо люди цього не вміють, шлюб руйнується. Тому криза.
Водночас дитина — це те спільне, що є в пари, це нові ролі один для одного. Тому вважається, що дитина зміцнює сім’ю.

Тут не може бути якогось єдиного погляду. Усе залежить від індивідуальних особливостей пари. Важливі багато складових: фізіологічний стан жінки; психологічна готовність її та партнера до змін, адже як раніше вже не буде. Пріоритетність у стосунках також важлива. Гіпертривожність молодих матерів — не найкращий помічник в організації сексуального життя. Чим більше мама нервується, тим більш неспокійним стає малюк. Відповідно, часу поза дитиною у неї стає все менше. За таких умов, коли жінка постійно напружена, секс, відповідно, не приносить задоволення, а радше стає чимось на кшталт обов’язку. Чоловік, звичайно, реагує на зміни, що відбулися. Близькість стає рідшою. Але це аж ніяк не означає, що так відбувається у всіх пар.

По-різному. Залежить від пари, від умов життя, від темпераменту, від обставин появи дитини в родині. Найчастіше на сексуальне життя не вистачає часу та сил. Але якщо подружжя допомагає одне одному в догляді за малюком і разом веде господарство, або в цьому є інші помічники, то майже нічого може й не змінитися.

Іноді у жінки змінюється гормональний фон після пологів, і в період лактації їй або зовсім не хочеться близькості, або, навпаки, темперамент спалахує.

Змінюється тіло жінки. Це, безумовно, впливає на сексуальне життя, на те, як її сприймає чоловік, як вона сама до себе ставиться. Хтось окриляється після скинутих кілограмів після вагітності, хтось замикається, якщо не всі кілограми зійшли.

Чоловік може по-різному ставитися до змін у жінці. До того, що вона мати, до того, що вона змінилася, до того, що вона годує грудьми.

Важливо також враховувати й утримання в перші тижні після пологів, поки не закінчаться лохії.

Важливо бути уважними одне до одного, сприймати секс як задоволення для обох, а не як спортивний інтерес (як часто, як довго, чи не так, як у сусідів/друзів тощо).

Сексуальне життя подружжя та виховання дітей — це різні сторони подружнього життя, в яких чоловік і жінка перебувають у різних соціальних ролях. У першому випадку подружжя — це чоловік і жінка один для одного. У другому випадку подружжя — це батьки, мама і тато для своєї дитини, які виконують батьківські функції. Обидві сторони подружнього життя мають бути однаково значущими.

Найголовніша відмінність: до народження дитини сексуальне життя у парі спонтанне (коли є бажання та настрій), а після народження — планове. Це означає, що для занять сексом пара орієнтується вже не на бажання, а на можливість — коли дитина спить, коли вона здорова, або коли хтось може приглянути за дитиною, щоб пара змогла приділити увагу одне одному.

Після народження дитини батькам потрібно спеціально виділяти час один для одного, потрібно докладати зусиль, щоб особисте життя не згасло з появою нових турбот і складнощів.
Не лише чоловік має бути ніжним, турботливим і терплячим, щоб його дружина відпочивала, перемикалася та насолоджувалася. Але й жінці потрібно розуміти, що в чоловіка залишилися колишні потреби, і що терпіння має межі. Жінці добре б не виключати партнера з її стосунків із дитиною, а вчитися довіряти й розділяти відповідальність.
Якщо парі вдасться пережити кризу появи малюка та вибудувати нові стосунки, то сексуальне життя збагатиться новим смислом. Новий спільний досвід зроблять особисті стосунки змістовнішими, з’явиться більше довіри один до одного.

Мій особистий погляд — у своїй ліжечку. Якщо малюк протягом дня оточений турботою, отримує необхідний тактильний та емоційний контакт, задовольняється його потреба в безпеці, то сон окремо у своїй ліжечці буде природним і корисним.

У ідеалі — у безпеці. Найчастіше найбезпечніше — поруч із мамою. Де б ви поклали спати дитину, якби жили в первісному суспільстві? У окремій печері? На сусідньому камені? Чи поруч із собою?

Новонароджені діти абсолютно інстинктивні. Питання їхнього сну — це питання їхнього виживання та безпеки, а не стосунків між подружжям.

Однозначної відповіді не існує. Різні діти, різні ситуації, різні батьки та безліч інших факторів, що впливають на відповідь.

Моя особиста думка — близько до мами. Щоб мама могла швидко відреагувати на потреби дитини в їжі чи заспокоєнні. Не бачу нічого поганого в тому, щоб малюк спав поряд із мамою на батьківському ліжку (за умови, що тато буде спати поряд із мамою) або у своїй ліжечку поряд із батьківською. Але, мабуть, у окремій кімнаті в перші роки життя дитини її залишати не варто.
Це стосується діток до 3-х років.

Ідеалу не існує. Дитина має спати там, де зручно всім. Це важливо: не лише дитині з мамою, чи одному дитині, чи мамі з татом, а всім.

Межу взаємин вибудовує сама молода пара. Саме батьки, спираючись на свої відчуття, пропонують модель взаємодії, яка їх влаштовує. Тут було б непогано бабусям/дідусям та їхнім дітям обговорити разом, скільки, яку допомогу, коли вони готові приймати/надавати. Ну й, звичайно, брати на себе відповідальність за свій вибір. Так, якщо погляди на догляд за дитиною діаметрально протилежні, батькам варто озвучити твердість своєї позиції. Але при цьому бути готовими до того, що старше покоління задля виховання може застосувати «важку артилерію»: відмова посидіти з дитиною, припинення допомоги по господарству. Йде в хід будь-яка маніпуляція, аж до скарг на здоров’я та раптових хвороб.

Допомога — це коли вам допомагають у тому, у чому ви потребуєте, про що просите, після чого вам стає легше. Усе інше — не ваші тривоги, а може, й диктат)).

Це питання меж. Якщо бабусі та дідусі порушують ваші межі, втручаючись у життя вашої родини, — це диктат. А якщо вони допомагають, бо ви їх про це попросили, — це справжня допомога.

У батьків має бути власна модель виховання, заснована на їхніх цінностях, уявленнях та знаннях. Цю модель подружжя мають обговорити між собою та намагатися вдвох її втілювати й разом коригувати. Надто не рекомендую повністю копіювати модель виховання з батьківської родини одного з подружжя, адже дитинка буде не результатом виховання мами й тата, а відразу відчуватиме близькість лише до однієї «сімейної гілки».
Рекомендую перші місяці життя дитини до виховання залучати бабусь і дідусів по мінімуму. Це, можливо, буде важкувато, але дасть можливість молодим батькам відчути всю відповідальність за виховання дитини, вони зможуть пізнати свою дитину та налагодити з нею емоційний зв’язок, а також знайдуть свій власний стиль батьківського виховання.

Якщо батьки дитини психологічно дорослі, вони без проблем проведуть цю межу. Вона існувала й до народження дитини.
Якщо бабусям і дідусям вдається диктувати правила молодій сім’ї, значить цій сім’ї вигідно це терпіти, бо разом із диктатом вона отримує допомогу й турботу.

Існує маса курсів з підготовки майбутніх батьків, які точно не будуть зайвими. Вагітність — дуже відповідальний період як для мами, так і для тата. Якщо в парі були значні розбіжності до цього, то з появою малюка вони можуть загостритися. Тому в такому випадку не завадило б звернутися до сімейного психолога. Розуміння того, що вагітність — це не хвороба, не щось, що звалилося зверху та позбавляє можливості повноцінно жити, суттєво полегшує момент очікування пологів та безпосередньо організацію життєвого простору після них.

Очікування мають бути реалістичними. Потрібно розуміти, навіщо ви хочете мати дітей, що хочете для себе й для них. Це має бути в задоволення. І з інтересом. Адже це нове життя! Такої ще ніколи не було! Отже, все може йти зовсім по-новому, а не так, як належить, або як вам розповідали.

Також усі батьки помиляються та зляться, навіть на дітей, навіть на новонароджених). Це питання самоконтролю. І поступово ви цьому навчитеся.

Головне — любити дитину, любити одне одного, не забувати дбати про себе та приймати необхідну вам допомогу від оточуючих.

Приймати рішення мають лише подружжя, чоловік і дружина. Ніхто та ніщо не має впливати на прийняття цього відповідального рішення.
ОБОЄ подружжя мають бути готові до цього рішення та розуміти ступінь власної відповідальності.

Якщо говорити про етап планування малюка, то дуже важливо розібратися з мотивами народження. Якщо дитина планується для того, щоб «порадувати» когось із рідних, щоб «втримати» партнера, або тому, що вже «пора», тоді на малюка лягає величезне навантаження відповідальності, з яким він не може впоратися. Найкращий, на мій погляд, мотив — це народження дитини як продовження, втілення любові чоловіка та жінки.
Підготовка до самих пологів та народження може включати пошук інформації з догляду та виховання малюка, а також пошук «наставників» — людей, які, на вашу думку, чудово справляються з батьківством, тих, чий досвід ви хотіли б переняти.
І найголовніше — це близькість та взаємна турбота подружжя одне про одного. Дуже важливо, щоб їхні стосунки не втратили значущості й після народження малюка. Було б чудово, якби молодим батькам вдалося проводити час наодинці, приділяти увагу одне одному, живити почуття. Тоді й малюк зростатиме в теплій обстановці.

До цього неможливо підготуватися. Складнощі будуть, як би ти не готувався.
Дитина проявляє й збільшує всі невирішені конфлікти в сім’ї, усі пригнічені почуття.
Чим більше в пари відвертості, щирості, взаємодії, тим більше вона готова до народження дитини, стихійного лиха, інопланетного вторгнення та інших нестандартних ситуацій.
Тому найкращою підготовкою буде відповісти собі на питання: наскільки я задоволений цими стосунками? І обговорити це з партнером. Чудово буде обговорити свої незадоволення на сімейній терапії.