В момент відповіді на Вашу провокацію мною керував імпульс злості, чи щось таке – навіть не можу розпізнати, наче як бажання захистити своє зачеплене его, бо такі слова до мене я сприйняла як зневагу чомусь. В той момент в мене не було критики до того, як я висловлююсь.

Зараз, проаналізувавши і зважаючи на вашу таку спокійну і наче цілком пристойну відповідь, я вкотре дивуюсь – який в мені дрімає слизький хижак (в той момент коли я писала своє питання про бажання припинити спілкування з сестрами я ніби забула про існування такої своєї сторони, хоча озираючись назад усвідомлюю, що вона в мене напевно завжди й була).
Тепер здаюся собі примітивною і низькою.

Пишу це зараз напевно знову ж таки через зачеплене его – я не хочу проявлятися ось такою. А яка я насправді є – не знаю.

Також хочу сказати трохи про моє сприйняття і фантазії. Мені ваша відповідь здалася трохи не щирою, метушливою. Не те що Ви сказали якусь неправду, а таке враження, ніби Ви відповіли так, як потрібно, а не те що хотіли сказати. Також такий момент – Ви сказали дещо більше ніж те, про що я запитувала, і з цього виникає припущення, що це спеціально, аби в чомусь переконати, справити якесь певне враження. Наприклад, це може бути такий спосіб приховати справжнє ставлення (злість, огиду, бо я думаю що в цій ситуації саме таке ставлення було б органічним). Я розумію, що це можуть бути знову ж таки мої дофантазовування і таке специфічне сприйняття, через якийсь тригер.

Я не буду вдаватися до деталей, але хочу сказати дещо в загальному. З Вашої відповіді, в мене склалося враження, що Ви помітили мої побоювання щодо психопатії (я боюся що я можу виявитися психопаткою), і Ви ніби переконуєте мене, що це не так. (Хоча насправді Ви цього точно не знаєте).
Раніше (набагато раніше) я не допускала думки, що я можу бути психопаткою, я думала що я біла і пухнаста, а от інші люди злі. Проте останнім часом моя Тінь почала все частіше показувати себе, або ж я перестала вдавати що її не існує і почала помічати її фрагменти, аналізувати свою поведінку і ситуації з моєю участю ширше, і більше помічати свої "погані" прояви. На цей момент я вже визнаю, що мені притаманна певна психопатичність, і зараз мені просто стає цікаво а що буде, яким буде життя з цим усвідомленням, як це вплине, якою я ще зможу бути людиною, знаючи це про себе і не стараючись вдати що я не така. В тому числі думаю обговорення в цій темі допомогло мені змиритися з такою моєю особливістю і довершити процес прийняття цього. Дякую за Ваші відповіді

Я дуже хотіла б закрити цю тему, бо багато ресурсу витрачаю сюди непродуктивно, моє питання наразі закрите, але розгорається якесь казна-що і далі, і я вже не бачу в цьому сенсу, просто затягує.

Хочу ще дещо сказати наостанок.
Те що я використала ось таку метафору:
"Це в мене чітко асоціюється з тим, як батьки звалюють на дитину відповідальність за свою неадекватну поведінку. Ви в цій ситуації батько! І маєте залишатися батьком в будь-яких обставинах, при будь-якій поведінці дитини. Бо це Ваша відповідальність." – це наштовхнуло мене на деяку думку –
Ось це все що розігралося між нами – це чистої води перенос! Тому що через якісь тригери я дивилась на Вас не безпосередньо, а як на свого батька, який не впорався зі своєю відповідальністю! І звідти така злість. Аналогічно на психолога Ірину – як на маму, яка думає що за всіх розумніша і може вказувати що кому робити, а не дати людині зрозуміти себе і прийняти своє рішення!

Я не хочу продовжувати розмову, тому що це вже безглуздо. Мені здається, Ви мене не розумієте, від слова взагалі.
Тому я опублікую цю відповідь і видалю свій акаунт, щоб більше не мати можливості щось написати. Бо стриматися важко, а сенсу продовжувати немає. Достатньо слів, щоб зрозуміти і зробити висновки, якщо є таке бажання.