Психологиня Алла Григорівна Веленко Київ метро Університет

Дякую за щирість!
Ну що ж, Ваше доповнення мене ще більше впевнило в тому, до Ваша про лема з чоловіком "родом з дитинства". Чи не тому Ви оминули мої питання про батьків, їх стосунки та як ставилися вони до Вас, що ТАМ буде боляче?
От Ви пишете "Я после ссоры всегда хотела мириться и первый шаг к применению делала". Звідки така модель поведінки? Він образив, а Ви - перша миритися? Це дуже схоже, як маленька дитина боїться втратити бодай трошки тепла від мами, чи тата? І тому перша "біжить назустріч", аби тільки на неї не сердитися, і, можливо, посміхнулися до неї... І от те саме бажання притулитися вночі, щоб обійняв... Що це, як не страх самотності і намагання відчути трошки тепла, як у маленької дитини...
Ви намагаєтеся зрозуміти поведінку свого чоловіка, тоді, як, насамперед, потрібно розібратися зі своїми почуттями та діями. Адже, коли жінка починає поважати себе, коли стає самодостатньою, а для цього, перестає грати роль "жертви" і зазирати в очі, як маленька дитина, яка очікує хоча б трошки любові, тоді і чоловік та його поведінка зміняться однозначно. Бо в парі ми одне одного просто "дзеркалимо". То які стосунки між батьками? І як вони ставилися до Вас в дитинстві?

Доброго дня!
Щоб не повторюватися, напишу лише те, що я побачила з Ваших слів.
Є певні родові програми,які, хочемо ми чи не хочемо, але передаються нам у "спадок" і просто керують нашим життям, притягуючи певних чоловіків та певні ситуації, які повторюються. Саме повтор ситуацій дозволяє мені стверджувати, що Ви дієте за тою самою родовою програмою, в якій жила і Ваша мама-жертва. А швидше за все, і бабуся була не дуже щаслива...
Жінки-жертви все життя принижено "ковтають" образи. Тобто, образи застрягають і відповідно перетворюються на ще більш руйнівну програму підсвідомої, глибоко закопаної, агресії до чоловіків. Яку зовні не видно, але...
Нам здається, що ми сприймаємо одне одного по зовнішності, по нашим словам, манерам... Тоді, як насправді, ми скануємо один одного, зчитуючи зсередини... І оп! Притягуємо лише тих людей і і події, які відповідають нашим внутрішнім глибинним, несвідомим установкам!
Тому чоловіки неодружені не підходять до Вас, бо відчувають, що такі стосунки з Вами їх просто зруйнують зсередини. Адже, жінки у шість разів психо-емоційно, тобто, енергетично, потужніші за чоловіків. Тому своїм внутрішнім станом можуть не просто впливати, а інколи, руйнувати представника сильної статі. Відповідно, і з'являється зовні, не дуже зрозуміла поведінка самих чоловіків...
Тоді, як чоловіки одружені, певним чином захищені, адже, у них вже є дружина, з якою вони пов'язані на тому самому психо-емоційному, енергетичному, рівні.
Тому жінка, яка несе в собі руйнівну програму, зашкодити їм просто не зможе...
Чому Вам не змогли допомогти попердні психологи?
Насправді, пояснюється достатньо просто. Які б гарні поради Вам не давали, які б не вели правильні розмови, і які б правильні питання не ставили - це лише рівень свідомості. Тобто, верхівка "айсбергу". А в таких випадках, потрібна лише глибока внутрішня трансформаційна робота з тою самою підсвідомістю, де і закладені самі установки та моделі поведінки.
Окрім того, як на мене, проблема може мати ще глибше "коріння", і бути пов'язаною з певними родовими проблемами та ситуаціями, які, як я вже і написала, розмовами, питаннями та порадами не вирішуються. Це все одно, що намагатися погладжуваннями видалити апендицит...

Відредаговано автором 18-04-2024 16:02:35

Доброго дня!
Насправді, Ви себе не накрутили, і поведінка чоловіка не має ніякого відношення до цінування та поваги до Вас. А без цього, ні про яке кохання мова іти не може, хіба що, про психо-емоційно залежні стосунки.
І те, що Ви знаходитеся у дуже залежному становищі говорять і Ваші слова про "зробити суїцид" та, Ваш загальний стан "взагалі не можу їсти", що є ознаками депресивного стану, "але піти від нього також не можу"...
Ви пишете Я його пробачила так як сильно кохаю. Але в душі не можу пробачити". Насправді, в Вашій душі засіла глибока образа, бо саме душа дуже добре відчуває кривду та правду. Тому те, що Ви вважаєте, що пробачили його, насправді, є просто величезний страх втратити стосунки і, можливо, залишитися самотньою і ніякого відношення до пробачення не має.
Бо пробачати, не означає дозволяти себе принижувати і використовувати. Адже, судячи з того, що Ви пишете, чоловік просто використовує Вас, швидше за все, бо так йому зручно. Він де від Вас має все, що хоче, правда? Але ж чоловіки по своїй природі мисливці. І коли вже когось вполювали, і впольовану вже повністю втратило себе як особистість, стає йому не цікавим. Тоді от виникають такі ситуації з закоханістю на стороні... Окрім того, чоловіки сприймають і розуміють лише конкретні дії, а до розмов " по душам" в таких ситуаціях, як у Вас, ставляться несерйозно, бо точно знають, що це нічим йому не загрожує. Тому слова "його біс поплутав і він так більше не буде" - швидше за все, особливої ролі не мають. "Проковтнули" раз, "проковтнете" і вдруге...
Що робити? Насправді, потрібно впоратися зі своєю депресією, адже, вона виснажує, полишає сил, робить ще більш залежною та безсилою. А щоб впоратися з депресією, потрібно відновити себе, стати самодостатньою (не плутати з самостійною), а отже по справжньому щасливою, і не завдяки чоловіку, а просто тому, що Ви жінка, і що життя саме для цього для Вас і створене. А щоб стати самодостатньою, потрібно позбавитися підсвідомих руйнівних програм страхів та залежностей, які, швидше за все, у Вас сформувалися ще з дитинства. Тому потрібно більше інформації про Вас.
Які стосунки між Вашими батьками?
Які стосунки у Вас з Вашим батьком?

Відредаговано автором 18-04-2024 15:38:16

Дякую за щирість.
Отже, мої припущення підтвердилися.
Те, що відбувається зараз з Вашим життям і стосунками з хлопцем, напряму пов'язані з Вашим дитинством і стосунками між батьками.
Ви пишете "Я слишком сильно его любила ( поэтому все ему прощала ,и я пошла в маму ,такая же добрая ,наивная ,мягкая ,до последнего люблю одного человека ,позволяю делать себе больно ,прощаю все каждый раз"
У Вас та ж сама модель поведінки з чоловіками, що і у мами. Це те ж саме, що наступати на одні і ті ж граблі. Адже дитина несвідомо переймає всі батьківські, материнські, установки, і потім ними користується в житті навіть не підозрюючи про це.
Можливо,Вас дуже здивую, але те, що Ви називаєте "слишком сильно любить", насправді, є величезною схильністю прив'язуватися до чоловіків. Тобто, тенденція до "злипання", ідеалізації коханої людини, яка передалася Вам від мами. Бо, насправді, прощати - це не означає дозволяти об себе "витирати ноги", а означає вміти кохану людину ще і виховувати, ставити на місце без скандалу, але з почуттям власної гідності. З якою, на превеликий жаль, є великі проблеми, як у мами, так і у Вас. Адже, ніхто вам не пояснив, що чоловіки принижених жінок не люблять, їх просто використовують, а потім ідуть від них.
Насправді, Ви втратили повністю себе в стосунках. А, зважаючи, що з цим чоловіком знайомі з 15 років, швидше за все, себе ніколи і не знаходили, а жили чужим життям, намагаючись "забігати всі дороги" чоловіку. Для чого йому щось робити для Вас, якщо Ви і так ладні "йому ноги мити і воду з під нього пити", без усіляких зусиль з його боку?
Чоловіки люблять і поважають лише тих жінок, які поважають себе. Але у Вас, на рівні підсвідомості, навіть такої опції немає, бо з дитинства стоїть інша "програма", програма залежної, приниженої позиції жінки-жертви, яка може до себе притягувати лише аб'юзерів... Певне, якщо хочете жити життям мами і повторювати її сценарій життя, тоді можна жити образами на чоловіка і своє життя знищувати, вживаючи наркотики, чи щось інше, не менш руйнівне, викликаючи лише почуття жалюгідності до себе...
Але якщо все ж маєте бажання стати щасливою, тоді потрібно вчитися бути самодостатньою ( не плутати з самостійністю - це різні речі) і почати трансформувати от ті всі руйнівні мамині програми... До речі, а як склалося життя у Вашої бабусі, маминої мами? Бо у мене відчуття, що і там не було особливого сімейного щастя... А якщо це так, то схоже вже на деструктивні родові програми...

Доброго дня Lina!
Колеги дали дуже багато гарних порад. Тому я спробую подивитися на ситуацію, яка склалася між вами, з іншого ракурсу. Бо поки у мене склалося враження що питання,яке між вами виникло, намагаєтеся вирішити лише з позиції допомоги хлопцю та його якихось внутрішніх змін.
Тоді, як, насправді, змінювати ми можемо лише себе.
І виходячи з цього, додам, що в житті випадкових стосунків просто не буває. Тому перше питання. Для чого саме Вам потрібні ці стосунки? Чому дана ситуація вчить Вас і що намагається допомогти саме Вам зрозуміти? Чому саме такого хлопця ви притягнули до себе і хочете саме з ним будувати серйозні стосунки?
Окрім того, є певні закони стосунків, які працюють навіть тоді, коли ми про них нічого не знаємо.
Ви пишете, що згодили пожити з хлопцем і живете по факту як заміжня жінка вже 9 місяців. Але чи відчуває сам хлопець, що він ВЖЕ має дружину і сім'ю? Навряд чи!
Адже, штамп в паспорті, як це не дивно, потрібен саме чоловіку. Бо жінка і так вже поводить себе як дружина, це така її природа, ставитися до хлопця як до чоловіка, якщо має з ним секс і про нього дбає.
А тепер питання ще одне. А для чого хлопцю напружуватися, якщо він і так вже все має, без шлюбу: і секс, і турботу, і багато любові... Можливо, навіть, занадто, бо сексуальні стосунки дуже швидко приєднаються, якщо під ним немає відповідальності, серйозності та поваги один до одного.
І ще. Складається враження, що Ви взяли на себе роль такої собі вчительки, духовного провідника, але ж при такій умові жодний чоловік розвиватися НЕ буде. І швидше за все, стане ще більш інертним та безініціативним. Що і відбувається, як на мене, між вами зараз.
Якщо у хлопця всі попередні стосунки були сході на теперішній, це може говорити не лише про те, що у нього є певний поведінковий стереотип, але і про те, що він знайшов таку дівчину, яка знову ж таки, цим самим стереотипам відповідає. Який вихід і чи є він?
Почати глибинно розбиратися, насамперед, в природі чоловіка та жінки, вивчити природу та закони гармонічного життя, але, насамперед, змінити свої підсвідомі установки та поведінкові стереотипні моделі. Бо в парі "танго танцюють двоє", змінитеся Ви, почне змінюватися І Ваш хлопець, або ж Вам життя дасть того, хто буде поводити себе зовсім по іншому, набагато краще.
Як склалися стосунки між Вашими батьками? Хто головний в сім'ї? Хто локомотив?

Доброго ранку!
Відповідь на Ваше питання криється в Ваших же словах "заставляю її прибрати іграшки, випити ліки коли хворіє і тд - зразу блювання. Це вона робить навмисно..."
Перше, щоб дитина почала хотіти щось робити, потрібно навчитися прислухатися до почуттів дитини і ставитися до неї як до тої, яка найбільше потребує уваги та любові, а вже потім - дисципліни та ліків. Примус ніколи нічого гарного не дає, а викликає лише блювоту або капризи. Це перше.
І друге. Складається враження, що до своєї дівчинки Ви ставитеся як до дорослої людини, вважаючи що вона щось там робить навмисне. Діти НІКОЛИ нічого не роблять навмисне, бо вони просто маленькі діти, яких недолюбили і які не отримують того тепла, яке їм потрібне. Бо заміщується просто зовнішньою турботою, яка, певне, потрібна, але... Не гріє дитині душу!
Але і Ви в цьому не винні. Швидше за все, самі в дитинстві не мали ані підтримки, ані, любові, ані тепла та підтримки. Тому почуття, серце закрите... Адже, ми можемо щось комусь дати лише тоді, коли самі це в собі маємо.
Я розумію, що Вам фінансово складно, але... Без допомоги психолога навряд чи Ви впораєтеся зі своїми дитячими травмами. А без цього, навряд чи зможете почати добріше ставитися і до своєї дитини. Тим паче, що з психологом можна індивідуально оговорити і умови консультацій.
Головне, визначитися, що для Вас важливіше, Ви самі та Ваша дитина, чи матеріальні питання.

Доброго ранку Marina!
Згодна повністю з колегою, що проблема в стосунках виникла лише через ідеалізацію стосунків та завищені вимоги до чоловіка. Адже, нам, дівчаткам, все набагато зрозуміліше, бо ми такі духовні, тонкі, розумні...
Тоді, як поняття духовності істинне лише у випадку поваги та вдячності до близької людини. Адже, навряд чи можна було б дозволити собі займатися саморозвитком, якщо не були прикриті "тили".
Я в таких випадках, під час терапії, задаю зачасти два питання. А як Ви думаєте, як довго Ваш чоловік залишиться один, якщо Ви підете від
нього? От такий: надійний,турботливий, серйозний, який забезпечує сім'ю фінансово, і на якого можна спертися?
І друге. Уявіть, що на Вас повністю лягли фінансові питання родини. Адже, саме так і буває, коли жінці стає нудно в сім'ї і вона іде від чоловіка. Як думаєте, скільки у Вас залишиться часу на саморозвиток? І чи, загалом, залишаться на нього сили?
До речі, можливо, відповівши на це питання, Ви зможете зрозуміти,чому Ваш чоловік саме так себе поводить?
Окрім того, є певні секрети сімейних
стосунків чоловік та жінки. Якщо жінка вміє правильно себе поводити, чоловік стає більш активним та починає разом із жінкою розвиватися. Бо "танго танцюють двоє" і в парі все буде взаємопов'язане.

Доброго дня!
Питання таке. Вам подобається професія автомеханіка? Адже, насправді, це буде прибуткова професія, яка при наявності Вашого професіоналізму та старанності, може повністю забезпечити не лише Вас, але і Вашу майбутню сім'ю. Це перше.
Друге. Вам лише 17 років. А цей вік призначений не для заробітку, а суто для навчання і саморозвитку. Насамперед,фізичного для чоловіків.
Тому, на мою думку, у Вас абсолютно неправильно розставлені життєві пріоритети. Ви намагаєтеся вирішити ті питання, які на даному етапі Вам просто не під силу, тому Ви просто дарма втрачаєте свої життєві ресурси, розпорошуючи себе.
Вам зараз потрібно зайнятися спортом, робити зарядку, бігати на свіжому повітрі... Потрібно гарно вчитися, щоб стати майстром в майбутньому.
І найважливіше. У Вас виставлені неправильно життєві цілі та цінності.
Як тільки Ви почнете розвиватися фізично та духовно, знаходячи відповіді на питання "Хто я? Звідки прийшов? І куди я іду", матеріал но, повірте, підтягнутися саме собою разом із Вашою фізичною та психологічною зрілістю.

Доброго ранку!
Як на мене, стан постійної тривоги та відсутність гарної роботи дуже тісно взаємопов'язані. Неможливо мати гарну роботу, якщо існує сильна тривога, яка блокує зсередини сили та енергію, яка і потрібна для того, щоб таку роботу мати.
Окрім того, замало інформації. А як Ви почували себе стосовно фінансових питань до того, як почали жити за кордоном? Чи так само була тривога, можливо, не так яскраво виражена?
Яке фінансове положення було у Ваших батьків в Вашому дитинстві? Чи жили Ви в достатку тоді і не турбувалися про матеріальне благополуччя?

Доброго ранку Анна!
Щиро співчуваю Вам, адже попри все наше бажання поводити себе відповідно ситуації, в якій ми перебуваємо, ми поводимо себе лише так,як вміємо.
А це саме вміння не з'являється саме по собі, воно формується в дитинстві, під впливом стосунків з найріднішими людьми та з оточенням
Тому, щоб спробувати Вам допомогти, потрібно знати дещо більше.
Ви пишете "С детства я была очень стеснительной и молчаливой. С друзьями, с родными я всегда очень общительна, иногда даже через чур. Чувство стеснения и молчаливости у меня возникает только с незнакомыми мне людьми". І у мене одразу виникло відчуття певної невідповідності.
Ви пишете, що з дитинства були дуже "стеснительные и молчаливые", а от з батьками, друзями та рідними "общительная и даже через чур" Як на мене, саме з цього моменту потрібно дуже уважно розбиратися. Коли Ви відчували себе "стеснительной"? З ким, з якими подіями та ситуаціями це пов'язано? З якого конкретніше періоду свого життя, віку?

Доброго ранку Пупырка!
Психологи дали вже багато гарних порад, тому я спробую написати тільки головне на мій погляд
Я Вам щиро співчуваю. Бо, насправді, дуже важко себе правильно поводити, коли немає розуміння як це робити. А не буває розуміння тоді, коли в дитинстві не було прикладу гармонічних стосунків батьків. І особливо, якщо ще й сама дитина недоотримувала тепло та порозуміння від дорослих. Тому так важливо зрозуміти, які між Вашими батьками стосунки? І чи було у Вашому дитинстві тепло, порозуміння, можливість висловлювати свої почуття щиро, не боячись, що тебе не зрозуміють? Чи була повага між Вами і не було намагання відкупитися, наприклад, купівлею іграшок чи речей?
Бо, насправді, коли всі основні психо-емоційні потреби незадоволені, дитина намагається будь яким способом увагу батьків привернути до себе. І,
нерідко,вдається до певного
несвідомого шантажу. Наприклад,
починає капризувати, кудись тікати, закриватися, або щось таке робити з собою, наприклад, щось недозволене випити, щоб на неї нарешті звернули увагу... Чому я роблю такі припущення?
Тому що, на превеликий жаль, у стосунках з хлопцем присутнє намагання на нього вплинути, завдаючи шкоду собі тими ж наркотиками... А це поведінка людини, яка має глибокі дитячі травми, про які навіть не здогадується, але які підсвідомо керують її життям, створюючи от такі ситуації і регулюючи її поведінкою.
Тому, насамперед, потрібно дати відповіді про батьків та себе в дитинстві, щоб можна було рухатися далі.

Доброго ранку Elena!
Щоб спробувати Вам допомогти, необхідно трохи більше інформації.
Ви пишете "Взаимопонимания нет вообще". Скажіть, а "взаимопонимание" до того, як чоловік почав вимагати від Вас щось купити, взагалі коли небудь було? І що таке, на Вашу думку, "взаимопонимание"? Окрім того, є питання, а як раніше вирішувалися фінансові проблеми? Хто в Вашій родині заробляє гроші? Адже, чоловік який фінансово та психологічно стабільний, примушувати жінку щось купити не стане "Доходит до того,что за то ,что я
отказалась ему что-то купить в магазине,я получила по лицу"
Взагалі, когось бити - це неприпустимо, а тим паче, жінку. Як Ви відреагували на таке неподобство? Яка була Ваша поведінка після цього?
Адже, складається враження, що Ви все принижено проковтнули, бо "Попросила его ночью обнять...". Тому нічого дивного немає, що чоловік права себе по хамськи" накричал,сказал,что хочет спать и чтоб не мешала...". До нас ставляться лише так, як ми дозволяємо. А дозволяємо рівно стільки, на скільки звикли ставитися до себе. А звичка так, чи інакше ставитися до себе, формується з дитинства. Як до Вас ставилися батьки? Які стосунки між батьками? Хто в сім'ї жертва, а хто аб'юзер?
Насправді, між Вами та чоловіком не здорові стосунки, бо є всі ознаки не лише психо-емоційної залежності, а фінансової та фізичної. І це вже окрема тема, чому чоловіка тягне дивитися порно...
Поки що було б дуже добре, якщо б Ви змогли дати відповіді на запитання вище для подальшої роботи з проблемою, яка виникла.

В якійсь мірі Ви таки маєте рацію...
Втрачаючи зв'язок зі своєю природою, ми дійсно, в певній мірі, втрачаємо себе, а отже, стаємо несправжніми, включеними в кокон умовностей та ілюзій...
Але зараз такий час, коли кожна людина буде поставлена перед вибором і змушена буде рано чи пізно задатися питаннями "Хто я? Звідки прийшов? І
куди я іду?". Тому, як на мене, не все так трагічно 🙂 І навіть, навпаки - відкриваються величезні перспективи для тих, хто задається питаннями і шукає на них відповіді, а отже, швидко розвивається.

Так, певне, варто намагатися бути більш стриманим під час розмови з жінками, але...
Є певні природні особливості чоловіків та жінок, які дуже відрізняються, тому і найбільші проблеми в стосунках пари виникає саме через незнання цих особливостей.
Адже, і жінка, і чоловік сприймає іншого через призму суто свого вміння контактувати з оточуючим світом.
Так, наприклад, жінка набагато емоційніша за чоловіка, І в розмові з іншими жінками навіть цього не помічає. Бо однакові відчуття та сприйняття. Але той же самий емоційний накал, тільки вже з чоловіком, може викликати неочікувану реакцію. Адже, для чоловіка яскраве емоційне забарвлення мови жінки в розмові з ним, потребує неа би якої витримки...
Так само і бурхливі, категоричні та різкі реакції чоловіка в розмові з чоловіком - абсолютно прийнятні та звичні. Тоді, як жінка таку реакцію вже сприймає як напад на себе та образу.
На превеликий жаль, таке невігластво у сфері елементарних знань про особливості природи чоловіка та жінки, нерідко, призводить до серйозних конфліктів "на рівному місті" і що ще гірше - до абсолютно неправильного трактування реакцій одне одного. Як от: аб'юз та токсичність ( я не торкаюся зараз теми реальних їх проявів, а лише тих випадків, коли це все надумане і, власне, самими ж і спровоковане)
Тому певний рівень знань у сфері природи самих стосунків, в тому числі, зачасти, не лише зупиняє важкі конфлікти, але і допомагає взагалі, обходитися без них.

Дякую за щирість.
Адже, вміння давати правильну оцінку тому, що сталося в попередніх стосунках, дає можливість і зрозуміти те, що відбувається в теперішніх...
Знаєте, погоджуюсь з Вами, що "Возможно она оставила след в моей психике, сломала меня где-то.."
Єдине, щодо "зламала", не погоджуюсь, а скажу, що просто на рівні підсвідомості у Вас закріпилася певна травматична установка, непрожитий стрес... Такий собі деструктивний зліпок стосунків, який, як на мене, отримав продовження в цих, нових стосунках...
Все, що ми до кінця не проживаємо, не розуміємо для чого такі стосунки були, чому мусили навчити, переходять на інші - це закон нашого розвитку, як в школі з другорічниками...
Окрім того, в перших стосунках явно виявилася тенденція до "залипання", залежності від самих стосунків... Інакше б Ви не дали себе втягнути у больову ситуацію з розставанням та поверненням назад... Чи не тому і зараз Вам так важко змиритися з тим, що дівчина від Вас пішла? І чи не для того ці нові стосунки з Вашою закоханістю і були дані, щоб Ви знову вчилися відпускати?
Як на мене, я зрозуміла "коріння" проблеми. У всякому випадку, його якийсь головний аспект, який,як це не дивно, але все ж пов'язаний з Вашим дитинством та Вашими батьками.
Є поняття основних цінностей, на яких будується наш світогляд і від якого залежить наше життя.
З Ваших слів, між Вашими батьками прекрасні стосунки, які Ви спостерігали з дитинства. Тобто, сформувалося підсвідоме уявлення про сім'ю та самі стосунки. І якщо у батьків стосунки були в динаміці, тобто, мали і певний внутрішній розвиваючий ці ж самі стосунки, конфлікт, у Вас вже залишилася лише одна ідеалізація стосунків. Бо дитина не вміє аналізувати, і батьків завжди сприймає з певною долею захоплення. Що унеможливлює критичне ставлення до їх життя.
Тому у Вас закріпилася картинка стосунків у вигляді певного ідеалу, руйнацію якого Вам дуже важко сприймати. Звідси і намагання стосунки будь що втримати і "підганяти" їх під певний ідеальний шаблон, при цьому докладаючи максимум зусиль зі свого боку... Забуваючи, що "танго танцюють двоє". І для гармонії потрібно, щоб зусилля для підтримки стосунків докладала і інша, жіноча сторона...
Це підсвідома модель поведінки, про яку Ви, як на мене, навіть не здогадувалися. Власне, як і більша частина людства 😉
І оскільки, вона підсвідома, одним бажанням все виправити, не обійтися. Потрібна серйозна внутрішня трансформаційна робота з психологом. Власне, вирішувати вже Вам, чи хочеться набивати ті ж самі гулі та синці, коли є можливість пропрацювати неконструктив із майстром.

Відредаговано автором 17-04-2024 11:33:56