Психологиня Алла Григорівна Веленко Київ метро Університет

Доброго ранку Анна!
Щиро співчуваю Вам, адже попри все наше бажання поводити себе відповідно ситуації, в якій ми перебуваємо, ми поводимо себе лише так,як вміємо.
А це саме вміння не з'являється саме по собі, воно формується в дитинстві, під впливом стосунків з найріднішими людьми та з оточенням
Тому, щоб спробувати Вам допомогти, потрібно знати дещо більше.
Ви пишете "С детства я была очень стеснительной и молчаливой. С друзьями, с родными я всегда очень общительна, иногда даже через чур. Чувство стеснения и молчаливости у меня возникает только с незнакомыми мне людьми". І у мене одразу виникло відчуття певної невідповідності.
Ви пишете, що з дитинства були дуже "стеснительные и молчаливые", а от з батьками, друзями та рідними "общительная и даже через чур" Як на мене, саме з цього моменту потрібно дуже уважно розбиратися. Коли Ви відчували себе "стеснительной"? З ким, з якими подіями та ситуаціями це пов'язано? З якого конкретніше періоду свого життя, віку?

Доброго ранку Пупырка!
Психологи дали вже багато гарних порад, тому я спробую написати тільки головне на мій погляд
Я Вам щиро співчуваю. Бо, насправді, дуже важко себе правильно поводити, коли немає розуміння як це робити. А не буває розуміння тоді, коли в дитинстві не було прикладу гармонічних стосунків батьків. І особливо, якщо ще й сама дитина недоотримувала тепло та порозуміння від дорослих. Тому так важливо зрозуміти, які між Вашими батьками стосунки? І чи було у Вашому дитинстві тепло, порозуміння, можливість висловлювати свої почуття щиро, не боячись, що тебе не зрозуміють? Чи була повага між Вами і не було намагання відкупитися, наприклад, купівлею іграшок чи речей?
Бо, насправді, коли всі основні психо-емоційні потреби незадоволені, дитина намагається будь яким способом увагу батьків привернути до себе. І,
нерідко,вдається до певного
несвідомого шантажу. Наприклад,
починає капризувати, кудись тікати, закриватися, або щось таке робити з собою, наприклад, щось недозволене випити, щоб на неї нарешті звернули увагу... Чому я роблю такі припущення?
Тому що, на превеликий жаль, у стосунках з хлопцем присутнє намагання на нього вплинути, завдаючи шкоду собі тими ж наркотиками... А це поведінка людини, яка має глибокі дитячі травми, про які навіть не здогадується, але які підсвідомо керують її життям, створюючи от такі ситуації і регулюючи її поведінкою.
Тому, насамперед, потрібно дати відповіді про батьків та себе в дитинстві, щоб можна було рухатися далі.

Доброго ранку Elena!
Щоб спробувати Вам допомогти, необхідно трохи більше інформації.
Ви пишете "Взаимопонимания нет вообще". Скажіть, а "взаимопонимание" до того, як чоловік почав вимагати від Вас щось купити, взагалі коли небудь було? І що таке, на Вашу думку, "взаимопонимание"? Окрім того, є питання, а як раніше вирішувалися фінансові проблеми? Хто в Вашій родині заробляє гроші? Адже, чоловік який фінансово та психологічно стабільний, примушувати жінку щось купити не стане "Доходит до того,что за то ,что я
отказалась ему что-то купить в магазине,я получила по лицу"
Взагалі, когось бити - це неприпустимо, а тим паче, жінку. Як Ви відреагували на таке неподобство? Яка була Ваша поведінка після цього?
Адже, складається враження, що Ви все принижено проковтнули, бо "Попросила его ночью обнять...". Тому нічого дивного немає, що чоловік права себе по хамськи" накричал,сказал,что хочет спать и чтоб не мешала...". До нас ставляться лише так, як ми дозволяємо. А дозволяємо рівно стільки, на скільки звикли ставитися до себе. А звичка так, чи інакше ставитися до себе, формується з дитинства. Як до Вас ставилися батьки? Які стосунки між батьками? Хто в сім'ї жертва, а хто аб'юзер?
Насправді, між Вами та чоловіком не здорові стосунки, бо є всі ознаки не лише психо-емоційної залежності, а фінансової та фізичної. І це вже окрема тема, чому чоловіка тягне дивитися порно...
Поки що було б дуже добре, якщо б Ви змогли дати відповіді на запитання вище для подальшої роботи з проблемою, яка виникла.

В якійсь мірі Ви таки маєте рацію...
Втрачаючи зв'язок зі своєю природою, ми дійсно, в певній мірі, втрачаємо себе, а отже, стаємо несправжніми, включеними в кокон умовностей та ілюзій...
Але зараз такий час, коли кожна людина буде поставлена перед вибором і змушена буде рано чи пізно задатися питаннями "Хто я? Звідки прийшов? І
куди я іду?". Тому, як на мене, не все так трагічно 🙂 І навіть, навпаки - відкриваються величезні перспективи для тих, хто задається питаннями і шукає на них відповіді, а отже, швидко розвивається.

Так, певне, варто намагатися бути більш стриманим під час розмови з жінками, але...
Є певні природні особливості чоловіків та жінок, які дуже відрізняються, тому і найбільші проблеми в стосунках пари виникає саме через незнання цих особливостей.
Адже, і жінка, і чоловік сприймає іншого через призму суто свого вміння контактувати з оточуючим світом.
Так, наприклад, жінка набагато емоційніша за чоловіка, І в розмові з іншими жінками навіть цього не помічає. Бо однакові відчуття та сприйняття. Але той же самий емоційний накал, тільки вже з чоловіком, може викликати неочікувану реакцію. Адже, для чоловіка яскраве емоційне забарвлення мови жінки в розмові з ним, потребує неа би якої витримки...
Так само і бурхливі, категоричні та різкі реакції чоловіка в розмові з чоловіком - абсолютно прийнятні та звичні. Тоді, як жінка таку реакцію вже сприймає як напад на себе та образу.
На превеликий жаль, таке невігластво у сфері елементарних знань про особливості природи чоловіка та жінки, нерідко, призводить до серйозних конфліктів "на рівному місті" і що ще гірше - до абсолютно неправильного трактування реакцій одне одного. Як от: аб'юз та токсичність ( я не торкаюся зараз теми реальних їх проявів, а лише тих випадків, коли це все надумане і, власне, самими ж і спровоковане)
Тому певний рівень знань у сфері природи самих стосунків, в тому числі, зачасти, не лише зупиняє важкі конфлікти, але і допомагає взагалі, обходитися без них.

Дякую за щирість.
Адже, вміння давати правильну оцінку тому, що сталося в попередніх стосунках, дає можливість і зрозуміти те, що відбувається в теперішніх...
Знаєте, погоджуюсь з Вами, що "Возможно она оставила след в моей психике, сломала меня где-то.."
Єдине, щодо "зламала", не погоджуюсь, а скажу, що просто на рівні підсвідомості у Вас закріпилася певна травматична установка, непрожитий стрес... Такий собі деструктивний зліпок стосунків, який, як на мене, отримав продовження в цих, нових стосунках...
Все, що ми до кінця не проживаємо, не розуміємо для чого такі стосунки були, чому мусили навчити, переходять на інші - це закон нашого розвитку, як в школі з другорічниками...
Окрім того, в перших стосунках явно виявилася тенденція до "залипання", залежності від самих стосунків... Інакше б Ви не дали себе втягнути у больову ситуацію з розставанням та поверненням назад... Чи не тому і зараз Вам так важко змиритися з тим, що дівчина від Вас пішла? І чи не для того ці нові стосунки з Вашою закоханістю і були дані, щоб Ви знову вчилися відпускати?
Як на мене, я зрозуміла "коріння" проблеми. У всякому випадку, його якийсь головний аспект, який,як це не дивно, але все ж пов'язаний з Вашим дитинством та Вашими батьками.
Є поняття основних цінностей, на яких будується наш світогляд і від якого залежить наше життя.
З Ваших слів, між Вашими батьками прекрасні стосунки, які Ви спостерігали з дитинства. Тобто, сформувалося підсвідоме уявлення про сім'ю та самі стосунки. І якщо у батьків стосунки були в динаміці, тобто, мали і певний внутрішній розвиваючий ці ж самі стосунки, конфлікт, у Вас вже залишилася лише одна ідеалізація стосунків. Бо дитина не вміє аналізувати, і батьків завжди сприймає з певною долею захоплення. Що унеможливлює критичне ставлення до їх життя.
Тому у Вас закріпилася картинка стосунків у вигляді певного ідеалу, руйнацію якого Вам дуже важко сприймати. Звідси і намагання стосунки будь що втримати і "підганяти" їх під певний ідеальний шаблон, при цьому докладаючи максимум зусиль зі свого боку... Забуваючи, що "танго танцюють двоє". І для гармонії потрібно, щоб зусилля для підтримки стосунків докладала і інша, жіноча сторона...
Це підсвідома модель поведінки, про яку Ви, як на мене, навіть не здогадувалися. Власне, як і більша частина людства 😉
І оскільки, вона підсвідома, одним бажанням все виправити, не обійтися. Потрібна серйозна внутрішня трансформаційна робота з психологом. Власне, вирішувати вже Вам, чи хочеться набивати ті ж самі гулі та синці, коли є можливість пропрацювати неконструктив із майстром.

Відредаговано автором 17-04-2024 11:33:56

Знаєте, можливо я Вас здивую, але...
Неодноразово стикалася під час терапевтичної роботи з клієнтами з тим, що за зовні прекрасними стосунками з батьками, приховувалися ті травмуючі "нюанси", які потім і впливали на подальше доросле життя.
Можливо зараз напишу те, що Вам не сподобається, але... Причини того що сталося, потрібно шукати все одно в дитинстві. Адже, саме тоді формуються поведінкові моделі, якими ми користуємося в дорослому віці. І якщо батьки жили в гармонії, то автоматично, і їх син буде поводити себе гармонічно, і навряд чи "притягне" в своє життя жінку з величезною купою внутрішніх проблем... Адже, подібне притягує подібне
Окрім того, "Чим сильніше жінку ми кохаємо, тим менше подобаємося їй" - це закон стосунків між чоловіком та жінкою. Жінки по своїй природі дуже ненаситні в бажаннях. І чим більше чоловік "забігає всі дороги", тим більше жінка буде виявляти своє невдоволення... До речі. А як склалися стосунки між Вашими батьками? Хто займався здебільшого, Вашим вихованням? Це була мама?
А щодо питання, чому так важко забути ту, яка кинула? Як на мене, саме через те, що кинула вона, а не Ви... Бо це завжди удар по нашому "Я", нашій самооцінці та нашому само сприйняттю. Окрім того, є відчуття незавершеності, недоговореності, такий собі, незакритий гештальт. До речі, а як складалися попередні стосунки, якщо вони були? З якої причини розставалися?

Відредаговано автором 17-04-2024 10:28:29

Доброго ранку!
На мою думку, з Вами могла трапитися якась дуже болюча стресова подія в дитинстві, про яку Ви могли навіть забути. Адже, психіка захищає дитину, бо вона ще не здатна впоратися з проблемою. Але, на превеликий даль, травма від події не зникає, а може закарбувалися на рівні підсвідомості і нагадувати про себе саме через панічні атаки.
Що робити? Єдиний вихід, це знайти "коріння" проблеми. Тобто, вийти на травму і її пропрацювати.. Але для цього потрібний психолог. Самотужки ж таким впоратися буває дуже важко, а інколи, і неможливо. Ваші батьки знають про таку проблему? Адже, Ви неповнолітній, і з психологом можна почати працювати лише з їх згоди. Або ж можете звернутися до шкільного психолога чи місцевої соціальної служби, де також повинні бути психологи.

Доброго ранку!
Психологи дали вже багато гарних порад, тому, щоб не повторюватися, спробую коротко написати про головне.
Перше. Ми себе поводимо з іншими людьми лише так, як звикли поводити себе з дитинства. Тобто, страх спричинити незручності директору, може лише "віддзеркалювати" якийсь інший страх спричинити незручності батькам ( мамі, татові, значимій людині) з дитинства. Маленька дитина дуже потребує тепла та любові дорослих. Тому з усіх сил намагається поводити себе так, щоб батьки частіше до неї посміхалися і були в гарному настрої. Тому, якщо батьки не в гуморі, одразу причину починає шукати в собі, в своїй поведінці і намагається бути дуже зручною, щоб її не розлюбили або дали хоча б трошечки більше тепла... Ми дорослішаємо, а поведінкова дитяча модель залишається і ми на стільки до неї звикаємо, що навіть не помічаємо її.
Які у Вас були стосунки з батьками? Як часто Ви могли відверто говорити про свої почуття та потреби?
Адже, саме від відповіді на ці питання і залежить Ваше вміння правильно поводити себе в дорослому віці.

Доброго ранку!
Підкажіть, будь ласка, а звідки у Вас така впевненість, що Ви невдаха?
Дуже схоже на певну підсвідому програму, яка була закладена ще з дитинства "я невдаха, ні на що не здатна, безкорисна, недосконала, постійне відчуття того що я знаходжуся не на своєму місці, спілкуюсь не з тими людьми, мене ніхто не розуміє, та і взагалі ніхто не хоче дізнаватись мене з середини..." Як до Вас ставилися батьки? Чи було тепло, порозуміння між Вами, чи відчували Ви турботу про себе? Чи Вам було з ким поділитися своїми почуттями? Адже, насправді, наше життя складається не просто так, випадково, а у відповідності до того, як ми самі себе відчуваємо. А відчуваємо себе лише так, як відчували в дитинстві поруч зі своїми батьками...

Я правильно Вас зрозуміла, в попередніх стосунках з жінками, Ви були "весь в себе и в работе"?
Якщо так, то Вас просто гойднуло з однієї крайності в іншу, тоді як гармонічні стосунки десь посередині.
Насправді, коли людина "вся в собі", це може означати, що є внутрішні травми, з якими людина намагається у такий спосіб "занурення" впоратися. Що знову ж таки, підтверджує Ваша ж дівчина "Ты сам себе сейчас оставишь травму, подобную прошлой, а так не надо".
Що трапилося в попередніх стосунках?
І Ви не відповіли чомусь на мої питання про стосунки з батьками... Чому? Чи не тому, що там дуже боляче і про це не хочеться навіть говорити?

Відредаговано автором 17-04-2024 09:46:02

Доброго ранку Anya!
Мені дійсно дуже шкода, що так склалося. Адже, діти та підлітки надзвичайно залежать від своєї зовнішності, бо внутрішній світ знаходиться лише ще в стадії формування. А отже, немає на що спертися, щоб змогти прийняти якісь свої особистісні відмінності від інших.
Щоб спробувати Вам допомогти, потрібно глибше розібратися у самому процесі ставлення до нас. Нам здається, що оточуючих відносяться до нас суто за нашою зовнішністю, тоді, як насправді, вони реагують суцільно на наше внутрішнє сприйняття самих себе. Тобто, якщо ми не любимо себе, не сприймаємо себе зі своїми особистісними ознаками, переживаємо через те, як до нас почнуть ставитися, оточуючі миттєво почнуть реагувати "дзеркально" відповідно нас самих. Насправді, ті, хто знаходиться поруч з нами, лише транслюють зовні наше внутрішнє ставлення до себе та наші страхи і переживання, не більше...
Інша справа, що зараз дитячі та підліткові страхи переросли, як на мене, у глибинні підсвідомі установки і почали керувати Вашим життям, по факту, це саме життя псуючи.
Окрім того, вітіліго має свої психо-соматичні причини, розібравшись в яких, можна спробувати не лише зменшити кількість білих плям на тілі, але і повністю вилікувати себе. Адже, людський організм самовідновлюючийся. І не відбувається цього лише тому, що ми самі не даємо йому правильно функціонувати підсвідомими блоками із заборон, стресів та травм.
І головне в процесі одужання - це внутрішнє прийняття себе та своєї зовнішності. А це можливе лише тоді, коли в дитинстві у нас була підтримка, у тому числі, психо-емоційна, взаєморозуміння зі значимими людьми, тепло та вдосталь реальної уваги від них...
Як ставилися до Вас батьки в дитинстві?
Чи були у Вас з ними довірливі стосунки? Чи відчували Ви їх прийняття та щиру увагу? Чи були в дитинстві якісь важкі стреси, чи травмуючі події? З якого віку з'явилося вітіліго?

Доброго ранку Sirius!
Певне, істинну причину того, що вона не хоче зустрічатися з Вами, може знати лише сама жінка, але...
Як на мене, є певні речі, на які варто звернути увагу, і які можуть допомогти зрозуміти, що, насправді, відвернуло від Вас її.
Турбота про кохану жінку - це прекрасно!.., але до тих пір, поки ця сама турбота не починає бути нав'язливою і приторно-солодкою.
І якщо б Ви змогли хоча б трохи відсторонитися від свого болю, Ви б це зрозуміли і самі з того листа, який вона Вам написала: "Я верю, что ты найдешь родного тебе человека и будешь искренне и без зависимости любить его"
Вона Вам прямо та відверто назвала причину неможливості бути разом - "без зависимости любить". Уявіть собі, що з Вами знаходиться поруч дівчина, яка весь час боїться Вас втратити, заглядає принижено в очі, сподіваючись, що Ви полюбите її і ладна робити та виконувати любі Ваші забаганки, аби тільки Ви її не кинули... І скільки Ви поруч витримаєте? Це моє припущення ще більше підтверджують Ваші же слова: "Я действительно их безумно полюбил двоих и максимально начал отдаваться им..." Якщо чоловік максимально віддається жінці, він максимально забуває про себе, а отже, перестає бути цікавим, бо по факту, його вже немає як особистості...При чому слова "безумно" повторюються в тексті достатньо часто. А що таке "безумно"? Це тоді, коли людина повністю втрачає "береги", тобто, почуття власної гідності, і в решті решт, себе. І знову підтвердження цьому знаходиться в її ж словах "Я не шучу и не пытаюсь сделать так, чтоб ты бегал.
Просто правда, мне не комфортно рядом с тобой". Жінка Вам конкретно говорить, що Ви бігаєте за нею. А це їй спричиняє стан дискомфорту. Бо кому сподобається чоловік, який "втратив голову" від жінки і, власне, втратив повністю себе?
Насправді, жінки люблять лише тих чоловіків, яких поважають. А поважати можуть лише тих, хто сам поважає себе... Сумно? Так, дуже сумно ще й через те, що Ви хотіли лише якнайкраще, а вийшло... Почуття поваги у чоловіка формується з дитинства. Саме від того, які стосунки у нього були з батьками, багато в чому і визначають, чи зможе він правильно ставитися до себе, а отже, чи зможе правильно вибудувати стосунки з жінкою... Це життєва аксіома, закони життя, незнання яких, не звільняють нас від наслідків.
Тому, якщо хочете дійсно зрозуміти як себе правильно поводити і навчитися такої поведінки, необхідно розбиратися з дитячими установками та травмами, які, швидше за все, мали місце бути у Вашому дитячому житті, і про які Ви можете навіть не здогадуватися.
Як ставилися до Вас в дитинстві ті, хто Вас виховував? Чи було тепло, вдосталь уваги та порозуміння? Як склалися стосунки між батьками?

Дякую за Вашу щирість і рішучість все змінити кардинально!
Власне, Ви тільки підтвердили мої припущення стосовно батька. Адже, коли дитина не отримує те, чого їй найбільше потрібно, вона вважає, що це саме вона винна в такій поведінці дорослого і такому ставленні до себе. Тому навіть коли дорослішає, підсвідомо тягнеться до батька, щоб отримати те, чого недоотримала, але отримує лише біль від своїх нереалізованих очікувань
Чим швидше пройдете трансформацію сепарації, тим швидше відчуєте себе внутрішньо вільною та щасливою не зважаючи на поведінку тих самих батьків

Дуже добре, що Ви вже усвідомлюєте вплив дитячих травм на життя.
Насправді, ми починаємо реально змінюватися лише з того моменту, як усвідомлюємо необхідність серйозно ці самі травми пропрацьовувати і припиняємо "годувати" себе самообманом, що все якось саме собою зміниться та владнається....