Question

Знайдіть психолога в Україні: психолог Київ, психолог Дніпро, психолог Одеса, психолог Харків, психолог Львів та інші регіони України або онлайн.

А Ви бажаєте поставити питання психологам просто зараз? Або отримати приватну допомогу психотерапевта онлайн (по Скайпу, Вайберу, Watsapp)?

Виберіть психолога для консультування з приводу підтримки важко хворого і родини, методів релаксації, психологічної реабілітації

28-12-2023 14:02:41Доповнення від автора

↩ Реакція на відповідь № 357477 для Владимир Анатольевич

Я навіть не знаю з яких деталей почати.
Бо для розуміння треба брати всю картину проблеми. Але якщо коротко, спочатку я поставила сама собі діагноз, і сподівалась що воно само якось пройде. Минули роки, стан погіршувався. І я звернулась до психіатра, який поставив мені діагноз тривожно - депресивний розлад. Протягом 2- 3 місяців проходила медикаметозне лікування, єфекту від нього не було. І за певних обставин я була вимушена тимчасово призупинити лікування ( отримала струс мозку і лікар невропатолог порадила антидепресанти не приймати ), а потім я просто не повернулась до лікування ( це був 2020 рік).
А зараз не повертаюсь до лікування по перше через відсутність коштів, а по друге через відчай що навіть лікування мені не допоможе.
Я звісно можу описати всю картину свого життя, але це буде багато тексту, і не впевнена що вам це буде цікаво.

28-12-2023 14:07:57Доповнення від автора

↩ Реакція на відповідь № 357482 для Алла Володимирівна

Доброго дня)
В моєму випадку якраз таки я не одразу помітила як почала хворіти, помітила вже як почались перші панічні атаки, але і тоді здавалось що це тимчасовий стан і скоро він мине.
Але минають роки, а стан стає тільки гірше)
Дуже б хотілось побачити сонце, і щоб життя заграло хоч якимись кольоровими барвами😄

28-12-2023 14:23:24Доповнення від автора

↩ Реакція на відповідь № 357492 для Алла Володимирівна

В моєму випадку проблеми не тільки з фінансами, а щей з фізичними обмеженнями) Це якесь замкнуте коло 😁
Дякую вам ща відповідь 😊
Та гарного дня 🥰😇

28-12-2023 19:10:33Доповнення від автора

↩ Реакція на відповідь № 357498 для Павел Леонидович

Так, я маю онкологічне захворювання яке призвело до інвалідності. Лікування як такого немає, тільки хіміотерапія для профілактики, а рецидиви стаються як з хімією так і без. Тому від хіміотерапії відмовилась, бо серед знайомих багато людей яких вбила не скільки хвороба, як сама хіміотерапія.
Інвалідність в мене першої групи, тому дійсно мені підходе робота тільки онлайн. Але, я не маю освіти або досвіду роботи, я не знаю чим би я хотіла зайнятись, що мені цікаво і т.д
Найбільше мені заважає нормально жити і сприймпати цей світ - це низька самооцінка.
Часто на просторах інтернету зустрічаю пораду, робити те що приносило задоволення раніше. А все те що приносило задоволення раніше, стало недоступне через фізичні обмеження. А те що доступне, не приносить задоволення.
Я не лежу цілими днями і жалію себе, чи нічого взагалі не роблю. Час від часу займаюсь хатніми справами. Буває книжки читаю, але і це дається складно через погану концентрацію.

Перші симтоми депресії та панічні атаки в мене з"явились ще до погіршення фізичного стану. На той час в мене було активне життя. Були друзі. Вдома мене майже не бувало. Тому мені важко сказати що моя депрессія пов"язана саме з фізичними обмеженнями. Бо апатія з"явилась до того як я стала замкнена в 4 стінах. Так іноді я виходжу з дому, але не можу покинути будинок надовго (через проблему з туалетом, бо я не можу сісти, а стоячи дуже незручно, а вдома на випадок чого є хоча б чистий одяг і душ)

З роками в мене зникли друзі ( бо не витримали мого пригніченого стану), і з одного боку я їх роозумію, а з іншого роблю висновок що не така я вже й важлива була в їхньому житті. Знайти нових друзів знову ж таки складно, бо зазвичай люди сходяться за інтересами (яких в мене немає). То мені здається що низька самооцінка впливає на спілкування. Та і впринципі вона впливає на якість життя . А як її підняти, я не знаю.

28-12-2023 22:09:38Доповнення від автора

↩ Реакція на відповідь № 357511 для Павел Леонидович

До цього всього, травмуючим була смерть близької людини, десь приблизно рік переживала втрату. Потім стало краще. А через рік пішли перші панічні атаки.

Перша панічна атака сталась під час хіміотерапії, навіть була втратила свідомість, на що лікарі розвели руками і сказали "ну буває". І з того моменту став погіршуватись моральний стан, панічні атаки стали частіші і присутні симтоми деперсоналізації. А через два роки погіршився і фізичний стан, що додало ще більших занепокоєнь.

Хотілося б знайти спосіб якось позбутись цих всих негативних симптомів самостійно. Але судячи з усіх порад, без психотерапії не вийде позбутись цього стану.
Дякую вам за відповідь)

29-12-2023 14:34:34Доповнення від автора

↩ Реакція на відповідь № 357511 для Павел Леонидович

Чи налаштована я на життя?
Скоріше ні. Бо взагалі не бачу свого майбутнього, не маю цілей.
Все здається сірим та мрачним, і складається відчуття наче світла не буде.
Хороші речі відбуваються в моєму житті, але не відчуваю радості як раніше.

А що саме приносило задоволення?
Найбільше всього подобалось гуляти з друзями, іноді подорожувати.
Любила плавати, танцювати (танцювала як любитель, а займалась спортивним плавання років десь 5 (цілей стати проф. спортсменкою не було, просто плавати подобалось), ще любила кататись на велосипеді та бігати.

А зараз мені навіть складно сказати що мені цікаво і що подобається, складно описати що я відчуваю і наскільки цей стан турбує.

Ось наприклад коли мені кажуть займись чим небудь, шо небудь я і так роблю час від часу ( а задоволення не приносить).
Кажуть зміни шось, я відповідаю що не знаю що саме, бо не знаю чого хочу. Тоді мені кажуть що я сама винна бо нічого не хочу змінювати. Але, якщо нічого не змінюю, це не означає що мені так нормально. Бо мені не нормально. І дуже мало людей які мене розуміють, зазвичай кажуть шось по типу та чо ти ненакручуй себе.

29-12-2023 20:59:43Доповнення від автора

↩ Реакція на відповідь № 357553 для Павел Леонидович

Найскладніше це пояснити рідним в необхідності лікування.
Навіть тоді коли я звернулась до психіатра, рідні говорили "щоб я не маялась дурью і викинула це все з голови. шо не треба тобі той психіатр, шо толку від цього немає. краще на ті гроші купити шось смачненьке", відсутність підтримки теж відіграло важливу роль. Бо коли тобі майже не щодня казали що воно тобі не треба, це тільки долдавало сумнівів.
Щей лікар одного разу сказала "Ну зараз у всіх депрессія", це теж вибило з рівноваги і додало ще більше сумніву чи потрібне мені те лікування.

Все що зараз зупиняє від лікування по перше це нажаль відсутність фінансів, а по друге повне нерозуміння з боку рідних ( бо самостійно до лікарні не можу дістатись).

В моєму оточені взагалі немає людей з подібними станами. А щоб спілкуватись в соц мережах, мені складно навіть починати діалог, про що говорити, і як, щоб не було відчуття що нав"язуюсь.

А малювання доречі раніше теж любила, але коли втратила можливість сидіти воно перестало приносити задоволення, бо малювати стоячи спина болить (хребет не згинається бо в дитинстві отримала травму, через яку і з"явилась онкологія).
А hand-made мені важко дається взагалі, не вистачає витримки, якщо щось не виходить починаю психувати і від цього просто навіть сил не вистачає. Ось зараз, взялась в"язати шарф ( в"язати не вмію, просто трохи пам"ятаю з шкільної програми), і вже декілька разів розпускала той шарф бо щось не виходило. Змушую себе продовжувати в"язати, бо племінниці обіцала що спробую.

Нот не знаю, але пробувала грати на гітарі та піаніно. Думала спробую вивчити грати мелодії, і може це надихне вивчати музику. І нажаль не надихнуло..
І так, за все що я не берусь, все не то.
Хочеться чогось, не знаю чого. Дивний стан.
Сумую за часами коли була внутрішня енергія((

Бувало коли я ділилась з близькими про свій стан, завжди всі казали класичне займись чимось, а через деякий час говорили що я сама винна, бо сама нічого не хочу (типу мені кажи кажи, і як головю об стінку).
А це мабуть найбільше деморалізує. Бо я хочу змін на краще, але навіть не можу зрозуміти де воно це краще? Що для мене краще? І чисто теоретично, яку б професію хотіла освоїти? бо нереально знайти напрямок, коли нічого не цікавить і немає сил.
Я можу обдурити оточення, яке буде вважати що я впорядку. Але ж себе не обдуриш.

29-12-2023 21:13:21Доповнення від автора

↩ Реакція на відповідь № 357541 для Владимир Анатольевич

Я сто разів намагалась донести рідним про необхідність лікування, на що отримую повне нерозуміння бо "раніше ніяких депресій не було, і жили якось" і все в такому дусі.
Навіть тоді коли я звернулась до психітра, дорогою до лікарні на мене тиснули що воно мені не треба, на вході у лікарню я навіть влаштувала істерику ( що для мене досить незвично, бо зазвичай я сором"язлива, а по вулиці люди ходили, на яких взагалі увагу не звертала), істерика була на фоні того що мене не розуміють і не підтримали моє бажання хоча б спробувати лікування і намагались відмовити.

І протягом всього того лікування яке я проходила, також не було підтримки як такої, все одно часто казали "ти ж бачиш шо воно не помагає", хоч ліки тоді купували, і на том спасибі. Але зрозуміти мене, так і не зрозуміли. А краще мені явно не стає. Дурити людей що мені ок, можу, а себе ні.

30-12-2023 14:29:11Доповнення від автора

Щодо форумів онкохворих, ніколи цим не цікавилась.
Мене турбує мій моральний стан, бо саме він не дає мені спокою. Бо якщо до фізичних обмежень можна звикнути, то до поганого морального стану - ні.
Щодо страху смерті, я декілька разів стикалась з ситуаціями "на грані життя та смерті", і кожного разу думала, знов мені не пощастило бо я вижила)) Іноді вже навіть сумнівюсь чи дійсно існує смерть. Ну типу, можливо ми помираємо в одному світі, а саме життя продовжується в іншому аналогічному.

Про малювання:
Лежачи ще більш незручно ніж стоячи. Але проблема більше в задоволенні, якого немає. Прям гарних картин я ніколи не малювала, навіть коли відвідувала художню школу. Мені просто подобався сам процес і було цікаво навчатися, але зараз нажаль вже зникло бажання і інтерес.
Вдома іноді щось тай малюю, в основному олівцями або маркером.
Зазвичай фантазії до малювання мені не вистачає, одного разу захотілось намалювати звичайну кицю, намалювала я її лежачою в корзинці ( корзинка вийшла крива) але саму кицю всі нахвалюють кажуть що гарна, і що на мою схожа. І цю картину я повісила на стіну.
В мене є папка з різними моїми малюнками, вони більш схожі на дитячі як для мене, вони всі мені здаються взагалі негарними (хоча можливо мені так здається через низьку самооцінку).

А мелодій я вивчила була декілька) На це пішло багато нервів, але я старалася) Вони були дуже короткі, але це краще ніж нічого) вийшло не дуже, бо і піаніно на якому грала, потребував настройки. І знову ж таки задоволення не було, бо більше критикувала що я б могла і краще якби захотіла) А захотіти це так важко..

Щодо проходження техніки, було б класно. Але є проблема, якщо онлайн в розмові живій, то я чомусь панічно боюсь розмовляти з незнайомими по телефону (більш того, навіть з рідними не всіма можу говорити), дуже сильно починаю нервувати, і легше просто уникати дзвінків.
В живу теж нервуюсь, але не так сильно.

30-12-2023 14:48:30Доповнення від автора

↩ Реакція на відповідь № 357587 для Павел Леонидович

Я згадала як одного разу малювала портрет, не чийсь конкретно а просто який небудь. Вийшло не дуже, але племінник сказав що вийшлов гарний тато в молодості. Я здивувалась, бо не звернула увагу що дійсно портрет був схожий на його тата в молодості. Потім задумалась а чого саме вийшов його тато? То це мабуть через те що досить довгий час я прокидалась в кімнаті де висіло велике дитяче фото його тата.

Мені дійсно з дитинства подобалось малювати, але задоволеня такого як раніше воно не приносить, а це дуже сумно.

30-12-2023 15:05:55Доповнення від автора

↩ Реакція на відповідь № 357587 для Павел Леонидович

Мені складно пояснювати людям, що зайнятись чим небудь - це не проблема. Проблема полягає у відсутності задоволення.
Мене просто не розуміють. Не розуміють як мені важко, і що я не справляюсь. В голові каша і одні негативні думки які лізуть самі по собі. Я звісно намагаюсь не думати про погане, але виходить не дуже.

31-12-2023 10:50:06Доповнення від автора

Рідні мене люблять, і намагаються підтримати, просто в депрессію не вірять бо це зараз "мода" така пішла, типу займись чимось і вона пройде)
Форуми онкохворих не шукала мабуть через дитячі травми, в дитинстві багато спілкувалась з онкохворими, і всі мої найкращі друзі які були в лікарні - померли. Тому я навіть не знаю що говорити людям з серйозними окологічними захворюваннями.

А дівчині яка погрузла в болоті, просто поспівчувала і пішла б собі далі. Це наче логічно..

Про саморуйнування це факт, і почався він з моменту як я покинула свою улюбленну справу - плавання.
Покинула я його тоді через погіршення здоров'я. В наслідок невдалої операції в мене перестала підійматись рука, плавати стало не так зручно, це мене зупинило і я його покинула. Хоча тренера кликали назад, пропонували безліч разів, навіть черезд декілька років як я пішла((

Через деякий час в мене почала хворіти нога, я почала хромати і втратила змогу сидіти. Тоді я покинула художню школу. І туди теж мене кликали повернутись.
А через мою хромоту майже всі друзі які були на той момент, потихеньку почали відвертатись, деякі взагалі казали раз я інвалідка то краще мовчати)
Тоді я почала замикатись в собі потроху.
Потім померла близька людина, і з того моменту живу з відчуттям провини. Коли вона помирала і просила щоб я прийшла, я цього не зробила, і здавалось що з кращими намірами, бо я хотіла прийти, а в мене була температура, і мені здавалось шо якщо я прийду людина від мене заразиться і їй стане гірше..
Потім через якийсь час мені робили анлізи під наркозом, і це єдиний раз (а під наркозом я була разів десь 4 чи 5) запам'ятала що відбувалось під час накозу. Я опинилась в якомусь яркому місці з великим вікнами, з вікон світило осліплююче світло, там було відчуття спокою і коридором ходило багато людей, до мене підійшла людина яка померла. Ми просто стояли говорили. І в якийсь момент прозвучав дзвінок (наче як в школі на урок), і та людина мені сказала: мені в ту сторону а тобі в ту, і не вздумай за мною йти. Тоді я прокинулась в палаті і сильно плакала.
Можливо то була клінічна смерть, напевно цього я не знаю.
Але відтоді мій стан погіршився. І жити стало не так цікаво.

Можливо саморойнування через відчуття провини.
Що я не прийшла до близької людини коли вона помирала.
Що я швидко сдалась (коли покинула свої улюблені справи).
І нажаль відчуття провини з роками тільки наростає, бо наче роблю недостатньо і винна в усьому поганому що коїться в світі.

31-12-2023 10:54:25Доповнення від автора

↩ Реакція на відповідь № 357626 для Павел Леонидович

А ще помилка стосовно віку, бо мені не 20 а 25, маайже 26.
Різниця не суттєва. але все одно грає роль, бо мені стільки років а я так нічого і не досягла, і не знаю чого хочу)

03-01-2024 22:49:03Доповнення від автора

↩ Реакція на відповідь № 357651 для Павел Леонидович

Не дуже розумію до чого тут батьки, якщо вони ніколи не вимагали від мене бути "супер"

04-01-2024 13:46:04Доповнення від автора

↩ Реакція на відповідь № 357808 для Павел Леонидович

Ніхто з людей які брали участь в моєму вихованні нічого не вимагали від мене, любили і приймали такою як є. А я була досить вередливою дитиною (і це не нав'язана думка, а факт).

Щоб запитати або відповісти, авторизируйтесь або пройдіть реєстрацію!

Ви можете запропонувати автору цього питання поспілкуватися

Надіслати запит на спілкування можуть зареєстровані користувачі

Щоб відправити автору цього питання пропозицію поспілкуватися, Вам потрібно бути авторизованим.

Поради відвідувачів

Ще немає коментарів. Ви можете бути першим, хто запропонує автору якусь пораду.

Щоб прокоментувати, авторизируйтеся або зареєструйтеся!

Наші психологи

Яна Музик
(Київ, онлайн)

Алексей Лемещук
(Одеса)

Ирина Островерх
(Харків)

Нiна Уенем
(Онлайн)

Схожі онлайн консультації

10-11-2023 питання сімейних конфліктів

25-09-2023 Доброго вечора! У мойого чоловіка сьогодні підтвердили страшну хворобу.

10-09-2023 pхп

06-09-2023 мені здається, що у мене біполярний розлад

23-08-2023 Що зі мною

08-08-2023 Дурні запитання, чи маніпуляція

31-07-2023 Як взяти себе в руки коли захворіла дитина

03-07-2023 Питання про відносини

09-06-2023 Чи можу я звернутися з питання гендерної ідентичності до психолога?

01-06-2023 На мене постійно вішають ярлики

Марія Радченко психолог Дніпро · Answer 1 · 2023-12-28 08:44:21

Мінімум через рік після звернення до психіатра та психотерапевта, проходження курсу медикаментозного лікування і психотерапії.

score 1 · Answer 2 · 2023-12-28 10:59:43

Доброе утро!
Диагноз депрессия может поставить только врач психиатр. У депрессии есть разные виды и выходят из нее по-разному, но, как правило, назначают медикаментозное лечение и терапию. Медикаменты купируют лишь симптом, но не работают с причиной. психика у каждого человека индивидуальна и работает по разному.

Відредаговано автором 28-12-2023 10:59:59

Answer 3 · 2023-12-28 11:08:01

Доброго дня!

цитата:

В мене назріло питання: як і коли має закінчитись депресія?)

Щоби Ви реально розуміли і усвідомлювали - депресія іноді не проходить(!) Часто може перейти в стан ремісії.
Та й депресії бувають різні: ендогенна, наприклад, або реактивна.

Загалом, вихід за збігом багатьох позитивних чинниіків і обставин триває приблизно у півтора-два рази довше, ніж період перебування в депресії.

Отже Ваше питання грішить відсутністю конкретики. Буде більше інформації - зможете отримати розлогу відповідь по суті.
Розкажіть, це Ви зараз в депресії?
Хто поставив діагноз?
Яке лікування призначено і яке проходите?

Answer 4 · 2023-12-28 12:34:00

Доброго дня! Депресія закінчується непомітно, бо ми дуже пам’ятаємо коли захворіли і не сильно фіксуємо коли одужали. Стан пригніченості буде змінений на активний. Симптоми зникають, які турбували. З’являться бажання, сили, ентузіазм і саме головне буде здорова агресія. Депресія в метафоричному сенсі відображає відсутність сонця, а коли сонце з’являється то це вже життя. Все квітне і все в проміннях!

score 1 · Answer 5 · 2023-12-28 14:13:23

На жаль якщо депресію не лікувати, вона не пройде просто так. Це вже як сніжний ком, коли стани стають більш запущеними та важкими. Окрім психіатра, треба ще психотерапевт. Перший забирає наслідки, а другий працює з причиною. Це довготривалий та важкий процес. Я своїм клієнтам кажу одразу, що це як ремонт будинку, в якому ви зараз живете. Дуже незручно, нестерпно, лячно, але ремонт треба пережити. І так в ремонт треба вкладатись ресурсами, як грошовими, так і душевними. Якщо є зараз проблеми з фінансами, є багато соціальних центрів, де допомога безкоштовна. Шукайте і лікуйте себе ❤

Павел Леонидович Басанский психолог Київ · Answer 6 · 2023-12-28 15:58:50

цитата:

Я звісно можу описати всю картину свого життя, але це буде багато тексту, і не впевнена що вам це буде цікаво.

Звісно, набагато легше та звичніше махнути на себе рукою, так? Це так по-депресивному. І посмішки повставляти, навіть там, де це недоречно і де їх просто не може бути - щоб здаватися самій собі та іншим сильною. Але ж справжня сила полягає зовсім в іншому. Вона - в сміливості ЖИТИ та ВИЗНАВАТИ, хай і гірку, але ПРАВДУ про себе та своє життя.
Тож, описати всю картину свого життя цілком можете. І якщо комусь це буде не цікаво, він обов'язково Вам про це напише. Чи боїтеся подібного зізнання?

цитата:

Дуже б хотілось побачити сонце, і щоб життя заграло хоч якимись кольоровими барвами😄

Це відбудеться не раніше того, як Ви почнете психотерапію з психологом. На жаль, реалії такі. Самостійно з такого занедбаного стану не виходять. Впевнений, що причини його глибокі і їх декілька.

цитата:

В моєму випадку якраз таки я не одразу помітила як почала хворіти, помітила вже як почались перші панічні атаки, але і тоді здавалось що це тимчасовий стан і скоро він мине. Але минають роки, а стан стає тільки гірше)

Бо намагалися не помічати. І це була величезна помилка. Без конкретних кроків і роботи з психологом так завжди і буває - ще глибше загрузання в депресивному болоті.

цитата:

В моєму випадку проблеми не тільки з фінансами, а щей з фізичними обмеженнями) Це якесь замкнуте коло 😁

В чому полягають фізичні обмеження? У Вас є певні фізичні травми чи захворювання? Інвалідність?
Це НЕ Є вироком. Все долається та вирішується. Є ще й робота онлайн. Вона буде не менш ефективною. Було б тільки бажання.

Павел Леонидович Басанский психолог Київ · Answer 7 · 2023-12-28 21:20:58

Kate, дякую за Вашу відвертість та детальне роз'яснення ситуації. Вона справді дуже складна і важка, для будь-кого, тим більше для дівчини 20-ти років.

цитата:

Так, я маю онкологічне захворювання яке призвело до інвалідності. Лікування як такого немає, тільки хіміотерапія для профілактики, а рецидиви стаються як з хімією так і без. Тому від хіміотерапії відмовилась, бо серед знайомих багато людей яких вбила не скільки хвороба, як сама хіміотерапія.

Але ж Ви намагаєтесь в ній знайти свій шлях! Свій ЖИТТЄВИЙ шлях. Чи налаштовані Ви саме на ЖИТТЯ?
Це певний виклик для Вашої душі, це іспит, це випробування, це пошук смислів та важливого. Чи шукаєте Ви ці смисли? Чи прийняли цей виклик? Розумієте про що він? Все це вкрай важливі питання.

цитата:

Інвалідність в мене першої групи, тому дійсно мені підходе робота тільки онлайн. Але, я не маю освіти або досвіду роботи, я не знаю чим би я хотіла зайнятись, що мені цікаво і т.д

Про роботу онлайн я мав на увазі психотерапію з психологом онлайн. Хоча і заробіток онлайн для Вас був би в нагоді. З інтересами - особистими та професійними, до речі, теж можна розібратися на психотерапії, бо існують спеціальні методики для профорієнтації.

цитата:

Найбільше мені заважає нормально жити і сприймпати цей світ - це низька самооцінка. Часто на просторах інтернету зустрічаю пораду, робити те що приносило задоволення раніше. А все те що приносило задоволення раніше, стало недоступне через фізичні обмеження. А те що доступне, не приносить задоволення.

А що саме приносило задоволення? Поділіться будь ласка. Можна спробувати знайти адекватну заміну.

цитата:

Буває книжки читаю, але і це дається складно через погану концентрацію.

Те, що читаєте, повинно бути по-справжньому для Вас цікавим і важливим. А не просто так.
Можна ще слухати аудіокниги - але теж ВАЖЛИВІ і ЦІКАВІ. Саме для ВАС важливі і саме ВАМ цікаві.

цитата:

Я не лежу цілими днями і жалію себе, чи нічого взагалі не роблю.

Нічого не має гіршого в подібному стані ніж жаління себе. Треба припинити це робити. Обов'язково. Здогадуєтеся, звідкіля ця жалість береться? Припущу, що це запозичена позиція батьків або інших родичів (бабусі, тітки тощо) до Вас ("бідненька, хворіє дитинка" тощо).
Жалість - це ОТРУТА, якою Ви себе отруюєте.

цитата:

Перші симтоми депресії та панічні атаки в мене з"явились ще до погіршення фізичного стану. На той час в мене було активне життя. Були друзі. Вдома мене майже не бувало. Тому мені важко сказати що моя депрессія пов"язана саме з фізичними обмеженнями. Бо апатія з"явилась до того як я стала замкнена в 4 стінах.

Причини можна досить легко та швидко дослідити в психотерапії з психологом. А потім їх вирішити або знешкодити - в залежності від їхньої природи. Спробуйте згадати, після яких подій з'явились і симптоми депресії, і ПА? Що відбувалося у Вашому житті тоді?

цитата:

Так іноді я виходжу з дому, але не можу покинути будинок надовго (через проблему з туалетом, бо я не можу сісти, а стоячи дуже незручно, а вдома на випадок чого є хоча б чистий одяг і душ)

Так, це спричиняє певні складнощі та дискомфорт, але ж можна виходити ненадовго (годину-дві чи навіть півгодини), але ЧАСТО. Важливо рухатись тілесно. Бо рух тілесний підштовхує і рух душевний, на рівні думок та почуттів - що дуже ВАЖЛИВО, бо це допомагає вилізти з болота депресії.

цитата:

З роками в мене зникли друзі ( бо не витримали мого пригніченого стану), і з одного боку я їх роозумію, а з іншого роблю висновок що не така я вже й важлива була в їхньому житті.

Так, це боляче розуміти, що Ви були не дуже важливою для них, але ж це більше говорить ПРО НИХ, а не про Вас. Це НЕ ВИ якась "не така", "погана", "не цікава" чи ще якась, а це ВОНИ - не змогли Вас оцінити, зрозуміти, прийняти, полюбити. В них справа, НЕ в Вас.

цитата:

Знайти нових друзів знову ж таки складно, бо зазвичай люди сходяться за інтересами (яких в мене немає).

Так, це правда. Але ж ніщо не заважає Вам ЗНАЙТИ ці інтереси. Вам вкрай необхідно СТАТИ цікавою для САМОЇ СЕБЕ, бо потім Ви обов'язково станете цікавою і для інших. НЕ навпаки. Саме так: cпочатку для СЕБЕ, потім - для ІНШИХ.

цитата:

То мені здається що низька самооцінка впливає на спілкування. Та і впринципі вона впливає на якість життя . А як її підняти, я не знаю.

Для того й потрібна психотерапія з психологом. Під час сеансів Ви навчитеся з допомогою різних технік ЦІНУВАТИ себе, ПРИЙМАТИ себе, ЛЮБИТИ себе. А на початку будете ПІЗНАВАТИ себе.
До речі, це і про смисли існування. Я дав Вам підказку.

Павел Леонидович Басанский психолог Київ · Answer 8 · 2023-12-29 00:53:10

цитата:

До цього всього, травмуючим була смерть близької людини, десь приблизно рік переживала втрату. Потім стало краще. А через рік пішли перші панічні атаки. Перша панічна атака сталась під час хіміотерапії, навіть була втратила свідомість, на що лікарі розвели руками і сказали "ну буває". І з того моменту став погіршуватись моральний стан, панічні атаки стали частіші і присутні симтоми деперсоналізації. А через два роки погіршився і фізичний стан, що додало ще більших занепокоєнь.

В основі, я впевнений, страх смерті. Тим більше, що захворювання дуже серйозне й смертельно небезпечне, а Ви навіть в переписці обходите слово "смерть" - Ви його ПАНІЧНО боїтеся. Для того й потрібні роздуми про життя, і про смерть також. Що це і як? Навіщо взагалі це життя? І навіщо існує смерть? Який між ними зв'язок. Екзистеційні питання, глибокі. І Ви НЕ МОЖЕТЕ тепер про них не думати. А якщо будете уникати цих ВАЖЛИВИХ думок - от тоді панічні атаки знову Вам нагадають про цей важливий бік життя.

цитата:

Хотілося б знайти спосіб якось позбутись цих всих негативних симптомів самостійно. Але судячи з усіх порад, без психотерапії не вийде позбутись цього стану.

Надто глибокі теми для самостійної роботи і Ви вочевидь сама не витягуєте. Тому без психотерапії не обійтись.
Ці всі симптоми говорять про щось більш глибоке. Тому ії треба НЕ позбутись, а зробити розшифровку - щоб зрозуміти, ПРО ЩО вони Вам доносять. І ось тільки ПІСЛЯ ТОГО, як Ви зрозумієте це, вони й зникнуть, бо вже не будуть потрібні.

цитата:

Дякую вам за відповідь)

Будь ласка. Жаль на інші питання не відповіли.

Answer 9 · 2023-12-29 15:31:38

цитата:

А зараз не повертаюсь до лікування по перше через відсутність коштів, а по друге через відчай що навіть лікування мені не допоможе.

Вважаю, що обидва чинники заслуговують на увагу. При цьому другий дещо перевершує за впливом перший. Розумієте, чому? В ньому міститься відсутність сенсу. Отже, він створює заборону на активність, на пошук ресурсів. Однак... Ви не СПРОБУВАЛИ(!) Тому і не знаєте, яким міг би бути результат(!)

цитата:

Але якщо коротко, спочатку я поставила сама собі діагноз, і сподівалась що воно само якось пройде.

В разі, якщо то був депресивний стан, навіть не депресія як така, то всеодно була потрібна допомога професіонала. Бо той стан не сам по собі з'явився. Він прийшов як повідомлення, аби Ви звернули увагу і розібрались, чому САМЕ так реагуєте на реальність(!)

цитата:

Протягом 2- 3 місяців проходила медикаметозне лікування, єфекту від нього не було.

Так і є - без повноцінної психотерапії на одних пігулках суттєво нічого не змінюється. Хоча й термін малий - всього 2-3 місяці.

цитата:

а потім я просто не повернулась до лікування ( це був 2020 рік).

На жаль.

цитата:

Я звісно можу описати всю картину свого життя, але це буде багато тексту, і не впевнена що вам це буде цікаво.

Всю тему Вашу читав. І мені було цікаво.

Відредаговано автором 29-12-2023 15:32:18

Павел Леонидович Басанский психолог Київ · Answer 10 · 2023-12-29 17:05:32

цитата:

Чи налаштована я на життя? Скоріше ні. Бо взагалі не бачу свого майбутнього, не маю цілей. Все здається сірим та мрачним, і складається відчуття наче світла не буде. Хороші речі відбуваються в моєму житті, але не відчуваю радості як раніше.

Оце найголовніше, що Вам заважає. Як можна жити БЕЗ бачення свого майбутнього та цілей, БЕЗ надії? Ніяк.
Однією з перших психологічних технік, які я роблю в таких випадках є ресурсні, одна з яких: "Побудова майбутнього", яка є частиною більш масштабної "Осі часу", коли будується лінія життя людини: Минуле-Теперішнє-Майбутнє. Думаю, Вам це принесло б неабияку користь.
До того, важливо відчути власну ЦІННІСТЬ, тобто те, ЗАРАДИ ЧОГО Ви прийшли у цей світ. Є теж дуже гарна психологічна техніка "Відчуття власної Самості (або Вищого "Я" людини)". Дуже цінна річ, яка дає неабиякий РЕСУРС ЖИТИ. Я навіть міг би безкоштовно її для Вас провести онлайн. Це займе максимум 20-30 хв., але дасть Вам дуже багато приємного і важливого психологічного досвіду. І Ви зрозумієте, що ж таке насправді ПСИХОТЕРАПІЯ.

цитата:

А що саме приносило задоволення? Найбільше всього подобалось гуляти з друзями, іноді подорожувати. Любила плавати, танцювати (танцювала як любитель, а займалась спортивним плавання років десь 5 (цілей стати проф. спортсменкою не було, просто плавати подобалось), ще любила кататись на велосипеді та бігати.

Так все це важливе, рухливе, але це більше або як спорт, або як веселе проведення часу. Головне, чого в цих діяльностях НЕ вистачає, це ТВОРЧОГО прояву, САМОРЕАЛІЗАЦІЇ, вкладання власного "Я". Цього всього не має.
Цікаво, приємно, весело - і ВСЕ. Цього замало. Це неглибоке. Воно НЕ чіпляє внутрішньо. А повинно бути таке, щоб ЧІПЛЯЛО. І сильно чіпляло.

цитата:

А зараз мені навіть складно сказати що мені цікаво і що подобається, складно описати що я відчуваю і наскільки цей стан турбує.

По-перше, це прояв депресії (апатія до життя), що говорить про те, що конче НЕОБХІДНО продовжити лікування медикаментозне (може трохи його змінити разом з лікарем) + паралельно почати курс психотерапії, щоб вирішувати психологічні питання, якими Ви на жаль не займалися.
А по-друге, методом спроб і помилок треба підібрати ті заняття, які будуть Вам до душі. Це може бути все, що завгодно, але таке, 1) що Ви реально МОЖЕТЕ робити і 2) що РОЗВИВАЄ Вас як особистість, при цьому 3) обов'язково ПРИНОСИТЬ РАДІСТЬ. Ще важливе зауваження: це заняття обов'язково 4) повинно мати елемент ТВОРЧОСТІ.
Як варіанти:
- малювання (не перемальовування),
- ліплення з глини, пластеліну,
- написання віршів або художньої прози,
- дослідження будь-чого на зразок наукової або філософської праці,
- заняття музикою (не пасивне прослуховування, а саме ВІДТВОРЕННЯ музики, гра на музичних інструментах або хоча б створення власної музики в різних музичних програмах на комп'ютері),
- спів (на початку це може бути підспівування комусь, а потім вже самостійно),
- кулінарні експерименти,
- будь-який hand-made (мозаїка, плетіння, вишивка, в'язка тощо).

цитата:

Ось наприклад коли мені кажуть займись чим небудь, шо небудь я і так роблю час від часу ( а задоволення не приносить). Кажуть зміни шось, я відповідаю що не знаю що саме, бо не знаю чого хочу. Тоді мені кажуть що я сама винна бо нічого не хочу змінювати. Але, якщо нічого не змінюю, це не означає що мені так нормально. Бо мені не нормально. І дуже мало людей які мене розуміють, зазвичай кажуть шось по типу та чо ти ненакручуй себе.

Люди не розуміють, бо перебувають зовсім в ІНШОМУ психологічному стані. А те, що переживаєте ВИ ніколи не відчували. В них не має такого досвіду. Я радив би Вам знайти та спілкуватися з тими, хто проживав чи проживає зараз щось подібне. Є такі?

Павел Леонидович Басанский психолог Київ · Answer 11 · 2023-12-30 03:41:35

цитата:

Найскладніше це пояснити рідним в необхідності лікування. Навіть тоді коли я звернулась до психіатра, рідні говорили "щоб я не маялась дурью і викинула це все з голови. шо не треба тобі той психіатр, шо толку від цього немає. краще на ті гроші купити шось смачненьке", відсутність підтримки теж відіграло важливу роль. Бо коли тобі майже не щодня казали що воно тобі не треба, це тільки долдавало сумнівів. Щей лікар одного разу сказала "Ну зараз у всіх депрессія", це теж вибило з рівноваги і додало ще більше сумніву чи потрібне мені те лікування.

Так, це саме погане з усього, що розповіли - ВІДСУТНІСТЬ підтримки та розуміння з боку близьких. Це підриває сили та віру в себе. І до речі заважає себе почути - ХТО я та ЩО я? Постійні сумніви та знецінення рідних - це справжня ОТРУТА. Але ж Вам ТУТ сказали інше. Тепер можете вибирати КОГО слухати.
Бо слухаючи рідних - тільки поглибили свою депресію. Така правда. На жаль.

цитата:

Все що зараз зупиняє від лікування по перше це нажаль відсутність фінансів, а по друге повне нерозуміння з боку рідних ( бо самостійно до лікарні не можу дістатись).

На близьких треба ВПЛИВАТИ - різними методами. Бо саме Ви - зацікавлена особа. Фінанси - так, це складно, особливо в наш час, але при бажанні гроші на смаколики можна цілком перенаправити на ЛІКУВАННЯ.

цитата:

В моєму оточені взагалі немає людей з подібними станами. А щоб спілкуватись в соц мережах, мені складно навіть починати діалог, про що говорити, і як, щоб не було відчуття що нав"язуюсь.

Дуже дарма. Можете знайти людей, що хворіють на теж саме - щоб ділитись досвідом подолання проблем та підтримувати один одного. Існують же якісь форуми онкохворих? Та форуми людей з депресією?
Ось зараз подивився: "Форум Онкопацієнтів", "Група Inspiration family. Все про рак" в Фейсбуці.

цитата:

А малювання доречі раніше теж любила, але коли втратила можливість сидіти воно перестало приносити задоволення, бо малювати стоячи спина болить (хребет не згинається бо в дитинстві отримала травму, через яку і з"явилась онкологія).

Малювати стоячи чи сидячи зовсім не обов'язково, можна це робити й лежачи - не намагалися так? Головне, щоб було задоволення й певний результат. Чим малювали? Масло? Гуаш? Акварель? Олівець?
Що намалювали? Які свої роботи запам'ятали?
До речі, існує компютерний дизайн - різні програми для малювання та моделювання. Чому б це не вивчити й цим не займатися? Гарна професія. І цікава. Не думали про це?

цитата:

А hand-made мені важко дається взагалі, не вистачає витримки, якщо щось не виходить починаю психувати і від цього просто навіть сил не вистачає. Ось зараз, взялась в"язати шарф ( в"язати не вмію, просто трохи пам"ятаю з шкільної програми), і вже декілька разів розпускала той шарф бо щось не виходило. Змушую себе продовжувати в"язати, бо племінниці обіцала що спробую.

Тоді мабуть це НЕ Ваше.

цитата:

Нот не знаю, але пробувала грати на гітарі та піаніно. Думала спробую вивчити грати мелодії, і може це надихне вивчати музику. І нажаль не надихнуло..

Так вивчили хоча б одну мелодію? І зіграли її так, як треба - щоб інші заслухались? Чи просто побренчали та перестали?

цитата:

І так, за все що я не берусь, все не то. Хочеться чогось, не знаю чого. Дивний стан.

ТОГО, що поки не знайшли.

цитата:

Сумую за часами коли була внутрішня енергія((

Звісно, що сумуєте, але чомусь Ви її втратили - мабуть через свої страхи смерті та розчарування, відсутність віри в краще -

цитата:

Чи налаштована я на життя? Скоріше ні. Бо взагалі не бачу свого майбутнього, не маю цілей. Все здається сірим та мрачним, і складається відчуття наче світла не буде.

Ось це й треба змінювати.

цитата:

Бо я хочу змін на краще, але навіть не можу зрозуміти де воно це краще? Що для мене краще? І чисто теоретично, яку б професію хотіла освоїти?

Так це не робиться. "Теоретично" професію НЕ вибирають. Треба вибирати через СЕБЕ - через САМОПІЗНАННЯ, бо Ви себе НЕ знаєте (і це 100% так), через власні БАЖАННЯ та ВПОДОБАННЯ (від яких Ви чомусь відсторонилися) та через знання своїх ЗДІБНОСТЕЙ. Знаєте свої здібності? Впевнений, що ні. Ось для цього й потрібна психотерапія, про яку я вже казав Вам.

цитата:

бо нереально знайти напрямок, коли нічого не цікавить і немає сил.

Це наслідок депресії, який знімається медикаментами, які Ви НЕ приймаєте (дуже велика помилка).

цитата:

Я можу обдурити оточення, яке буде вважати що я впорядку. Але ж себе не обдуриш.

Так і є, себе не обдуриш.

цитата:

До того, важливо відчути власну ЦІННІСТЬ, тобто те, ЗАРАДИ ЧОГО Ви прийшли у цей світ. Є теж дуже гарна психологічна техніка "Відчуття власної Самості (або Вищого "Я" людини)". Дуже цінна річ, яка дає неабиякий РЕСУРС ЖИТИ. Я навіть міг би БЕЗКОШТОВНО її для Вас провести онлайн. Це займе максимум 20-30 хв., але дасть Вам дуже багато приємного і важливого психологічного досвіду. І Ви зрозумієте, що ж таке насправді ПСИХОТЕРАПІЯ.

А чому на це нічого не відповіли? Там було написано БЕЗКОШТОВНО.

Павел Леонидович Басанский психолог Київ · Answer 12 · 2023-12-31 03:32:12

цитата:

Щодо форумів онкоxвориx, ніколи цим не цікaвилaсь.

Тож тепер можете поцікавитись. Тим більше, якщо близькі Вас не дуже розуміють і не підтримують.
Навіть дивно, що Ви не шукали це - мабуть Вам не потрібна було підтримка? Хоча, думаю, що була потрібна. Але Ви самі не давали собі можливості її отримати. Знаєте, хто самий більший ворог для людини? Сама вона. Отак і Ви - самі заважаєте собі вийти з депресії. Як якийсь ворог сидить в середині Вас. Про цього "ВОРОГА" трохи нижче.

цитата:

Мене турбує мій морaльний стaн, бо сaме він не дaє мені спокою. Бо якщо до фізичниx обмежень можнa звикнути, то до погaного морaльного стaну - ні.

Через це і моральний стан поганий. Але щось ЗАМАЛО він Вас турбує, якщо Ви не робите активних дій для його зміни. Навіть тут навели причину, тільки щоб НЕ ЗРОБИТИ важливий крок для власного ПОРЯТУНКУ:

цитата:

Щодо проxодження теxніки, було б клaсно. Але є проблемa, якщо онлaйн в розмові живій, то я чомусь пaнічно боюсь розмовляти з незнaйомими по телефону (більш того, нaвіть з рідними не всімa можу говорити), дуже сильно починaю нервувaти, і легше просто уникaти дзвінків. В живу теж нервуюсь, aле не тaк сильно.

Цікаво, а щоб Ви особисто сказали дівчині, яка загрузла в болоті, тоне, скоро її може не стати - їй від щирого серця пропонують допомогу, простягують руку для порятунку, а вона замість того, щоб швидко ухопитись за неї і вилізти зі смертельної трясовини, каже: "Щось я нервуюсь і не можу ось так особисто розмовляти з незнайомцями, панічно вас боюся, тому мабуть йдіть собі далі, а я без паніки тут собі спокійно потону"? Щоб їй сказали? Або про неї.

цитата:

А мелодій я вивчилa булa декількa) Нa це пішло бaгaто нервів, aле я стaрaлaся)

Здорово, що декілька. І нервів на це завжди багато йде - знаю, бо сам граю.

цитата:

Вони були дуже короткі, aле це крaще ніж нічого)

Це точно краще.

цитата:

І знову ж тaки зaдоволення не було, бо більше критикувaлa що я б моглa і крaще якби зaxотілa) А зaxотіти це тaк вaжко..

Ключове слово КРИТИКУВАЛА. Вас мучить довбаний ПЕРФЕКЦІОНІЗМ, який перекреслює всі досягнення, знецінює всі результати і ВСЕ здається НЕГАРНИМ:

цитата:

В мене є пaпкa з різними моїми мaлюнкaми, вони більш сxожі нa дитячі як для мене, вони всі мені здaються взaгaлі негaрними (xочa можливо мені тaк здaється через низьку сaмооцінку).

Вона низька саме через ПЕРФЕКЦІОНІЗМ.

цитата:

Про мaлювaння: Лежaчи ще більш незручно ніж стоячи. Але проблемa більше в зaдоволенні, якого немaє. Прям гaрниx кaртин я ніколи не мaлювaлa, нaвіть коли відвідувaлa xудожню школу. Мені просто подобaвся сaм процес і було цікaво нaвчaтися, aле зaрaз нaжaль вже зникло бaжaння і інтерес.

Процес подобався, бо ЩЕ НЕ СТОЯЛА певна негативна програма, яка вбила бажання і інтерес. Про цю програму нижче.

цитата:

одного рaзу зaxотілось нaмaлювaти звичaйну кицю, нaмaлювaлa я її лежaчою в корзинці ( корзинкa вийшлa кривa) aле сaму кицю всі нaxвaлюють кaжуть що гaрнa, і що нa мою сxожa. І цю кaртину я повісилa нa стіну.

Всі нахвалюють, а Ви самі ЗНЕЦІНЮЄТЕ - вважайте ВБИВАЄТЕ свій результат. Ось і тут:

цитата:

Я згaдaлa як одного рaзу мaлювaлa портрет, не чийсь конкретно a просто який небудь. Вийшло не дуже, aле племінник скaзaв що вийшлов гaрний тaто в молодості. Я здивувaлaсь, бо не звернулa увaгу що дійсно портрет був сxожий нa його тaтa в молодості. Потім зaдумaлaсь a чого сaме вийшов його тaто? То це мaбуть через те що досить довгий чaс я прокидaлaсь в кімнaті де висіло велике дитяче фото його тaтa.

Головне, що проявилось в цій ситуації, це ЗНЕЦІНЕННЯ СЕБЕ. Племінник оцінив позитивно, а Ви самі - знецінили.

цитата:

В голові кaшa і одні негaтивні думки які лізуть сaмі по собі. Я звісно нaмaгaюсь не думaти про погaне, aле виxодить не дуже.

От тепер зрозуміло. В Вашій голові стоїть негативна програма на САМОЗРУЙНУВАННЯ. Впевнений в цьому на всі 100%. Здогадуєтесь, ХТО поставив? Точно НЕ ВИ самі. 100%. Думайте.
І це не тільки і не просто негативні думки, це СПРЯМОВАНІСТЬ на смерть:

цитата:

Щодо стрaxу смерті, я декількa рaзів стикaлaсь з ситуaціями "нa грaні життя тa смерті", і кожного рaзу думaлa, знов мені не пощaстило бо я вижилa)) Іноді вже нaвіть сумнівюсь чи дійсно існує смерть. Ну типу, можливо ми помирaємо в одному світі, a сaме життя продовжуєтьєя в іншому aнaлогічному.

І Ви ПІСЛЯ ЦЬОГО можете дивуватись:

цитата:

Мені дійсно з дитинствa подобaлось мaлювaти, aле зaдоволеня тaкого як рaніше воно не приносить, a це дуже сумно.

???
Може тому що поставили на собі хрест? Щось на зразок "все скінчено, все погано і краще вже не буде"? Яке задоволення може бути, якщо є бажання померти?

Павел Леонидович Басанский психолог Київ · Answer 13 · 2023-12-31 16:11:04

цитата:

Можливо сaморуйнувaння через відчуття провини. Що я не прийшлa до близької людини коли вонa помирaлa. Що я швидко сдaлaсь (коли покинулa свої улюблені спрaви). І нaжaль відчуття провини з рокaми тільки нaростaє, бо нaче роблю недостaтньо і виннa в усьому погaному що коїться в світі.

Прояв довбаного перфекціонізму, який Вас і губить, і до якого привчили Вас рідні. Цікаво - хто? Більше мати, чи тато? Чи обоє?
А знаєте, як він працює? Якщо Ви не можете бути СУПЕРгарною, на чому наполягають рідні, бо вони ХОЧУТЬ (це суто їх бажання, дитині це ніколи не потрібно) цього заради власного нарцисизму, щоб відчувати себе на висоті як батьки (така форма егоїзму) - ТОБТО не можете бути СУПЕРпловчинею, бо травмували руку, СУПЕРхудожником - бо травма спини теж заважає, ще кимось СУПЕР..., то Вам краще взагалі НЕ БУТИ, бо Вас не будуть ЛЮБИТИ. Подібні до Ваших батьки якраз це і транслюють: "ми можемо любити тільки таку донечку, яка НАЙгарніша в чомусь, а якщо не НАЙгарніша, то ти нам така НЕ ПОДОБАЄШСЯ, таку тебе ми любити не можемо".
Ось звідкіля і це штучне відчуття провини, і стид, і невміння і небажання бути слабкою (інвалідом), бо я така на любов НЕ ЗАСЛУГОВУЮ. Ось як воно працює.
І можете як завгодно намагатися виправдовувати близьких - це буде чергова САМОбрехня. Бо те, що я написав - ПРАВДА. Я з таким неодноразово стикався і знаю, як це працює.
Є тільки один момент важливий: одна людина розуміє, що має таку деструктивну програму в собі і намагається її нейтралізувати - звертається по допомогу до психологів, робить сама певні кроки в цьому напрямку, а друга - навпаки приймає цю програму, стає "рабом лампи" (Аладдін) і всіляко собі заважає одужати. І тут вже нічого не поробиш. Бо це вибір кожного з нас.

цитата:

не знaю чого xочу)

Ця техніка - "Відчуття Самості" якраз і спрямована на 1) відчуття власної цінності, 2) розуміння того, що я хочу, а чого не хочу, що моє, а що не моє. Але ж Ви відмовляєтеся, зсилаючись на якісь дурниці.

цитата:

А дівчині якa погрузлa в болоті, просто поспівчувaлa і пішлa б собі дaлі. Це нaче логічно..

Ну тож і я пройду повз. Не буду далі вмовляти. Як захочете - то САМІ й ПОКЛИЧЕТЕ.
Коли людина сама собі - ворог і вибирає втрачати шанс за шансом замість того, щоб скористатись (і тренера з плавання, і викладачі з художки, і психолог) - тут нічого не поробиш. Свобода вибору. Людина має право й на подібну дурість. Вибачте, але я звик бути чесним і називати все своїми іменами.
Впевнений, потім будете ще жалкувати, але другого шансу може й не бути.

Павел Леонидович Басанский психолог Київ · Answer 14 · 2024-01-04 03:27:00

Не вимагали так не вимагали.
Хоча за перфекціонізмом (якого може й нема?) та за самозвинуваченням (патологічним почуттям провини) та самопокаранням завжди стоять батьки (або ті, хто виховує - бабусі-дідусі тощо). Бо саме вони привчають до цього дитину.

Павел Леонидович Басанский психолог Київ · Answer 15 · 2024-01-04 16:55:11

Ну значить це суто нарцисичне - і внутрішня пустота (нічого не цікаво) та поверхневість, і бажання швидкого результату, і залежність від ідеалу та нестабільна самооцінка: "або супер, або пусте місце", і страх - що в хворобливому стані оточуючі перестануть захоплюватись і соціальні бали будуть втрачені, тому краще взагалі не ходити в басейн та в художню студію...
На жаль, ці особливості характеру не лікуються, бо це вроджене і на все життя.

Назріло питання

Поради відвідувачів