Психологиня Іванна Нікель Волинь лише онлайн

Вітаю!
Схоже на те, що спілкування з мамою забирає у Вас дуже багато енергії та ресурсу. Мені дуже шкода, що ваші стосунки склались саме так.
«Я знаю що з батьками треба спілкуватися»; Вірю, що моральні норми можуть на Вас тиснути, мовляв, це Ваша мама і Ви повинні з нею спілкуватися.
Але насправді лише Ви знаєте, що правильно саме для Вас. Лише Ви пережили весь цей досвід, Ваше дитинство та всі ці жахливі речі, про які Ви пишете. Не бійтеся опиратись на свої відчуття.
Інколи єдиний правильний вибір це обірвати стосунки і точно Ви маєте право на це.
Схоже на те, що Ви для чогось залишаєтесь в цих стосунках (страх осуду, надія на хороші стосунки тощо). Рекомендую попрацювати індивідуально з психологом, це може слугувати також додатковою підтримкою.
І ще рекомендую вам книгу Еліс Міллер «Бунт тіла», можливо знайдете там для себе якісь відповіді.
Нехай щастить!

Вітаю, Nina!
«Я даже не знаю что спросить, так как не пойму что происходит. Прокомментируйте пожалуйста ситуацию»;

Схоже на те, що у Вас склались непрості стосунки з батьками. При цьому, невисловлені образи чи злість можуть ще більше ускладнювати ваші відносини.

«Я зачем-то постоянно прибедняюсь перед ней»;
«А еще я буд-то специально не зарабатываю больше (ведь мне объективно нужно и я могла бы), потому, что стесняюсь своего финансового успеха перед ними»;

Схоже на те, що ви відчуваєте сором і почуття провини перед мамою за рівень свого життя та заробітку. Це також Вам заважає заробляти більше.
При цьому фінансова допомога від батьків приносить Вам відчуття приниження.

Маю до Вас питання для роздумів:
Що відбудеться, якщо Ви все-таки дозволите собі заробляти бажану суму та жити на бажаному рівні життя?

Єдине, що хочу добавити: Ви не можете бути відповідальними за минуле Ваших батьків та їх фінансовий стан, але Ви є відповідальні за свій власний.

Взагалі, непогано було попрацювати індивідуально з психологом. Я бажаю Вам успіхів в цьому питанні!

Доброго дня.
Дійсно, у підлітковому віці можуть відбуватись певні гормональні зміни в організмі, що може впливати на Ваш настрій та поведінку. Проте, щоб краще зрозуміти, що з Вами відбувається можете звернутись до психолога ( в навчальному закладі чи приватно).
Загалом, корисно буде попрацювати над розвитком свого емоційного інтелекту, а саме розуміння своїх емоцій та їх контроль. Щоб розвинути навичку самоусвідомлення можете задавати собі питання: "Що я зараз відчуваю?", "Яка це емоція?" (злість, страх, подив, огида, гнів і т.д.), "Що саме передувало цій реакції?" тощо.Також можете вести особистий щоденник, це допоможе покращити рівень рефлексії.

Вітаю.
«Зверталася до невролога, який мені і поставив тривожний розлад. Коли я пила заспокійливе цей контроль пропав , але зараз я їх не приймаю і це повернулося»;
Рекомендую звернутись саме до лікаря-психіатра, це все ж таки, його спеціалізація.
«Скоріш за все це виникло через страх смерті, колись мені здалося що з серцем щось не те і я почала дихання контролювати»;
Зі страхом смерті найкраще працює психотерапевт. Тому рекомендую або знайти спеціаліста, що має подвійну кваліфікацію (тобто лікар-психотерапевт). Або працювати з психотерапевтом та психіатром паралельно. Це буде найбільш ефективно.

Доброго дня!
Щиро співчуваю, що Вам довелось це все пережити. Радію, що зараз Ви у безпеці.
Проте, потрібно розуміти, що Вам необхідний час для адаптації в новій країні. Цей процес може ускладнюватись через події в Україні, почуття провини (типове для біженців), ізольованість від рідних та багато іншого. Тому, приєднуюсь до рекомендацій колеги вище, звернутись до спеціаліста (страховка повинна покрити ці витрати, обовязково дізнайтесь про це). Підтримка психотерапевта допоможе впоратись з Вашим станом.

Доброго дня, Денис.
Ваші переживання дуже типові для так званого «комплексу самозванця». Це психологічний стан при якому людина схильна знецінювати свої досягнення, пояснювати свій успіх співпаданням та удачою та боятись нових завдань. Також люди в цьому стані бояться, що інші їх «викриють» і тому їм постійно доводиться ніби притворятись.

Цей стан доволі непросто переживається і особливо тривожно в таких ситуаціях як Ваша - коли перед вами нові можливості та вимоги (нова посада).

З цитати «Всю жизнь об этом мечтал, а теперь меня кинуло в дрожь.»; можна припустити, що Ви насправді хочете прийняти цю посаду, але страх провалитись дуже сильний. Тому ви можете шукати мотиви відмовитись від роботи.

Хочу добавити, що цей синдром не є психічним захворюванням, а лише тимчасовим станом і може коригуватись (найкраще в роботі з психологом).

Максиме, співчуваю, що ви опинились в такій ситуації.
Проте, рекомендую Вам хоча б спробувати поговорити з мамою. Можливо, у Вас є дорослий, якому Ви довіряєте і могли б заручитись його підтримкою. Також можливий варіант звернутись до психолога у Вашому шкільному закладі.

Стан який Ви описуєте ймовірно не є нормою, тому консультація психіатра Вам необхідна. Її можна отримати безплатно в найближчому районному центрі.

А поки можу Вам порадити максимально подбати про себе: налагодити свій режим дня, добре спати, повноцінно харчуватись. Бувати на свіжому повітрі та займатись спортом (фізичні навантаження - природні антидепресант).

Максим, вітаю.

Ви описали великий спектр почуттів та станів, які можуть бути (або ні) симптомами психічних розладів. На це питання відповідь може дати лише лікар-психіатр, тому приєднаюсь до рекомендації колеги проконсультуватися з спеціалістом.

Чому вас турбує питання «мне лишь нужно знать норма ли это или просто подростковый возраст»; ? Що для Вас означатиме якщо це виявиться не нормою? Що будете далі робити з цією інформацією?

Як самі гадаєте, що з Вами відбувається?

Доброго дня!

Хочеться підтримати Ваше рішення про роботу над собою і власною самооцінкою. Терапія - це цікавий шлях знайомства з собою, тому бажаю Вам удачі та багато цінних інсайтів під час цього процесу.

Звичайно, терапія не завжди проходить легко та приємно, тому вибір психолога дуже важливий.

На мою думку, потрібно обирати того спеціаліста, котрий Вам «відгукується», є приємний, викликає симпатію. Рекомендую, ознайомитись з анкетами психологів та запитами, з якими вони зазвичай працюють.

Також корисно буде почитати відповіді спеціаліста на онлайн-питання чи блог (якщо такий є) для того, щоб краще пізнати його та зрозуміти чи підійде він Вам.

Бажаю вам успіхів у пошуку «Вашого» психолога!

Вітаю, Аня!

Розставання з партнером - часто нелегкий процес і може супроводжуватись великою кількістю негативних емоцій. Навіть якщо у стосунках був абʼюз, Ви можете переживати горе, відчуття втрати, сум і це нормально. Дайте собі трохи часу для того, щоб відгорювати, пережити цю втрату.

Хочу Вас підтримати у тому, що ви наважились вийти з цих стосунків та надалі обираєте себе.

Складається враження, що Вам вже добре відомі відповіді на свої запитання і Ви знаєте що саме робити. Можливо, вам потрібно більше підтримки та опрацювання ваших почуттів, тому ідея про терапію мені видається цілком доцільною.

Успіхів Вам!

Добрий вечір.
Сумувати за домом - це нормально. Зараз усе Ваше життя змінилось, і тому Вам може бути страшно, напружено чи самотньо. Проте, найімовірніше, так буде не завжди. Адаптація до нового місця часто супроводжується такими непростими переживаннями. Розуміння того, що це мине може допомогти Вам легше пристосуватись.
«шкода потрачених грошей і часу, які були вкладені заради цього і тому не розглядаю варіант повернення додому»;
Якщо не розглядаєте варіанту повернення додому, то спробуйте знайти для себе опори в новому місці. Найкраще буде працювати щось знайоме для вас (можливо в цьому місті у Вас є родичі чи далекий приятель). Якщо немає, то спробуйте завести нові знайомства (на навчанні/ там де живете тощо). Спробуйте роззирнутись навколо і неминуче побачите когось, хто також шукатиме друга (впевнена, що Вас оточує багато таких самих новоспечених студентів, як і Ви).
Намагайтеся щиро зацікавитись новим містом, навчальним закладом чи Вашою спеціальністю. Чому Ви обрали саме їх? Які можливості вони відкривають перед Вами? Припускаю, що Вам не хотітиметься це робити, але це дозволить відволіктись та знайти інтерес в новій реальності.

Юлія, співчуваю Вашій втраті. По розповіді можна зрозуміти, що мама була для Вас близькою та дорогою людиною. Можу припустити, що її смерть була для Вас раптовою, оскільки Ви до останнього хотіли її врятувати. Ця ситуація дуже болісна для психіки, тому міг спрацювати захисний механізм. Таке собі заморожування всіх почуттів. Крім цього можуть бути і інші нетипові реакції на травматичні події. Наприклад, відчуття, що все що відбувається нереальне, або що це відбувається з кимось іншим, а ти ніби дивишся фільм тощо. Хочу підсумувати, що всі реакції в такій ситуації нормальні.
Скоріш за все, пізніше Ви зможете відреагувати на цю подію. По можливості зверніться до психолога, щоб максимально екологічно прожити процес горювання. Сил вам!

Вітаю, Artemyda.
На рахунок книги можу порадити Дейла Карнегі "Як здобувати друзів і впливати на людей". Проте, набагато кориснішим може буде набиратись практичного досвіду безпосередньо в спілкуванні з людьми. Найбільш бережно це може відбутись в роботі з психологом. Також неймовірно корисно було б спробувати групову терапію. Вона дозволить в безпечному просторі (під керівництвом психолога) набути навички комунікації з людьми, отримати досвід спілкування, знизити страх перед контактом з іншими, а може навіть і завести друзів. Знаю, що зараз існують і онлайн групи, якщо для Вас це буде зручніше. Можете шукати певної спрямованості, яка Вас найбільше цікавить.

Вітаю, Катя.
Читаючи Ваше питання, можна спостерігати дві позиції. Перша, можна назвати її раціональною: "«Я понимаю что это не нормально, поэтому пишу сюда, хочу избавиться от этой мании, от безсмысленой ревности. Я знаю что он личность, это его пространство но мохг тяжело переубедить самому.»;
І друга, назвемо її емоційною: «После этого я будто бы взорвалась, начала думать "почему он может смотркть на жругих девушек в таком плане" Увидела еще раздел у него любимые видео и закипела.
Закатила истерику, без криков, только плакала и грустила высказыаая свои чуства и боль.»;
Працювати треба саме з емоційною. Спробуйте відповісти собі на такі питання: Який сенс Ви вкладаєте в перегляді хлопцем порнографії? Що САМЕ це для Вас означає? (Що Вас не люблять/ Ви нецікава/ Ви неважливі і т.д.). Коли Ви про це думаєте, які відчуваєте емоції? Спробуйте максимально детально описати свої почуття. Де ще в своєму житті Ви могли себе так відчувати?
Можу припустити, що тут має місце не просто ревнощі, а щось глибше. Найкращим варіантом буде розбиратись з цим в індивідуальній роботі з психологом. Успіхів Вам!

«У мене постійно страх що я почну чимось займатися, я потрачу багато на це часу і в результаті із цього нічого не вийде.» Так, розумію Ваш страх, таке дійсно може статись. Якась справа може перестати подобатись і це також нормально. Виходить, що поки Ви боїтесь втратити час на спробу щось зробити - Ви витрачаєте цей дорогоцінний час.
Також цікаво чим саме приваблює сфера IT? Чим Ви взагалі любите/ любили займатись?
Складається враження, що Ви сильно опираєтесь на думку і оцінку батьків, ніби боїтесь їх розчарувати. Що ви думаєте про це твердження?