Психологиня Алла Григорівна Веленко Київ метро Університет

Добрый день Киран! Думаю, что основа Вашей проблемы в том, что Вы с мужем пропустили" тот самый букетно-конфетны период, который, как это ни странно, но в сложные моменты семейной жизни (которые бывают абсолютно у всех!) помогают пережить кризис... Это первое. И второе. Женщина раз в 6 сильнее мужчины психо-эмоционально, кроме того, семья - это сфера влияния именно женщины, а не мужчины... Поэтому то, что пошло не так как Вы хотели, Вы же можете и повернуть в нужное русло... Просто нет знаний и уменя как это сделать... Но это же поправимо! Зачем рушить семью? Ведь готового счастья не бывает, это фикция! Счастье создается постепенно, точно так же, как и хороший муж... Как сложились отношения у Ваших родителей?

Добрый день! Ваша проблема не так уж и редка, на самом деле. Ведь понятие веры и религии различно и достаточно сложно для понимания... И, увы, чиновники от религии, да и психологи далеко не всегда помогают, а наоборот, еще больше запутывают "сетями" религиозных страхов, суеверий, примитивного трактования тех же Священных писаний и вообще понятия верований... Но я бы Вам все таки советовала обратиться и может быть не "очно", а онлайн... Судя по тому, что вы пишете "Возникает сопротивление, которое выражается в напряжении (иногда в болях в глазах, т.к глаза-слабое место, при переживаниях болят). Ближе к ночи возникает внезапное желание обратиться к психологу очно...", у Вас уже есть все признаки психо-соматической реакции на нерешенную проблему... Есть некий резонанс: "болят глаза" и слово "очно" от слова "очи" глаза... Думаю, что вы действительно "загнали" себя в "ловушку" непонимания и сомнений... И почему Вы решили, что все психологи неверующие?

Добрый день! Надо ли Вам встречаться с бывшей подругой, можете решить только Вы, ведь это Ваша жизнь... Ведь может пройти время и вдруг Вам захочется себя упрекнуть, что вот если бы встретилась..? А с другой стороны: есть уже негативный опыт общения... Вы пишете "В силу своего мягкого характера после этого "общения" я переживала и прокручивала этот разговор днями и ночами, плакала...". Вы так реагуруете только на свою подругу или же и в других ситуациях? Ведь, на самом деле, люди меняются и никто не может знать, когда и в какую сторону... Поэтому, как по мне, проблема больше даже не в подруге, а в том, что Вы так болезненно реагируете...

Доброго дня! Як на мене, для того, щоб мати можливість Вам щось реально порадити, потрібно розуміти які саме проблеми у стосунках з батьками... По-перше, всі ми різні, і до кожної людини потрібний індивідуальний підхід... А по-друге, непорозуміння можуть вплинути не лише на ситуацію з квартирою, і, загалом, як це не дивно, і на Ваші стосунки з хлопцем... Подобається нам чи ні, та діти і батьки пов'язані на психо-емоціональному рівні до кінця свого життя і так само, впливають на це життя, навіть, якщо ми вже не живемо разом... Як на мене, ситуація з житлом, то такий собі "дзвіночок" що прийшла пора подивитися на стосунки свідомо, по-дорослому, тобто, розібратися в них...

Дякую за щирість! Те, що Ви вже усвідомлюєте, що психотравма сама нікуди, на превеликий жаль, не дінеться, то вже половина вирішення проблеми... А щоб її пропрацювати, потрібна робота з Вашими підсвідомими установками... Для дівчинки, тато, то перший чоловік в її житті, і саме він дає дитині почуття захищенності та впевненості у собі, а коли "папа постоянно работал", цього не відбувається... І іде такий собі підсвідомий "перенос" проблеми на чоловіка... Але ж чоловік має виконувати зовсім інші функції, тому для нього цей "тягар" стає просто заважким і він не витримує....Окрім того, ускладнюють ситуацію внутрішні блоки "а от мамы были вечные запреты то нельзя...", які "вихлюпуються" надмірними емоціями... Бо, коли довго "нельзя", то наступає момент, коли все "проривається" назовні у самий не потрібний момент... Потрібно, найперше, працювати з тим, що "засіло" всередині, що пов'язане з дитинством... Тому, що чоловік лише "відзеркалює" раніше створені проблеми і краще це робити з психологом. Бо Ви знаходитеся "в середині системи"...

Доброго ранку!Те, що Ви вмієте відслідковувати свої почуття та реакції, як на мене, свідчить, що у Вас є ресурси внутрішні на подолання внутрішніх проблем. Адже усвідомити, що проблема є - це вже половина шляху зцілення! Ваша проблема не лежить на поверхні, а стосується сфери, яка належить вже до стану підсвідомості. І Ви самі це відчули, бо не так легко впоратися з тим, що так дошкуляє. Якщо б допомагали лише поради, то слова "забути і рухатися далі" принесли б свої результати одразу...Адже достатньо легко, вольовими зусиллями чи аналізом, може вирішуватися щось нове, що не встигло "пройти" у підсвідомість та і то, далеко не завжди... У Вашому ж випадку вже потрібна робота з глибинним стресом, який накопичився. Бо, якщо тільки працювати поверхнево - навряд чи це вирішить саму проблему... хіба що може на незначний час принести незначне полегшення, та і то не на довго...

У житті кожної родини бувають кризові періоди і виграє лише той, хто зміг ці періоди "пройти" і залишитися разом... Ви пишете "Он говорит что любит и бросать не хочет, но при этом последние два дня спали в разных спальнях, не хлчет выяснять отношения, говорит спокойно о разводе чтоб я не пережтвала что алименты платить будет, что дочку любит и меня, квартира достанется мне, я говорю так если так то зачем тянуть пошли подавать заявление(зотя этого не хочу) просто он спокоен в этой ситуации"... В тому то і справа, що у стосунках Ви втратили себе повністю і стали надміру психо-емоційно залежні від свого чоловіка, а потрібно щоб почували себе самодостатньою, або, як мінімум, щоб було навпаки"... По факту, Ви на ньому "залипли" і почали "давити" своїми вимогами уваги, а він просто Ваших емоцій не витримує, бо чоловікам всім важко витримувати жіночі претензії..."меня эта обстановка мучает, мне же хочется внимания а сейчас ни доброго утра ни спокойной ночи, отвернется и спит". Як на мене, Вам потрібно дуже серйозно замислитися, що насправді відбувається саме з Вами, адже питання вже стоїть про розлучення, тоді як Вас ще продовжує турбувати його неуважність... Складається враження, що Вам дуже важко усвідомити серйозність ситуації... Яким було Ваше дитинство? Звідки у Вас таке "залипання" емоційне на коханому?

Ответ отредактирован автором 25-10-2021 11:00:53

Добрый день! Думаю причина Ваших неудач, как это ни странно звучит, находится в сфере идеалистического фосприятия, в первую очередь, окружающих, а во-вторую, такого себе перфекционистского отношения к работе. Когда "или все, или ничего"... Если Вы научитесь видеть людей такими, какими они на самом деле есть, принимать их недостатки, но при этом правильно воспитывать, у Вас все "выровняется"... Потому что пока, Вы вначале "слепо" доверяете, и чем больше доверяете, тем быстрее Вас предают, а потом страшно разочаровываетесь... Думаю, одна-две консультации с психологом, помогут Вам выработать новую стратегию поведения и таким образом, сохранить и себя, и любимое дело...

Добрый день! Думаю, что отношение к Вам мужчин не в том, что Вы не идете сразу на контакт (в принципе, держать мужчину на дистанции в начале отношений - это нормально), а в том, что Вы пишете "могу грубо отказывать, общаться без энтузиазма и нейтрально". И потом "Кончается тем, что я влюбляюсь как школьница, а мужчина меня бросает и прекращает всяческое общение стоит мне только ответить взаимностью".То есть, по факту, у Вас включается чувство некоего самосохранения, потмоу что за Вашим мнимым равнодушием, скрывается, как по мне, подсознательный страх ""залипнуть намертво" на мужчине... Что, собственно, и происходит потом, когда Вы "устаете" контролировать свои чувства... Каким было Ваше детство? Какие взаимоотношения с отцом? Ведь именно отец - это первый мужчина в жизни девочки. И если ребенок недополучил родительского тепла, любви, заботы, формируется неправильная картина мира. И повзрослев, девочка, недополученные чувства подсознательно, начинает пытаться найти в мужчинах.... Но мужчина - это не отец и не родители... И с ними надо уметь выстраивать равноценные отношения, без желания что-либо "добрать"... То есть, Вы либо грубостью и агрессией отталкиваете, либо слепо бросаетесь в обьятия...Что, по факту, равноценно отталкивает, потому что такая женщина сразу утрачивает себя и становится непривлекательной... Необходима полная трансформация внутреннего восприятия и себя, и мужчин, в целом... Без этого, Вы вряд ли "выкарабкаетесь" сама...

Дякую Вам за доповнення! Ви пишете "Я не вмію приймати, я помітила це.Навіть з моральної сторони я віддаю більше ніж отримую і мене це злить"... Як на мене, може бути декілька причин такого стану. Перше. У Вас на рівні підсвідомості стоїть заборона щодо прийняття допомоги від чоловіків. По факту,така собі внутрішня установка "Я сама". Друге. "я віддаю більше ніж отримую". Зазвичай виникає гнів тоді, коли ми, знову ж таки підсвідомо, налаштовані обов'язково отримувати якусь "цукерку", коли щось правильно зробили, а її не отримуємо... Тобто, працює принцип "Я тобі - тим мені". І, загалом, у цьому немає нічого погано, але не тоді, коли мова іде про близькі стосунки... Як склалися стосунки у Ваших батьків? Як, загалом, складалося життя у жінок Вашого роду?

Доброго вечора! Я Вам співчуваю, адже "вискочити" з одних стосунків і потрапити у схожу ситуацію дуже нелегко... Якщо я правильно Вас зрозуміла, у ситуації з чоловіком Вас більше вразила не сама зрада, а ставлення до інших питань, у тому числі, фінансових? І ще... Привертає увагу, що біля Вас з'являються чоловіки-споживачі, які не вміють нести відповідальність за свої вчинки... Ви швидко закохуєтеся?

Доброго дня! Як на мене, існує певна розбіжність у тому, як Ви бачите Ваші конфлікти "я считаю не глобальные речь шла о том чтобы просто чаще уделял внимание", і як їх бачить Ваш чоловік "сказал что в голове после этих ссор он уже сделал себе установку". Те, що для Вас несуттєве, для чоловіка виявилося дуже серйозно. Зрозуміло, що Ви перебуваєте вдома, Вам не вистачає уваги, спілкування... Але ж Ваш чоловік не гуляє тиждень, а працює, і швидше за все, втомлюється. А коли приїздить додому, дружина його зустрічає претензіями, у той час, як він би хотів відпочинку... Тому зараз, як на мене, стоїть питання, чого, власне, хочете Ви тепер? І в залежності від Вашого рішення, вже можна намагатися шукати вихід...

Тобто, пропонував співмешкання з умовою, що Ви знайдете роботу? Як на мене - це більше ділові взаємовигідні стосунки, аніж стосунки чоловіка та жінки... Мені шкода, але спираючись на те, що Ви написали, у Вас повністю відсутнє розуміння того, як насправді повинна себе поводити жінка, щоб чоловік почав її поважати і захотів на ній одружитися... І в цьому немає Вашої провини, адже ми всі вміємо себе поводити лише так, як навчили нас в дитинстві наші батьки... А Ваші батьки і самі не дуже знали, як будувати щасливу родину... Ваше питання, як на мене, потребує супроводу психолога, щоб Ви, нарешті, перестали бути на стільки принижено залежною від хлопця і стали самодостатньою дівчиною, у якої є почуття власної гідності...І лише тоді, у Вас можуть з'явитися шанси на нормальні, теплі, довірливі стосункиз хлопцем...

Доброго дня! Стосунки з дочкою-підлітком нерідко бувають досить складними. І складність стосунків залежить від того, якими вони були раніше, до пубертатного періоду... На чому вони будувалися? що пов'язувало маму та дочку? Які цінності, потреби, проблеми?... Адже, поки дитина маленька, вона дуже залежна від дорослих, тому намагається несвідомо робити все так, як подобається батькам... Але, дорослішаючи, потреба у захисті тане, і вже немає необхідності підлаштовуватися... І тоді, підліток починає себе поводити так, як вважає за потрібне... А батьки, навпаки, починають все сильніше залежати від стосунків... Ви пишете "не знаю что делать, у нас и так отношения плохие, как вернуть ребёнка?..." Те, що Ви змогли себе стримати у такій складній ситуації, дає певний шанс на те, щоб, як мінімум, спробувати налагодити порозуміння, яке вже було втрачено, на превеликий жаль... Судячи з того, що відбулося, для дочки Ваша реакція та Ваша до неї повага, не має особливого значення і вона почуває себе абсолютно вільною робити те, що хоче... І потрібно, найперше, розібратися, що могло стати причиною того, що Ви перестали бути на даному етапі важливою для неї людиною, до слів якої та почуттів варто прислухатися... На скільки я зрозуміла, були втрачені всі важелі впливу на дитину і вона, на превеликий жаль, опинилася сам на сам із складним суворим дорослим життям... А після того, як стане зрозумілим, де і на якому етапі сталися помилки у вихованні дитини, можна починати робити спроби по налагодженню душевної близькості...Але на це може знадобитися багато часу, любові та терпіння... Тому зараз, перше, що може Вам допомогти, як на мене - це вміння прийняти той факт, що Ваша дочка вже не та маленька слухняна дівчинка, якою вона була раніше... Це підліток зі своїми проблемами, почуттями, вадами, недоліками... І вибудовувати стосунки з нею прийдеться як з "чистого листа", певне, якщо точно знати, як це потрібно робити...

То, жили разом, чи офіційно одружитися пропонував? Бо це різні речі, як на мене... І якщо пропонував, то чому ви досі не живете сім'єю?