Психологиня Алла Григорівна Веленко Київ метро Університет

Доброго дня! Мені здається, що проблема дитини криється у тій Вашій давній ситуації в школі, коли Ви, з якоїсь причини, не могли постояти за себе... І не має дуже великого значення, що зараз Ви вже навчилися правильно себе поводити. Справа в тому, що наша підсвідомість не має ні минулого часу, ні майбутнього. Всі програми (моделі поведінки) там існують в теперішньому часі. Якщо Ви нееправильно проходили соціалізацію і не знайшли причини, чому саме так себе поводили, це автоматично, як генетичний спадок, передається Вашій дитині.... Отже, насправді, я б Вам порадила почати роботу з діагностики дитини та роботі з Вами безпосередньо. Допоки не знайдете дійсну причину,допомогти дитині буде дуже складно... Ну а чи варто змінювати школу? Думайте самі. Як на мене, поки не зміниться поведінка Вашої дитини ( а це, швидше за все, Ваша програма), ситуації будуть повторюватися, просто в різних варіаціях... Обирайте психолога і працюйте. Зараз навіть діагностику дитини можна зробити онлайн...

Ответ отредактирован автором 03-02-2021 13:48:01

Судячи з того, що Ви пишете, на превеликий жаль, попередній "життєвий урок" пройдено було не дуже правильно, інакше б у Вас не було страхів... Якщо сталася зрада, однозначно була і якась причина. Ми взаємопов'язані в стосунках, що ніяким чином не скидає індивідуальної відповідальності кожного, але... Якщо не винести правильних уроків, не знайти коріння проблеми, дуже важко буде позбутися і самих страхів... У такому випадку їх можна лише загнати на рівень підсвідомості, коли підключається психосоматика (починає реагувати тіло різноманітними хворобами)... Вам однозначно потрібний спеціаліст для індивідуальної терапії... І ще, як склалися стосунки у Ваших батьків?

Ответ отредактирован автором 02-02-2021 20:29:39

Отже, Ви знаєте свого коханого не лише по переписці - це вже дуже добре! І те, що Ви так відстоюєте право на свої стосунки, теж! Я просто Вам скажу, а Ви подумайте, не поспішайте... Ми всі хочемо мати міцні щасливі родини.. Тоді, чому не завжди складається? Одних наших бажань, на превеликий жаль, замало. Є ще таке поняття, як моделі поведінки, які "записуються" в дитинстві, на рівні підсвідомості і які нами керують. Є поняття відзеркалення: якщо жінка трохи "пацанка" отже в поведінці є багато чоловічого, чоловіку поруч буде дуже важко стати "справжнім". Як на мене, Ви перебираєте на себе керівну роль, роль турботливої "мами".. Щоб показати, що Ви його не зраджуєте, достатньо не зраджувати... І віддати ініціативу в стосунках йому! Нехай він Вас запрошує на побачення і вчиться про Вас турбуватися... не поспішайте, не забігайте йому дороги... Ви вже самі впевнилися, що не завжди розмови та наші бажання допомагають вибудувати правильні стосунки. Потрібні ще знання та правильні моделі поведінки... От,наприклад, в ситуації з батьком (Ви ж з батьком з дитинства знайомі?), і розмови не допомагають, правда? І ще, Вам траплялися чомусь "маминькині синки"... Але у цьому світі нічого просто так не буває... Існує негласний закон притяжіння і це не випадковість, це закономірність... Хочемо змінити оточуючих, найперше повинні змінитися самі... Найперше, потрібно розібратися в стосунках "дочка-батько" та "мама - тато" Швидше за все, у Вашій родині керує процесами Ваша мама... Сильна жінка - слабкий чоловік...

Ответ отредактирован автором 02-02-2021 20:31:31

Дякую Леночка за Вашу відвертість! Я розумі, що Ви прийшлиз іншим запитом на сайт: щоб знати як допомогти йому. А я Вам скажу, що допомоги потребуєте Ви і якомога швидше! Соромитися для дівчини та жінки - це абсолютно нормально! І не поспішайте це почуття змінювати, це Ваша прикраса! Скажіть, якого чоловіка Ви хочете мати поруч? Слабкого, для якого весь час потрібна нянька чи все ж відповідального та серьозного, який стане турбуватися про Вас? Чоловік почуває себе чоловіком лише з тою жінкою, яка дозволяє турбуватися про себе, а не навпаки... І, вибачте, я ще раз задам Вам питання, які у Вас стосунки з батьком? Батько про Вас турбувався?

Ответ отредактирован автором 02-02-2021 19:31:37

Доброго дня! Це чудово, що Ви змогли "переклюичитися" з ситуацій, коли Вам "розбивали серце", але... Чи не дуже Ви поспішаєте з висновками, один тижден - це дуже мало, щоб пізнати людину... Ви раніше теж так швидко починали довіряти чоловікам?
Ви пишете "Мне как то тоже разбивали сердце и я тоже в отношениях думала головой"... Якщо Ви дійсно думали головою у попередніх стосунках, то яким чином Вам змогли розбити серце? Серце розбите, це якраз і є почуття... Я Вас розумію як жінка, він Вам дуже сподобався... Та чи не поспішаєте Ви ... Міцні стосунки будуються, коли серця людей абсолютно вільні... судячи з того, що Вам говорить Ваш новий знайомий, його серце або не вільне... або він просто маніпулює Вами, причому робить це віртуозно, граючи на Ваших почуттях (чоловіки-маніпулятори дуже добре відчувають жінок, які одразу закохуються)... І ще, як у Вас склалися стосунки з батьком?

Доброго дня! Перепрошую, Ви у шлюбі? Загалом, страх "зради" та "накручування" найчастіше виникаює тоді, коли єдиним джерелом щастя стає коханий... Коли ми "залипаємо" на с тосунках... У любому випадку, такий страх може як бути виправданим (якщо вже були якісь події і не обов'язково з Вами особисто, це може бути мама) або невиправданим (якщо подій не було) і такий страх має найбільш руйнівну силу, яка може взагалі знищити стосунки... То який страх у Вас?

Доброго дня! Ви пишете, що в стосунках більше трьох років... Це близькі стосунки? Ви говорили зі своїм хлопцем про шлюб?

Дякую за відповідь! Інколи так буває, що зовні ми ніби вже пережили стрес і навіть його забули, але насправді - просто "витіснили" його у нашу підсвідомість. Тому що з якоїсь причини не мали достатньо або сил, або потрібних інструментів (знань), щоб з ним впоратися. І все ніби то і нічого, але на рівні психосоматики "не пропрацьована проблема" залишилася і дає нам "сигнали", що не все добре і "урок" ми не засвоїли... Тому однозначно потрібно працювати з самою "забутою" проблемою...

Доброго дня! Те, що Ви описуєте, схоже на "емоційне виснаження" або депресивний стан... Якщо так, краще попрацювати із психологом і звернути увагу на те, який спосіб життя Ви ведете останні два роки... Швидше за все: багато сидіння біля комп'ютера і зовсім мало - рухливих впроав на свіжому повітрі...

Дякую за доповнення! Отже, рішення Ви вже прийняли, хоча і самі ще про це не знали! Тепер залишилося лише розібратися з почуттям невпевненості...::wub::

Доброго дня! Дитині завжди дуже важко, не залежно від віку, "від'єднати" себе, своє життя від поведінки батьків. Тому, що на рівні підсвідомості, батьки сприймаються як дві половинки, з яких складається дитина... Автоматично, наша підсвідомість все, що стосується батьків, переймає на себе, на свою особистість... Звідси може бути і загострення Вашого роздратування та агресивності Це так звана підсвідома агресія, яка спрямовується на саму людину, тобто, на себе... І тут намішано дуже багато: і почуття провини, і жалість, і страх, і невпевненість і т.д. Найкраще, спробувати "не брати" на себе, відсторонитися... Тому що Ваш батько - доросла людина і несе відповідальність сам за своє життя... Але це - дуже складно, коли живеш разом... Хіба що, дуже серьозно зайнятися саморозвитком і ми про це вже з Вами говорили... До речі, допомагаючи собі, Ви апріорі, можете і допомогти своєму батьку... Бо родина - це єдине ціле...

Доброго дня Ольга! Так, ситуація дійсно не дуже приємна, але, і не катастрофічна ...::smile:: А чого хочете Ви? Поки що, на поверхні, бажання Вашої мами... У всякому випадку, як мені здається, робити якісь кардинальні зміни поки що не потрібно... Як мені здається, Ви дуже залежні від думки мами, виправте, якщо я помилилася... І якщо так, уявімо, Ви кинули зопалу роботу, тоді почуття провини перед близькими та знайомими просто Вас з'їсть.! Ви все одно не зможете нормально жити... Виходить, що в лоб, що по лобі!... І так буде до тих пір, поки Ви внутрішньо не станете самодостатньою людиною. Тільки в такому випадку, Ваші рішення будуть Вашими, а їх наслідки: як перемоги, так і поразки, стануть лише сходинками на шляху Вашого зростання та розвитку! Тому я б порадила Вам спершу пройти разом із спеціалістом сепарацію від батьків, зокрема - від мами...

Доброго дня Ніка! Так, "друзі" бувають різними... І Ви написали, що вже з нею не спілкуєтеся, якщо я правильно Вас зрозуміла? ІІ це чудово, що Ви спробували зробити висновок і Ви вже вмієте розпізнавати таких: "Не хочу больше сталкиваться с такими людьми и сразу уже из жизни исключаю таких..." . Це дуже добре, що Ви намагаєтеся свідомо ставитися до життя. Адже існує закон відзеркалення - ми притягуємо до себе тих людей, які показують, на які особистісні питання потрібно нам звернути увагу. І , таким чином, змушують нас шукати нові рішення або допомагають кардинально змінюватися. Але, на превеликий жаль, сама ситуація до кінця не "прожита" - "но от этого не легче,раны и комплексы болят...". І зрозуміло, що хочеться розібратися, що її, Вашу подругу, змушувало так себе поводити? Але, як на мене, залишається відкритим більш важливе питання, а що змушувало Вас так довго терпіти? Чому Ви дозволяли так до себе ставитися? Це схоже на бажання маленької дитини "отримати любов" любою ціною... Як до Вас ставилися батьки? У Вас була повна родина, чи виховувала одна мама або батько?

Доброго дня! Згодна з колегами - потрбно працювати з дитячим психологом, а ще краще - з сімейним. Тому, що такі питання стосуються не лише дитини... Сім'я - це єдиний простір, де все взаємопов'язане. Зачасти, дитина транслює, дзеркалить, поведінку дорослих... Все те, що відбувається з Вашим сином, дуже схоже на крик про допомогу.... нерідкі випадки, коли діти хворіють, щоб привернути увагу до себе або опинитися в ситуації, коли "мама завжди поруч". Роблю припущення, спираючись на деякі фрази з Вашого листа: "Грудью кормила мало, до полугода. В сад ходил с 2х лет", "В 6 лет был развод родителей. Смена жилья, первый класс и все в одно время. Потом появился отчим, с которым тяжело выстраивались отношения". Швидше за все, це були дуже стресові події для малюка... І добре, що Ви звернули на це свою увагу! Чому потрібна робота не лише з дитиною? Тому, що, як би не намагався дитячий психолог допомогти дитині, вона все одно повернеться у ту ж саму родину, отже, в ті ж самі умови. Тому потрібний комплексний підхід...

Доброго дня! Співчуваю... Втрата дитини, навіть ще ненародженої, це завжди дуже важко, особливо для жінки. Ваші почуття абсолютно зрозумілі і нормальні при даних обставинах. Кожна людина індивідуальна і у кожної свій індивідуальний психотип. Саме від цього ще залежить, як людина реагує, плюс, вміння проходити стресові ситуації, плюс - результат виховання... Впевнена, що Ваш чоловік Вас любить і так само переживає... Чому поводить себе так? Відповідь суто в розбіжностях чоловічої та жіночої природи. Чоловіки одразу переключаються, інакше не витримають емоційної напруги... Те, що Ви реагуєте на вагітних жінок - також зрозуміло. У Вас постресовий стан і сама подія не пережита... Так, Вам краще працювати індивідуально з психологом... Тим паче, що пройде час і Ви знову завагітнієте. Тому дуже важливо правильно пройти випробування (те, що сталося).. Поки немає можливості, моя Вам порада, починайте бігати вранці, потихеньку, підтюпцем... Головне, на природі... Слухайте заспокійливу музику, просто милуйтеся природою - дайте собі право на відчуття болі, образи, гніву... Виплачтесь.... Думаю, що чоловік на даний момент, не в стані Вас повноцінно підтримати, бо він також переживає стрес, хоча цього і не показує... Добре було б, якщо б і він став з Вами бігати або плавати в басейні: вода дуже добре знімає напругу, розслаблює... Якщо поради підійдуть, напишіть мені " в лічку" або прямо на пошту. Тримайтеся! Все буде добре!

Ответ отредактирован автором 01-02-2021 14:27:56