Психолог Марія Радченко Днепр только онлайн

Пожалуй, лучшим вариантом будет не общаться с женщиной, с которой Вы подрались, и не поднимать спорные темы. Не влезать в спор с человеком потенциально агрессивным - это не про слабость, а про самосохранение. Если попытается подраться с Вами - можете пригрозить полицией, но лучше в принципе до драки не доводить.

Далее, Вы перешли на оскорбления в ответ, когда Вам сказали, что Вы плохо воспитываете делей. Что Вы почувствовали в этот момент? Сидит ли в Вас самой убеждение, что Вы плохая мама? Обычно людей задевает то, что их самих беспокоит, поэтому рекомендуетсся обратиться к психологу и поработать над своими триггерами и установками о себе, чтобы такие конфликты Вас не затягивали.

Здравствуйте, Татьяна.

Можете подробнее рассказать, из-за чего была драка? Кем Вам вообще приходится эта знакомая, и что вы с ней не поделили?

Рекомендую обратиться к психологу по поводу социальной тревожности ("Что люди подумают?") и разобраться с психологическими проблемами, которые, скорее всего, предшествовали плохому самочувствию после драки, а не только возникли после неё.

Певний досвід у Вас уже є, і це добре. Але навіть будучи психологом, на перше місце завжди слід ставити власне здоров'я та власний комфорт. Тобто, надягати "кисневу маску" перш за все, на себе і не пропускати проблеми клієнтів крізь себе. Це не те саме, шо не співчувати, бо здорова емоційна емпатія як раз полягає в тому, що Вас особисто глибоко не зачіпають речі, з якими зіштовхуються клієнти.
Якщо Вам потрібні будуть професійні настанови - зверніться, краще за все, до свого керівництва та/або знайдіть собі супервізора. Якщо у Вас є особисті страхи та переживання щодо роботи, які нема з ким обговорити, то раджу психотерапію.

Ок, тобто, Ви працюєте з сім'ями, що опинилися в складних обставинах.
Щодо організаційних та юридичних питань, рекомендую ознайомитися з "Порядком здійснення соціального супроводу сімей, які перебувають у складних життєвих обставинах", якщо ще не ознайомлені, щоб краще розумітися на суб'єкті свого професійного напрямку.
Також дуже важливою є психологічна освідченість про посттравматичний стрес і першу психологічну допомогу, щоб за необхідності розпізнати в клієнтів симптоми ПТСР та інші стани, що загрожують здоров'ю та потребують допомоги та потребують залучення інших фахівців, наприклад, психіатра.

Але як щодо інших питань, що стосуються Вашої мотивації та Ваших страхів? Чому Ви обрали саме цей рід діяльності? Чи подобається Вам допомагати людям? Чим лякає ця робота?

Відредаговано автором 08-05-2024 17:02:44

«Я мимоволі порівнюю з колишнім на кшталт, що в цих стосунках є те, що не було в минулих, те чого я дійсно хочу. Це такі більш раціональні порівняння, а не емоційні.»;
Про які саме речі, які були у минулих стосунках, йде мова? Чи є можливим задовольняти ці потреби в стосунках з нинішнім партнером? Якщо Ви хочете, Ви можете попросити нинішнього хлопця робити для Вас щось, чого Вам не вистачає, але не наполягаючи на цьому і не кажучи про те, що "От колишній мій так робив, а ти не робиш" а "Як щодо цього?/Як ти дивишся на це?" з готовністю прийняти будь-яку відповідь від партнера.

«Як це зробити правильно і щоб це не зашкодило нинішнім стосункам? Чи варто поговорити про це з моїм хлопцем, адже ми такі чесні одне з одним, але я не хочу ранити його цим?»;
Почнемо з того, що Ви вкладаєте в поняття довірчих стосунків? Де для Вас особисто закінчується межа між чесністю перед партнером та особистими кордонами (тобто, тими речами, якими Вам з тих чи інших причин не хочеться ділитися навіть з найближчими людьми, і це нормально)?
Я пропоную тут перефокусувати увагу з партнера на себе і поставити на перше місце чесність не перед партнером, а перед СОБОЮ. Чи дійсно Ви ділитеся всім, що відчуваєте, бо це з Вами резонує і покращує Ваше самопочуття та стосунки, чи Ви робите це тільки тому, що так "правильно"? Чи розповідаєте Ви про свої особисті переживання добровільно, або у Вас є певне почуття боргу та провини перед хлопцем, що "недостатньо" його кохаєте, порівняно з попереднім? Усі ці питання для Вас - це робота в прогресі, і їх краще за все опрацьовувати з психологом особисто, щоб розібратися, де Ваші кордони пролягають і з цього робити висновок, як комунікувати з хлопцем.

Доброго дня!

Розкажіть, будь ласка, детальніше, де Ви працюєте? З якою категорією населення? З дітьми, підлітками, сім'ями, з правопорушниками, з пацієнтами лікарень, з вразливими категоріями населення (постраждалі від війни, насильства, тощо), а може, Ви корпоративний психолог, коуч чи працівник hr-сфери?

Залежно від категорії населення і місця роботи дуже відрізняється підхід до консультування. Адже усвідомленість клієнтів і ступінь розуміння ними необхідності отримання психологічної допомоги, а також якість цієї допомоги, дуже залежить від конкретної сфери, де Ви працюєте. Єдиний загальний принцип роботи психолога, це, як і в лікарів - не нашкодь. Вам потрібно розуміти межі своєї професійної компетенції, і не робити в психіку клієнтів тих атручань, які не є доцільними чи викликають сумніва з професійної точки зору. Також важливо рефлексувати свої помилки і звертатися до супервізора (старшого колеги-наставника), коли виникає потреба у консультуванні більш досвідченого фахівця з приводу власних робочих кейсів.
І, перш за все. піклуватися про себе, та бути самій в особистій терапії, щоб не проектувати на клієнтів свої проблеми.

Щодо ведення документації не можу нічого порадити, бо сама консультую фрілансом і не роблю звітів про проведені консультації в письмовій формі. В університеті я робила звіти, коли проходила виробничу практику. Але форма ведення документації відрізняється від закладу до закладу та змінюється з часом. Тому Вам треба звернутися до свого безпосереднього керівника, щоб він або вона надали Вам посадові інструкції, де все написано. Чи бодай на словах пояснили, як це робиться.

Також Ви можете подивитися ютуб канал Української Національної психологічнох асоціації (National Psychological assocaition of Ukraine), щодо етичних та юридичних аспектів роботи психолога. Там щомісяця виходять нові відео та записи конференцій для молодих і досвідчених фахівців.

Щодо Вашого емоційного стану, то він цілком зрозумілий, адже Ви тільки почати свій професійний шлях. Вам потрібен час для адаптації на новому робочому місці.
Хочеться запитати, яка у Вас освіта та як Ви обрали саме шлях психолога, чим керувалися, коли обирали його? Чого саме боїтеся в роботі з клієнтами, що найстрашнішого може статися? Чи є у Вас сумніви в собі в інших сферах, окрім професійної, і якщо так. то коли вони почалися?
Для більш глибокого аналізу Вашого випадку звертайтеся до психолога іи психотерапевта особисто.

Доброго вечора!

Дуже ймовірно, що Ви ще не відгорювали розрив стосунків з колишнім хлопцем, і нормальний процес горювання наклався на Ваш початок стосунків з новим партнером.

Прожити горе екологічно і безпечно краще за все можна у співпраці з психологом або психотерапевтом, бо на зцілення психіки після розставання потрібен певний час. У всіх це різний термін. Хтось горює після розриву пару тижнів, хтось - кілька років, але в середньому це займає десь рік. У Вас поки що лише півроку пройшло, тож в цьому конкретному випадку зарано говорити про загоєння "душевної рани".

Що стосується Вашого питання про те, чи приречені стосунки з нинішнім бойфрендом. Це Вам не може сказати жоден психолог. Вам самій треба визначати для себе, життєздатні стосунки чи ні.
Але психолог може допомогти розібратися в ситуації, переадресувавши питання до Вас, щоб Ви над ними подумали. Так, Ви багато писали про колишнього, але майже нічого - про нинішнього хлопця. Які у Вас з ним відносини? Ви почали стосунки з ним з дефіциту близькості після розставання з колишнім, чи були ще якісь причини почати зустрічатися з ним? Як Ви себе почуваєте поруч з ним в моменти, коли у Вас нема флешбеків? Як він ставиться до Вас? Чи порівнюєте Ви його з колишнім хлопцем, і якщо так. то за якими ознаками?

Це все лише питання на "подумати", а для більш детального опрацювання ситуації треба йти в терапію.

Воїстину Воскрес!

Тут справа не в тому, як правильно вчинити а в тому, як особисто Ви відчуваєте для себе комфортний і правильний вибір в даному випадку.

Якщо у Вас з хлопцем настільки діаметрально різні цінності (він заздалегідь хоче дітей в такому юному віці і дотримується чітких гендерних ролей, а Ви - ні), і якщо ви в стосунках почуваєтеся нещасливою (навіть не через аб'юз, якого тут не простежується, а просто бо це не Ваша людина), то розставання дійсно може бути хорошим варіантом.
Відмовою перебувати в стосунках Ви можете засмутити хлопця, але якщо продовжуватимете бути там, де Вам не подобається, Ви засмутите себе. До того ж, розстаючись, люди дають одне одному шанс знайти собі більш підходящу людину.

В будь-якому випадку, удачі, бо це Ваше життя і Ваш вибір!

Здравствуйте!

То, что Вам дали по лицу, это не означает, что Вы слабак. Во-первых, никто не заслуживает, чтобы его просто так первым били и травили из-за каких-то особенностей типа полноты или чего-то другого. Во-вторых, Ваш обидчик был старше Вас и явно сильнее. Слабак для меня - как раз человек, который вымещает злобу на тех, кто априори не может дать отпора в силу возраста или других причин.
При этом, тот эпизод мог очень негативно повлиять на Вашу психику, пошатнуть самооценку, уверенность в себе и своих силах. Травма прошлого осталась в прошлом, но Вы всё ещё переживаете о том, как Вас воспримут люди и стоит ли вообще с ними контактировать. Это нужно прорабатывать с психологом на индивидуальной консультации.

Касаемо тревоги по поводу войны и проблем со сном. Адаптация к условиям войны и поиски способов справляться с тревожностью - это тоже к психологу. А с проблемами сна и очень частой тревогой, которая мешает жить своей жизнью, нужно обращаться к психиатру (они есть в психоневрологических диспансерах, частных центрах и некоторых областных поликлиниках), потому что это может быть симптомами расстройства (например, тревожного или тревожно-депрессивного). Врач поможет подтвердить или опровергнуть наличие расстройства и выпишет медикаменты, если они будут нужны. А психолог или психотерапевт уже поможет разобраться с травматичным прошлым и восприятием себя как личности.

Доброго вечора!

Це іпохондрія. В психології та психіатрії так називається форма неврозу, коли людина боїться захворіти. Не лякайтеся слова невроз, бо це доволі розповсюджена ментальна проблема, коли людина нервує через щось і при цьому усаідомлює, що її переживання - це проблема.
В психології причиною іпохондрії часто вважається прихований страх смерті. Не обов'язково це саме страх небуття або помирання, це може бути страх старіння і руйнування організму, страх тяжкої невиліковної хвороби, страх прожити життя марно та не реалізуватися в ньому. І це все може маскуватися під тривожність за своє здоров'я.

Дивіться, для того, щоб знайти компроміс користь/шкода організму від Ваших ліків, треба порадитися з тим лікарем, що виписав ліки від ревматизму або з гастроентерологом. Вони порадять спосіб як мінімізувати ризик для шлунку. Наприклад, поїсти перед прийомом ліків і/або застосувати спеціальний гель для пом'якшення симптомів гастриту та рефлюксу.

Але психотерапія теж дуже показана, бо навіть з грамотними лікарями Ваша тривожність нікуди не зникне сама по собі. У Вас були останнім часом якісь стреси? Через війну, пов'язані з переїздами, народженням дітей чи онуків, дорослішанням чи сепарацією дітей від батьківської родини? Можливо, були розлучення/розставання, тяжкіі хвороби чи смерті близьких, тяжкі хвороби у Вас в біографії? (Не тільки останнім часом, а і загалом в житті.) Бо іпохондрія не береться з порожнього місця, її причини треба дослідити.

Здравствуйте!

Хорошо, что обратились за помощью к психиатру. Ваше состояние очень похоже на тревожное расстройство, и тут врач как раз нужен.
Почему перестали пить препарат против тревоги? Вам нужно продолжать наблюдаться у психиатра и пить выписанное им лекарство в нужной дозировке, если доверяете своему врачу (если нет - то менять специалиста на такого, которому доверяете). И сама формулировка "садиться на" некорректна, т.к. лекарства для психики - это не наркотики, а такие же препараты как, например, лекарства от аллергии или поноса. Ими лечаться остро или хронически ментально больные люди, чтобы улучшить своё состояние в моменте.
Многие из них не вызывают зависимости, а если такой риск и есть, грамотный психиатр поможет его избежать.
Резкая отмена фенибута могла привести к рецидиву тревожности у Вас, так что пожалуйста, обратитесь к психиатру снова и не пейте и не бросайте ничего без его ведома.

Касаемо тревожного расстройства. При нём показана ещё и работа с психотерапевтом, чтобы разобраться с причинами Вашей тревоги и установками, которые её вызывают. Вы можете попросить своих родителей записать Вас к психотерапевту (т.к. с их согласия возможна работа с этим специалистом, пока Вам не исполнилось 18 лет). Самостоятельно можете обратиться к психологу в Вашем учебном заведении, либо в больнице, где практикует Ваш психиатр. Также Вы можете узнать у Вашего психиатра, нет ли у него знакомых психологов, которые набирают психотерапевтические группы по работе с тревожностью. Обычно групповая терапия дешевле индивидуальной, а иногда бывает и бесплатной. В любом случае, вариантов у Вас много, так что не занимайтесь само(не)лечением и обращайтесь за помощью.

Доброго вечора!

Зводити дитину до психіатра.

З одного боку«Батьки начебто підтримують у всьому, але, мені здається, що десь у середині вважають мене слабкою, тому що, я стою на місці і нікуди не личу як завжди.»;
З іншого«Хотіла на одне, батьки заборонили, вступила на їх спеціальність. Не те щоб я була сильно проти, вирішила обрати хочаб ВНЗ, не вийшло. Результат: повна ненависть до універу.»;
Як наслідок, Ви маєте нарцисичну травму, тобто ситуацію, коли бальки проявляють до Вас умовну любов лише в тих випадках, коли Ви відповідаєте їх очікуванням. І це«Сама по собі я дуже сильна, активна, рішуча, відповідно докладаю максимальні зусилля для отримання бажаного, зазвичай це перші місяці, найкращі результати. Маю намір відкрити власну справу, гроші є, час є, а конкретної сфери бізнесу немає, я не можу обрати.»;
Далеко не найгірші наслідки такого виховання, які можуть бути, але зі складнощами робити великі життєві вибори треба працювати з психологом. Якщо у Вас не було досвіду самостійних великих життєвих виборів, і Ви робили їх з оглядом на волю бальків, у Вас могла не сформуватися здатність реалізовувати свої бажання. Запит на психологічну сепарацію від батьків у молодих і навіть зрілих дорослих дуже розповсюджений, тож раджу опрацювати його разом зі спеціалістом.

Здравствуйте, Нуна.

Сексуальная ориентация - это врождённая характеристика. Если Вам смолоду нравятся девушки или Вы испытываете к ним какой-то эротический интерес, то причина не в том, что Вас домогался парень, а в том, что изначально нравятся девушки. Являетесь Вы лесби/би или интерес у Вас ситуативный - ответить можете только Вы, так как лучше Вас самих Вас никто не знает.

Касаемо увлечений спортом, дружбы с парнями и так далее - это само по себе не является ни психологической проблемой, ни тем более - признаком трансгендерности. Так как человек с любой гендерной идентичностью может иметь какие угодно интересы и каких угодно друзей. Так, если например парню нравится краситься, но он себя не идентифицирует как девушка, то это не трансдевушка, а просто парень, который любит краиться.

Касаемо темы сексуального насилия. Друг брата - извините за выражение, какой-то козёл. Да, такие люди обычно сами совершают насилие не от здоровой психики. Зачастую они не умеют выстраивать нормальную человеческую связь и эмоциональную близость с другими людьми, не могут заинтересовать собой человека симпатичного им пола. Могут чувствовать себя неликвидными как половые партнёры, могли сами в прошлом пережить насилие, и как следствие, самоутверждаться за счёт тех кто младше/слабее, кто изначально доверял им и т.д. Но это всё чисто объяснения, а не оправдания такого поведения.
Я бы темы Вашей сексуальной ориентации/гендерной идентичности и тему сексуального насилия разделила бы. Если в терапии с психологом они как-то пересекутся (т.к. у них есть объединяющее звено - Ваша сексуальность), то Вы сможете обсуждать их вместе. И это скорее всего будет о том, какие смыслы Вы лично вкладываете в симпатию к тому или иному полу, насколько комфортно себя чувствуете с мужчинами и женщинами как друзьями и партнёрами, и так далее.
Если же Вас беспокоят флешбеки (навязчивые воспоминания, возвращающие Вас эмоционально в прошлое), тревожные или пугающие сны, ещё какие-то вещи, связанные с насилием, я бы рекомендовала поискать психотерапевта, работающего с ПТСР.

Так, першим ці типи дослідив Джон Боулбі на основі поведінки дітей під час тимчасової розлуки з матір'ю. Таким чином було виділено кілька типів прихильності, залежно від того, як дитина реагує (чи переживає/плаче і шукає маму, чи сердиться, чи почергово виявляє до мами, що повернулась, то доброзичливість то гнів, то ніяк не реагує і грає сам з собою/іншими дітьми). Зазвичай типи прихильності залежать як від темпераменту і характеру дитини, так і від стилю сімейного виховання, зокрема, відносин з мамою чи особою, яка її заміняє.

Основна задача цієї типології, як і будь-якої іншої - спростити психологам та їх клієнтам сприйняття дійсності, категорізувавши те, як форумвалась їхня психіка і що врешті решт з цього вийшло. І звісно, як і в будь-якої типології, в неї є недоліки.
Наприклад, хтось видяляє стиль прихильності як біологічну характеристику що не підлягає корекції, хтось каже, що її можна коригувати. Формально, нема хороших і поганих типів прихильності, але часто популярна психологія вказує на найбільшу гармонійність надійного типу.
Це зрозуміла думка, проте я вважаю, що поведінка людини з будь-яким типом прихильності може бути психологічно здоровою, якщо вона знає свої особливості і вміє їх опановувати.

Коли я кажу, що та чи інша людина має певний тип прихильності, то по суті вжживаю термін, що в двох словах описує поведінку (потенційного) клієнта. Це набагато легше, ніж розписувати п'ять абзаців тексту про те, як людину виховували і до яких наслідків це призвело.