Психологиня Алла Григорівна Веленко Київ метро Університет

Удачі Вам!

Тогда Вы на правильном пути! Осталось только трнсформировать внутренние установки, раскрыть женские каества и выстроить правильное мировоззрение...

Є таке поняття, як чоловіча та жіноча природа і ми з цим повинні рахуватися. Ви пишете "Но не всегда выходит, прошу помощи, что бы не испытывать эту боль, а получается, что только усугубляю ситуацию". І це закономірно, адже для жінки дуже важко бути емоційною підтримкою для чоловіка. Бо, за гармонічних стосунків, емоційну підтримку, рівновагу повинен давати саме чоловік, а не жінка... Яка по своїй природі емоційно нестабільна...

То есть, Вы хотите научиться быть не самостоятельной, а самодостаточной?...

Ви абсолютно правильно налаштовані. У першу чергу, психолог потрібен Вам! Тому що необхідно зробити все можливе, щоб зберегти родину...

Мені чомусь здається, що навряд чи Ви зможете так легко "викинути" з життя людину, з якою були близькі тривалий час... Хто Вам заважає просто дружити з ним? А якщо він почне говорити про сумісне подальше життя, пояснити що ставитеся до нього як до гарної людини і друга, але сумісне життя не плануєте... Як на мене, так дійсно буде чесніше та і менше травми для нього... А от почне він пити чи ні - то вже суто його вибір та відповідальність. Бо він - доросла людина і повинен сам вирішувати як йому бути...

І, як на мене, це дуже правильне рішення... Тим паче, що зараз ефективне спілкування з психологом можливе і в онлайн-режимі...

Доброго дня! Ви пишете "Разойтись сейчас пока не поздно или ждать у моря погоды?Пока сам к другой уйдет или образумиться?" Як на мене,ні те і не інше. А потрібно дуже серйозно розібратися у "корінні" самої проблеми.. Ситуація, яка склалася зараз, не з'явилася, на мою думку, за один день, а формувалася достатньо довгий період... І зараз вона просто загострилася і стала "видимою"... Коли чоловік себе так поводить, на це може бути, як на мене, дві причини. Або жінка надміру "упадала" перед коханим і розбестила його своєю турботою... Або, навпаки, була надміру, холодною та категоричною... Як склалися стосунки у Ваших батьків?

Доброго дня! Щоб спробувати Вам щось радити, потрібно знати, у яких стосунках Ви з хлопцем знаходитеся? У вас дружба чи є інтимне життя?

Ви пишете "Я тоже все на взводе, мне тяжело. Нужно его поддерживать ? Не давить разговорами ? Или пустить все на самотёк?". Як це не дивно, але ніщо з Вами перерахованого, може просто поки що не спрацювати, бо Ви сама знаходитеся у неврівноваженому стані. Тому починати потрібно зараз з себе і тільки з себе... І потрібен цілий комплекс дій, щоб спершу самій вийти із такого стану. А вже потім починати думати про допомогу близькій людині. Бо зараз, на превеликий жаль, Ви можете лише ще більше спровокувати оті самі конфлікти, про які він Вам говорить...

Те, що Виможете частіше віддавати дітей бабусям - це чудово! Але, чи вирішать такі дії Вашу внутрішню справжню проблему? "Отношение к себе у меня неуравновешенное, то я обалдеть каккая красивая, то чувствую себя последним "чмом"...". Як це не сумно, але таке ставлення до себе, у тому числі, впливає, і на стосунки з Вашим чоловіком... Тому я б все ж радила, більш глибоко спробувати розібратися, звідки у Вас таке ставлення до себе?.. Адже чоловік-"домостроевец" міг лише загострити ту проблему, яка сформувалася набагато раніше...

Доброго дня! Щоб розібратися, що насправді відбувається з вашими стосунками, потрібно набагато більше інформації. Але, якщо спиратися лише на Вашу розповідь, у Вашого чоловіка іде такий собі важкий життєвий період. Коли він відчуває себе ні на що неспроможним. А для любого чоловіка - це найгірше. Тому бажанн відсторонитися на деякий часцілком обгрунтоване, якщо б не одне але "Он говорит что любит, но не знает как можно все наладить. И что все идёт по спирали и что мы все-равно будем ругаться". Тобто, причина не лише у тому, що він втратив роботу... Коли чоловік почуває себе сильно: у нього є робота, гарний заробіток, його цінують та поважають у соціумі, він ще може якось впоратися з сімейними конфліктами... Та, у момент, коли все "обвалюється" сил на "з'ясування стосунків" вже просто не залишається... Ваша родина зараз находиться у кризовому стані, у чоловіка відсутні сили загалом... Отже, залишається єдиний шанс все налагодити - це Ваша правильна поведінка та правильне внутрішнє налаштування...

Добрый день Яна! Вы пишете "Сама экстраверт. Открытая, не лишенная определенных комплексов (невероятно боюсь совершать ошибки и с большим трудом все же воспринимаю критику). Думаю, что причина Вашего состояния кроется именно в боязни совершать ошибки и неумении воспринимать критику... Что у Вас происходило в детстве? Кто Вас из родных людей сильно критиковал и ругал за ошибки?

Мені не хочеться Вас засмучувати, але заспокійливі можливо зроблять Вас трохи врівноваженішим, але не змінять саму суть - Ваші реакції. Тим паче, поради... Скажіть, скільки разів Ви вже собі говорили, що потрібно стримуватися, міняти свою поведінку і реакції? І як це вплинуло на Ваші емоції, почуття та дії?

Доброго дня Karina! Ви пишете "Год назад у меня были длительные отношения и после их разрыва у меня было подобное, потом я заняла себя работой". Депресивний стан після розриву стосунків може свідчити про те, що Ви так і не змогли прийняті для себе ту травмуючу ситуацію... Тому що депресія - це застрягання в минулому, зупинка... І намагання якось "забути", "перебити" непрожиту травму роботою, насправді, дало лише зовнішній ефект і не на дуже довгий час... Тобто, сама травма так і залишилася у Вас всередині. І судячи з того, що з'явилося компульсивне переїдання, травма "пішла" на рівень психосоматики... А щодо проживання з дівчиною разом... Така вже жіноча природа, що дві господині у одній квартирі якщо і уживаються, то лише титанічними зусиллями, коли є вагома мотивація і кожна намагається іти на зустріч іншій... У інших випадках, конфлікти просто неминучі... Окрім того, Ви пишете "Просто закрылась в себе и ни с кем у меня не складывается доверительных отношений. И в этом я себя, скорее всего,виню, хотя понимаю, что я в этом не виновата абсолютно". Знову ж таки, як на Вашу думку, що так вплинуло на Вас? Чи, знову ж таки, не ота сама травматична ситуація рік тому? І до цього, ще й додалося почуття провини? За що Ви себе звинувачуєте? У чому?