Question

12-01-2024

Вітаю. Я хотів би дізнатися до кого мені з цими симптомати звертатися... Не розповідав нічого з цього батькам. У нас зовсім не близькі відносини, я їх боюсь, не довіряю і одночасно вони мені огидні. Але вони єдині через кого я можу отримати допомогу. Це додає відчуття безвиході, що мені ніхто не допоможе і я справді мовчки дійду до дна. Але зрештою, мені думаю таки доведеться сказати їм, бо можливо до повноліття я і не протримаюся. Мене не турбує як я виглядаю, прямо апатія до моєї зовнішності. Разом із цим відчуття, що ця зовнішність не личить мені, вона неприродна для мене, не має жодного зв'язку зі мною. Вважаю, це відмінне від комплексів, неприйняття свого тіла. Бо ця зовнішність мені чужа, тому я не можу оцінити її негативно/позитивно. Але я повинен був виглядати по іншому. Якщо можна було б, я би взагалі не дотримувався базової гігієни. Можу себе змусити тільки коли це завдає дискомфорту (розчесати волосся раз на три дні, помитись і почистити зуби 2 рази на тиждень). Стосовно зовнішності, протягом минулого року і раніше я міг ненадовго подумати 'дивно, що я так виглядаю', у мене вже був період коли я не впізнавав себе у дзеркалі і дивлячись на свої фото було враження, що це якась померла або чужа людина. Зараз теж. І це триває стабільно рівно місяць. Про недотримання гігієни, раніше я протягом теж іноді відтягував це, іноді було лінь, але зараз я місяць як зовсім не хочу за собою доглядати. Це пішло на погіршення. Минулого місяця я помітив, що раніше я почувався краще почуваючи себе чистим, тепер це ще одна дія, що не впливає на мій настрій. Їм я раз на день, іноді вдається досягнути двох. Найчастіше у мене якесь не чітке відчуття голоду і я визначаю його думаючи 'чи не відштовхує мене ідея поїсти зараз?' Ще і притуплене відчуття насичення і коли я вже їм здається, я можу їсти скільки завгодно бо таке відчуття, що нічого й не з'їв.

Питання від: .; Вік: 15

подобається запитання?

Підберіть психолога для підлітка онлайн або в містах України.

12-01-2024 17:59:05Доповнення від автора

Їжа не приносить мені задоволення, я більше прискіпуюсь до продуктів і мої раніше улюблені страви викликають у мене розчарування. Вона взагалі не впливає на мій настрій, хоч я голодний хоч ні. Раніше їжа піднімала мені настрій... Я майже весь час почуваюсь якщо не втомлено, то мляво, слабо, ніби голова злегка паморочиться. Окремо відмічу постійне відчуття слабкості у ногах і постійно хочеться їх розім'яти, але воно не проходить після цього. Зі сном у мене проблеми давно, але погіршились знатно. Я засинаю з 1.00-4.00 (цей час все збільшується і я лягаю усе пізніше), бо не можу заснути. Прокидаюсь з 11 до 14 і почуваюсь...Пустим. Бувають спросоння думки 'краще б я проспав ще пів дня/краще б я взагалі не прокинувся/знову від мене вимоги щось робити...' . Я якось величезними зусиллями змусив себе заснути вчасно і на ранок отримав відчуття, що хороший здавалося б сон навіть не вплинув на мій настрій. Я майже все роблю з ціллю покращення настрою... Я не вмію відпочивати і розслаблятися фізично, морально теж. У мене підвищена тривожність і я постійно перебираю пряді волосся і кусаю губи. Накручую себе і перебільшую. Тому я не вірю, що моя проблема серйозна. Мене дуже дратують домашні обов'язки і я виконую їх нашвидкуруч і незграбно. Будь-яке прохання допомогти, щось зробити, і я подавляю бажання нагрубити, образити і накричати на цю людину, що я нічого не робитиму. А з навчанням у мене просто жах найгірший. Я зовсім не хочу робити завдання; змушую себе через сльози зробити хоч половину, (було я і списати з підручника не хотів, просто розплакався перед зошитом, повторюючи 'я не можу'); навіть у повній тиші постійно відволікаюся на роздуми про своє самопочуття; якщо роблю щось, то дуже поверхнево зосереджуюсь і з помилками; останнім часом (тиждень) я не можу зосередитись зовсім, навіть стараючись і просто сиджу ДЕКІЛЬКА ГОДИН не виконуючи вимоги. Можливо, я лінивий і наглий нероба. Але для мене не хочу=не можу. Чесно, мав думки собі зашкодити аби вже хоч не мати цих клятих обов'язків, які я не виношу. Мені байдуже на мої оцінки і вони жахливі. Думати про майбутнє не хочу, не бачу там нічого, мені здається я просто вб'юсь коли прийде час поступати кудись після школи. Раніше мав трохи надії, тепер мені здається вона була нереалістичною. Маленькі бажання і цілі на майбутнє, заради яких я тримаюсь продовжуючи все, втрачають для мене важливість. Мені важко формулювати свою думку, я не можу підібрати слів. Найчастіше я уникаю цього або висловлюю її короткими фразами, погоджуючись з розгорнутою думкою від інших. Іноді забуваю звичайні слова та їх правопис і напружено намагаюся згадати. Я погано запам'ятовую назви, ім'я, дати. Я знаю як важливо вказувати тривалість симптомів і я не хочу обманути, але мені ДУЖЕ складно її відслідковувати і згадувати, що скільки триває. Це просто таки напружитись треба. Коли мені стає легше, я обіцяю собі більше не керуватись цими емоціями, більше не драматизувати, не впадати у крайнощі. І от скільки ж разів уже все знову...Як тільки мене знову охоплює сум, здається це в'їлось в мене як чорна пляма і стало частиною мене. Таке відчуття, що я летально хворий. Я не уявляю себе щасливим. Мені здається, що я егоїстичний, тупий, злий. Боюсь комусь нашкодити, образити, повести себе аморально. Мені хочеться вибачатись без причини.Я ніби зробив щось погане...Це просто відчуття провини, заслуги на покарання, фізичне теж можливо, за те що я не роблю свої обов'язки нормально, а тільки потребую на цей тупий відпочинок який ніколи нічого не міняє. Коли мені роблять зауваження, я іноді думаю краще б мене просто вдарили і пішли. Я задумуюсь яким би способом я робив самоушкодження і як це втілити при можливості. Уявляю як би поводився перед самогубством, що б і кому я хотів сказати або написати наостанок (хоча роздумуючи про суїцид, я таки не зроблю цього, але мені здається, що через 2-3 роки буде набагато гірше і я можу змінити рішення). Часто бувають думки 'краще б я помер і більше не мав справ і обов'язків, на які нема сил'). У мене, як і раніше, нема жодного хобі. Нічого не цікавить. Раніше любив слухати музику. Тепер вона мені набридла і ТЕЖ більше не покращує настрій. Свята для мене 3 рік як остаточно втратили значення. Я думаю 'краще б інші святкували і отримували подарунки'. Коли у сусідньому місті був обстріл, я подумав 'краще б ті люди жили замість мене'. Я і знайомим своїм щось мямлив про те, що хочу аби всі були щасливі, навіть шляхом який мені зашкодить. Були раніше навіть такі крайнощі як думка 'я не заслуговую на смачну їжу', або 'я заслуговую на фізичне насилля'. У мене соціофобія. Хочу просто бути прозорим, щоб мене ніхто не бачив і не чіпав. При спілкуванні я постійно почуваюсь тривожно, винувато, воно мене втомлює. Мені часто соромно за себе і здається всі приховано мене недолюблюють і думають про мене так само погано як і я. Я не хочу жодних знайомств або зближення. Потреба ізоляції від соціуму бо я всім тільки шкоджу своїм виглядом і розповідями про мій стан, а також мені не подобається і

12-01-2024 18:01:25Доповнення від автора

ідея з кимось зближуватися, немає на це сил, це некомфортно і страшно.Мені зі своїми проблемами краще самому. Є люди, хоч не родичі і хоч у соцмережах, яких я знаю і вони завжди готові мене підтримати. Справа вже в тому, що на мене ця підтримка зовсім не впливає. Мій знайомий з інтернету, якого я знаю пів року-рік і інколи ділився переживаннями сказав, що йому здається я повільно втрачаю залишки свого психічного здоров'я. Я розповідав йому, що хочу без відома батьків пити снодійне аби менше часу проводити у свідомості; втекти з дому; почати робити порізи на колінах; як хотів би щоб мене ніхто не знав; про те що я дуже втомився, розчарувався і хочу заснути і не прокинутись; що краще б моє існування раптом опинилось помилкою і я просто зник. Зараз я тиждень як перестав ділитися своїми думками і на питання про справи відповідаю, що не хочу про це говорити. Я більше не хочу просити підтримки. Батьки кажуть я 2 місяці не виходив на вулицю. І зовсім не хочу. Місяцями раніше мої зусилля були націлені на покращення настрою і зацікавлення у чомусь. Зараз я просто намагаюсь змусити себе тримати в нормі регулярне харчування і гігієну. Але здається планка знижується і тепер це моя нова норма. У мене вже пів року як з'явилися думки про самоушкодження. Зараз вони дійшли до того, що я пробував 3 рази і у мене не вийшло зробити порізи...Я б пробував ще раз. Я думав 'чому?'. Бо я думаю що заслуговую на це, таке відчуття що це потрібно зробити, я не піклуюсь про це тіло. Коли мені сумно і тривожно я думаю, що я б зробив це на емоціях від безвиході і обдумував план як мені можна робити це непомітно від батьків, але ще не знайшов можливості. У мене завжди була низька самооцінка. Оглядаючись на минуле, я повний нікчема і мені здається логічним що я продовжую так. Всі ці зміни для мене точно не нові і не нетипові. Ці ознаки пам'ятаю з різною виразністю останній рік, а зараз вже місяць поспіль. У мене також був такий епізод у 21 році, коли ми переїхали через війну на час, але я впевнений це було в більшій мірі не через стрес переїзду, а через якісь внутрішні проблеми. Тоді я був дратівливий; тривожний, сльозливий; не доглядав за собою; принижував і критикував себе за свої почуття і поведінку; думав, що всі таємно мають до мене огиду та неприязнь і просто не кажуть мені який я жахливий; а я не маю жодної цінності і місця тут; були думки про смерть. Майже все літо було відчуття пригніченості. Коли їв смачну їжу, коли мені купили новий телефон, коли ми поїхали на відпочинок на мій день народження, батьки казали 'ми не знаємо чим тебе порадувати і як тобі догодити'. Я тоді страждав на сильне відчуття неповноцінності, заздрість і провину. Раніше до мене постійно приходили песимістичні думки і негативні емоції були яскравими. Зараз я почуваюсь більше втомленим і пасивним, щось наближається до апатії.

Виберіть психолога для консультування з приводу підліткового віку, підліткових криз, відносин підлітка з батьками

13-01-2024 17:51:26Доповнення від автора

↩ Реакція на відповідь № 358405 для Тетяна Артеменко

Дуже дякую за відповідь!

Щоб запитати або відповісти, авторизируйтесь або пройдіть реєстрацію!

Ви можете запропонувати автору цього питання поспілкуватися

Надіслати запит на спілкування можуть зареєстровані користувачі

Щоб відправити автору цього питання пропозицію поспілкуватися, Вам потрібно бути авторизованим.

Поради відвідувачів

Ще немає коментарів. Ви можете бути першим, хто запропонує автору якусь пораду.

Щоб прокоментувати, авторизируйтеся або зареєструйтеся!

Наші психологи

Алексей Лемещук
(Одеса)

Катерина Вовк
(Київ)

Яна Музик
(Київ, онлайн)

Ирина Островерх
(Харків)

Схожі онлайн консультації

12-01-2024 Що робити з стосунками

10-01-2024 Тривожні сигнали

10-01-2024 Зависимость от аниме персонажа

09-01-2024 Как контролировать мысли и думать о главном?

05-01-2024 Не знаю що робити з відносинами

04-01-2024 ненавиджу себе за залежність від уваги хлопців

03-01-2024 Відчуття синдрому хікікаморі, проблеми з однокласниками, комплекси

02-01-2024 що мені робити?

02-01-2024 Що робити, якщо я не розумію своїх емоцій?

02-01-2024 Надмірна мрійливість?

Тетяна Артеменко психолог Черкаси · Answer 1 · 2024-01-13 13:44:00

Вибачте, не дочитала до кінця. Проглянула, зрозуміла - багато всього, що Вас турбує. Хочу зробити наголос на ГОЛОВНОМУ - Ви МОЖЕТЕ САМОСТІЙНО звертатися до лікарів, батьки для цього Вам абсолютно НЕ потрібні. Право самостійно звертатись до лікарів і до психологів у Вас з"явилось ще в 14 років, очевидно, Ви цього не знали. Ліки Вам теж можуть призначити лікарі БЕЗКОШТОВНО, за програмою ДОСТУПНІ ЛІКИ. Вам дають рецепт, Ви йдете до аптеки, простягуєте рецепт у віконечко і безкоштовно отримуєте ліки. Так що й тут батьки НЕ потрібні. Я бачу явні дисоціативні симптоми, але на сайті ніхто з фахівців не визначить ваш діагноз, зрозумійте. Ситуація складна, тому треба ОЧНО йти до спеціаліста там, де Ви проживаєте. Все, що Вам треба - це кошти на проїзд у транспорті, щоб доїхати до лікаря. Якщо й таких коштів немає, то вже якось дістаньтесь пішки, це Ваш інтерес. З лікарів почніть з СІМЕЙНОГО лікаря. Він має право лікувати розлади ментального здоров"я

Відредаговано автором 13-01-2024 13:46:54