Психологиня Алла Григорівна Веленко Київ метро Університет

В таких ситуациях как у Вас иногда случаются удивительніе вещи. Проблема, которая казалась очень важной - уходит на второй план или вообще исчезает... Вы абсолютно уверены, что ничего, кроме операции Вам не поможет?

Тим паче, якщо Вас цікавить психологія, вже є розуміння того, що насправді зустріч з чоловіком може відбутися тоді, коли Ви внутрішньо до зустрічі будете готові. Ви пишете "Живу мечтами, а теперь думаю, может это мне не нужно... Может и вправду стоит быть одной...". Якщо людина схильна жити здебільшого мріями, всі сили ідуть не на зовнішні дії, а на внутрішнє "проживання" свого життя - це перше. І друге. Якщо Ви народилися жінкою, Ви не повинні бути одна - це велика помилка. На превеликий жаль, Ви так і не дали відповіді на мої попередні запитання..

Добрый день! Врача-психиатра можно вызвать на дом (договориться со специалистом лично) и представить его как соседа или знакомого (мне известны такие случаи), а когда выпишет препараты, добавлять их тихонько в пищу или на время, госпитализировать маму.. Но, как по мне, Вам также нужна помощь, но уже психолога, чтобы найти равновесие и поддерживать себя в ресурсном состоянии. Ведь сил может понадобиться много...

Добрый день! Состояние подруги может быть связано с психо-эмоциональным выгоранием. Ведь, с Ваших слов, ей помочь особо некому: родители умерли, когда ей было 14 лет... Возможно, то что сейчас происходит, каким то образом связано со смертью ее родителей... если их смерть была неожиданной, могла остаться глубокая травма, которая сейчас "проявилась" с рождением ребенка... Как умерли родители? Это был суицид? Возможно такая реакция на близких людей - это подсознательная попытка оградить себя от травмы утраты близких... Ведь если близких нет, тогда и терять некого... В любом случае, ей необходима помощь психолога, чтобы разобраться в причинах таких кардинальных перемен... если она Вас воспринимает, конечно, Ваше присутствие, в некоторой степени, может ее поддержать.. Желательно Вам также поддерживать связь с психологом, которому Вы доверяете... Ведь никто не знает, как все будет дальше... И, конечно, надо обратиться к психиатру за помощью, чтобы исключить заболевания...

Добрый день Катерина! Согласна с коллегами. Как давно Вы чувствуете такие приступы? С какими событиями, возможно, связано их появление?

Доброго дня Katarina! Як на мене, Ви сама інтуїтивно відчуваєте, що такі нерівноцінні стосунки руйнують Вас як особистість. Тому підсвідомо намагаєтеся їх уникнути "Парадокс в том, что я не хочу чтоб он мне написал, ведь знаю что всегда он был мне нужнее чем я ему, и что я всегда была зависима от его я тебя люблю, звонков, смс и т.д.". А те, що Ви так болісно переживаєте розлуку - цілком зрозуміле, адже, коли ми на перше місце в житті ставимо близьку людину, руйнація стосунків, по факту, знищує все, на чому трималося наше життя. При цьому несучи із собою невимовний біль... Хто був ініціатором розставання?

Добрый день Ксения! Публичная деятельность всегда, априори, связана с известностью и привлекает к себе внимание, в том числе, людей завистливых и неблагодарных. Таково человеческая природа, что в низшем своем проявлении ищет "жертву". И за счет ее уничижения, пытается поднять свою собственную самооценку... Мне очень жаль, что вступая на даное поприще, Вы, судя по всему, просто не были готовы к тому, что на Вас может обрушиться шквал как известности, так и критики... Кроме того, публичная деятельность отбирает очень сильно силы. Есть такое понятие как эмоционально-психологический "вампиризм", когда ивестного человека "выдавливает" как лимон окружающая публика... Абсолбтно все нуждаются в периодическом пополнении своих сил, возобновлении внутренних ресурсов...И понятно, что не выдержав, Вы "ушли" в "тень", чтобы обновиться и прийти в себя... К стати, повышенная тревожность и страхи в таких случаях как раз и свидетельствуют об психо-эмоциональном истощении... Судя по тому, что Вы пишете, у Вас элементарно отсутствуют знания по возобновлению внутренних ресурсов. Это первое. И второе. Вы пишете "Что мне делать в этой ситуации? Если это было в прошлом, то логично отпустить обиды и проработать страхи. Но когда люди готовы снова напасть, в любую минуту - прошлое может повториться..." Прошлое повторяется лишь тогда, когда не "проработаны" внутренние проблемы. То есть, принцип таков: мы притягиваем к себе лишь то, с чем резонируем на внутреннем уровне. К стати, этот принцип очень хорошо раскрыт в криминальной психологии: "жертва" всегда "притягивает" к себе "преступника". По этому же принципу, все приосходит и в Вашей ситуации. До тех пор, пока Вы ощущаете себ "жертвой", Вы будете обьектом для буллинга...

Так буває, що наші близькі зачасти говорять з нами саме про те, чого нам не вистачає... Але, тому, що це люди, з якими ми живемо поруч, пліч о пліч, і знаємо всі іх недоліки, ми інколи просто думаємо, що то все неправда, або якісь несуттєві дрібниці... А ще частіше, коли говориться під час сварки або "на емоціях" вважаємо, що все неправда і потрібна така "правда" аби тільки зробити нас винними... Хоча, насправді, наші близькі - найкращі вчителі, які несвідомо, не розуміючи цього, "штовхають" нас до змін і змушують розвиватися...

Ответ отредактирован автором 19-10-2021 12:59:30

Доброго дня! Переживати у разі втрати улюбленця - це абсолютно нормально. Тому, що тварини стають, певною мірою, частиною нашого життя і нашої родини... Але, Ви пишете "Появилась апатия, слезы, постоянно думаю о нем, виню себя, что может плохо ухаживала, мало уделяла внимания. Не могу заниматься другими делами, учебой"... І це вже схоже на депресивний стан, де смерть папужки стала лише тою, активізувала внутрішню тенденцію... Як багато часу пройшло з моменту втрати?

Дякую Вам за відвертість... Ви пишете "Батько все життя ображав і принижував маму, йому здалося, що він одружувався з нею вже "не дівчиною" і все життя їй це згадував, хоча сам регулярно їй зраджував в молодості.." Вам це нічого не нагадує? Як на мене, іде повтор батьківського родового сценарію... Життєві установки та моделі поведінки формуються загалом в дитинстві під впливом життя батьків. А потім, коли ми підсвідомо "притягуємо" до себе схожі "сценарії" ніяк не можемо зрозуміти, чому все так складається... Тоді, як насправді, нами керують оті установки, які перейшли від мами "жертви" і батька "тирана"... Як на мене, потрібна глибинна трансформаційна робота по зміні оцих самих поведінкових установок та моделей поведінки... А якщо змінитеся Ви: або почне змінюватися Ваш чоловік, або життя дасть Вам набагато кращий варіант... По іншому, Ви так і залишитеся в середині дисгармонійної системи...

Скажіть, Ви зможете прийняти свого чоловіка безоціночно, таким, яким він є? Ви зможете перестати внутрішньо бути надзвичайно психо-емоційно залежною від чоловіка? Ви зможете турбуватися про чоловіка і його виховувати без агресії? Ви можете змусити свого чоловіка не пити силою? Тому що без цього всього жодні поради психологів щодо того, як себе поводити - не допоможуть. А щоб змогти так поводити себе правильно, потрібно внутрішньо трансформувати оті всі страхи, образи та претензії, які вже накопичилися і Вами, і перейшли до Вас від Вашої мами... На скільки я зрозуміла, Ви взяли одну консультацію у психолога онлайн і по одній зустрічі зробили висновок, що воно Вам не допоможе... Це те ж саме, коли хвора людина потрапляючи до одного лікаря, який не зміг допомогти, вирішує, що вже жодний лікар їй не допоможе...Тим паче, що Вам потрібна терапія, а не консультація, по зміні поведінкових моделей поведінки...

Доброго дня! Якось так одразу впадає у вічі, що Ви, по факту, свого чоловіка (адже живете разом вже 1,5 років) називаєте "парнем"...Що відбувалося між Вами до Вашого відпочинку? Якими були Ваші стосунки?

Так, фактор "навіювання" може бути надзвичайно потужним... І переконати людину у тому чого вона не робила, також можливо, особливо, якщо вона залежна та слабка жінка... І все, ж єдиний вихід, щоб вийти з ролі постійної "жертви" - це перестати шукати "винних" і просто почати глибинно змінювати ставлення до себе,до ситуації в цілому, у тому числі, почати правильно себе поводити по відношенню до чоловіка... Адже іншу людину змінити неможливо без її згоди, а от себе, за бажанням і можна. і потрібно... Хоча так не хочеться, бо це складна робота... До речі, а які стосунки були між Вашими батьками? Стосунки також були співзалежними?

Дякую Вам за відповідь. У цьому житті так влаштовано, що ми, як правило, зустрічаємо саме таких чоловіків, які співпадають із задачами нашої родини в цілому. І те, що у Вашій родині батьків були ті ж проблеми, що і в родині чоловіка, тільки це підтверджує. Як на мене, у Ваших побоюваннях, щодо повторення батьківського життя,з одного боку, є сенс, але з іншого - Ви самі, своїми страхами, лише поглибили проблему... Просто розвестися з Вашим чоловіком, по суті, Вашої проблеми "невміння правильно себе поводити у таких ситуаціях" - не вирішить. Як правило, не розібравшись з проблемою в одній парі, ми "притягуємо" до себе таких же чоловіків, а інколи і набагто гірших... Як мені здається, у Вашому чоловікові є доброта, почуття гумору і ще багато гарних якостей... Те, що все стає ще гірше, свідчить лише про те, що ситуація ускладнилася Вашим невмінням правильно себе поводити... А претензії та образи аж ніяк не допоможуть проблему вирішити... Про чоловіка потрібно турбуватися, але його потрібно ще і вміти правильно виховувати. Агресивне ставлення не допоможе у вихованні, а по-іншому Ви вже не можете. Бо на проблему з чоловіком "наклалися"страхи та образи мами, які Вам передалися у "спадок"... Тому, якщо Ви дійсно хочете налагодити своє життя і зберегти родину, починати працювати потрібно з Вашими внутрішніми страхами щодо алкоголю та Вашими поведінковими моделями - вчитися правильно реагувати та поводити у ситуаціях з випивкою.... А вже потім: або Ваш чолоік повністю змінить ставлення до алкоголою, або життя Вам саме дасть інший, на багато кращий варіант... У іншому випадку, Ви дуже ризикуєте, або повторити мамин сценарій. або залишитися без чоловіка...Ответ отредактирован автором 19-10-2021 11:00:14

Ответ отредактирован автором 19-10-2021 11:04:48

Дякую за щирість... Справа в тому, що є певні особливості чоловічої психіки: чоловіку дуже легко змінювати свій характер і дуже важко змінювати свої звички... Найбільша помилка всіх жінок - це думати, що своєю любов'ю можна повністю змінити чоловіка... Тому у Ваших словах про те, чи є Ваша провина, можу сказати: провини немає, але є невміння себе правильно поводити... Адже доросла людина повинна сама нести відповідальність за своє життя... Як на мене, Ви просто не знаєте як правильно себе поводити у таких ситуаціях, у Вас не вистачає ані сил, ані знань з цього приводу... Ви писали, що спершу він у відповідь на Ваші докори жартував і все вирішувалося на краще... А потім Ви стала схожою на "заїзжену платівку", яка повторює одне і теж і цим тільки погіршує ситуацію... Адже випивка та щей з генетичною спадковістю, то вже ознака залежності, а отже, хвороби... Скажіть, якщо б коли Ви почали хворіти, Вас за це ще і стали дорікати, Ви б почали змінюватися або б принаймі, захотіти змінюватися? Чи стали б робити все навпаки, бо Вас би образило таке до себе ставлення? Окрім того, на початку стосунків, Ви змогли себе достатньо правильно повести, і Ваш хлопець почав потроху "приходити до тями", тоді, як зараз, Ви просто через постійні претензії втратили важелі впливу на коханого... Тобто, як на мене, потрібно починати "спочатку": відновлювати внутрішні ресурси спершу свої, потім відновлювати потроху важелі впливу на чоловіка, а вже потім почати займатися самою проблемою випивки... До речі, а як було з випивкою у сім'ї Ваших батьків?Ответ отредактирован автором 19-10-2021 10:35:46

Ответ отредактирован автором 19-10-2021 10:36:58