Питання для обговорення
- Чи може стати рідним усиновлений дитина?
- Як зрозуміти, що пара готова до всиновлення (удочеріння) певної дитини? Чи нормальні сумніви перед остаточним кроком або ті, хто дійсно готовий, не вагаються?
- З якими труднощами доводиться стикатися батькам усиновлених дітей?
- Чи варто повідомляти дитині, що її всиновили (якщо вона сама цього не пам’ятає)?
- Як діти переживають невдале всиновлення?
Питання 1
Чи може стати рідним усиновлений дитина?
Сенс не в тому, щоб гадати, чи рідний він чи ні, а в тому, щоб створити в родині атмосферу «гідну» дитини. Це як із садом, садівництвом. Займіться самопізнанням, розберіться, хто ви і чого хочете від життя, розширюйте самоусвідомлення, зміцнюйте відчуття реальності, будьте взірцем сильної, проникливої, усвідомленої людини, і будь-яка дитина у вашій родині буде почувати себе чудово. Вона буде рости здоровою, зібраною, зосередженою на процесах, що відбуваються навколо. У вас вона (він) буде бачити наставника і друга.
Питання 2
Як зрозуміти, що пара готова до всиновлення (удочеріння) певної дитини? Чи нормальні сумніви перед остаточним кроком або ті, хто дійсно готовий, не вагаються?
1) коли в них є дитина (максимально детально описати, що вони бачать у цьому варіанті майбутнього, і зрозуміти, чи подобається їм це);
2) коли вони прожили десять років без дитини.
Спробувати зрозуміти своє майбутнє можна лише через своє сьогодення.
Зрозуміти готовність — це нешвидкий процес (обов’язково мають цього хотіти обидва, якщо є інші діти, то й їх потрібно запитати).
Обов’язково пройти підготовку перед усиновленням (спеціальні курси або робота з психологами з підготовки).
Також врахувати всі інші фізичні, матеріальні, психологічні аспекти самої пари.
Загальне правило для відповіді на запитання "Чи готові ми стати батьками всиновленої дитини?":
якщо ви сумніваєтеся у собі та своїй родині (вашій готовності, мотивах), варто зробити паузу й ще раз подумати,
якщо ви сумніваєтеся у обставинах конкретної дитини (спадковість, потенційне втручання кровних родичів), але впевнені, що хочете стати батьками, можна рухатися далі.
Під час безпосереднього знайомства з дитиною сумніви будуть зменшуватися.
Питання 3
З якими труднощами доводиться стикатися батькам усиновлених дітей?
Неправильні очікування. До речі, це характерно для всіх батьків.
Генетичних несподіванок боятися не варто. Епігенетика сьогодні однозначна: керують не гени, а оточення та виховання. Генетично передавані захворювання можна з’ясувати під час усиновлення, тому це не буде несподіванкою.
З фізичними, психологічними захворюваннями (не завжди).
Виховання (мати знання в підході до таких дітей + вікову психологію).
З тим, що в цих дітей відторгнення як установка.
Питаннями про біологічних батьків.
З неприйняттям цими дітьми біологічних дітей.
З різного роду труднощами.
Діти будуть переживати втрату біологічних батьків якийсь час, незалежно від того, чи померли вони, чи їх розлучили. Батькам важливо знати, як відбувається проживання втрати в цілому та дитячий біль зокрема.
Питання 4
Чи варто повідомляти дитині, що її всиновили (якщо вона сама цього не пам’ятає)?
Під час такого розмови можуть виникати почуття незручності, сорому, провини. Це нормально і ще раз характеризує батьків як живих і чутливих. Варто подавати інформацію порціями, зважаючи на вік дитини.
Питання 5
Як діти переживають невдале всиновлення?
Якщо ж під «неуспішним» розуміти несумісність із новою сім’єю/обстановкою — то тут це питання потрібно активно розбирати як із дитиною, так і з новими батьками. Або їхні очікування були хибними щодо одне одного. Або система цінностей, ідентичності чи навіть місії нової родини не збігається з тією, що була закладена в дитину її біологічними батьками та референтною групою, місцем, де він проживав до цього.
Одним словом, будь-який випадок із життя, який ми вважаємо «неуспішним» (поганим), здатен травмувати нас, якщо ми не навчилися керувати своїм усвідомленням. І тут рівні як дорослі, так і діти.