Діти та гроші

Правда. Видаючи дитині кишенькові гроші, батьки не лише дають їй можливість навчитися поводитися з грошима, а й демонструють своє розуміння та визнання потреби дитини в певній кількості грошей. А це, своєю чергою, сприяє здоровим і довірчим дитячо-батьківським стосункам.

Так, дійсно, дітям потрібно вміти користуватися грошима, вміти їх рахувати. Саме вміння розпоряджатися грошима не виникне, у школі немає такого предмету.
З власного досвіду: я давала дитині доручення сходити у хлібний магазин купити булки років з 6. Зараз він із задоволенням займається бізнесом.

Думаю, що потрібно давати гроші, починаючи з невеликої суми і лише з певного віку. Дитині це допомагає набувати власного досвіду поводження з грошима та вчить робити вибір і розподіляти, що більш пріоритетно купити, а що ні.

Це правда! Таким чином батьки повідомляють про своє довір’я дитині. З’являється можливість помічати ціну та цінність. При цьому важливо пояснювати дитині, звідки беруться гроші у батьків і як відбувається розподіл фінансів на потреби всієї родини.

Згодна. Дітям необхідно мати навички поводження з грошима, вміти заощаджувати та розподіляти бюджет. Батькам потрібно пояснювати, як це робити, і спочатку разом здійснювати покупки, поступово надаючи дитині більше самостійності.

Не згодна, що це необхідно! Кожен батько вирішує сам! Треба розуміти, що дитина рано чи пізно зіткнеться з необхідністю поводитися з грошима. І успіх залежатиме не від її здатності розподіляти та економити, а від її дорослості загалом і від її потреб! Як дитина навчена задовольняти свої потреби — так вона й буде поводитися з грошима! Штучно неможливо навчити розподіляти та економити. Навчання буде успішним лише тоді, коли воно продиктоване потребою та цікавістю учня.

Звичайно, кишенькові гроші потрібні дітям для того, щоб навчитися ними розпоряджатися. Але необхідно запитувати дитину, що вона купила. Грошей має бути достатньо, але не багато.

Коли дитина навчиться рахувати гроші та буде готовою до самостійних витрат, батьки можуть взяти її з собою в магазин, попросити купити 1-2 нескладних товари та подивитися, як дитина звернеться до продавця, як визначить, чи вистачає їй грошей на покупки, чи не забуде забрати здачу тощо.
Кількість грошей, які видаються, визначається можливостями сімейного бюджету та, звичайно ж, здоровим глуздом.

Кишенькові гроші давала на «сніданки» до школи. Питала, на що витратив, але не забирала. Питала, для чого йому потрібні гроші.

Думаю, що з першого класу можна починати давати гроші на кишенькові витрати. Це має бути невелика сума 1 раз на тиждень, щоб дитина вчилася сама розподіляти їх протягом тижня. Сума не має бути великою, інакше гроші не будуть цінними, дитина буде ними «розкидатися», і дитина не буде вчитися з ними поводитися.

Кишенькові гроші у вигляді монеток у скарбничці можуть з’являтися у дитини з 5–6 років. І тут формується важливе поняття «накопичення» грошей для покупки чогось бажаного.

У початковій школі вже допустимо давати кишенькові гроші на покупки в шкільному буфеті, можливо на купівлю журналів чи книжок. Розміри встановлює батько, виходячи з економічних міркувань.

Диктується необхідністю для дитини кишенькових грошей, щедрістю батьків та бажаннями дитини. Справжній досвід поводження з грошима з’являється тоді, коли дитина розуміє, що може витратити їх не лише на шкільний обід, а на все що завгодно! І тоді вона обирає!
Якщо надто обмежувати — у дитини сформується тривожне ставлення до грошей, це буде її фіксацією! Вона може почати себе ущемляти або, навпаки, витрачати все, намагаючись компенсувати обмеження дитинства.
Якщо зовсім не обмежувати — не буде відчуття меж і відповідальності.

З шкільного віку, з першого-другого класу.

За заправлене ліжко, помиту за собою посуду чи виконане шкільне домашнє завдання платити не можна. Дитина має розуміти, що в кожного члена родини є свої обов’язки, які мають виконуватися без будь-яких умов.
Однак варто заохочувати, якщо дитина виконала не властиву їй роботу: щось полагодила вдома, попрацювала на дачній ділянці, виконала за проханням дорослих якусь доставку тощо.
Таким чином, діти вчаться заробляти, а батьки позначають напрямки, де діти можуть їх порадувати.

Домашні обов’язки мають бути у кожного члена родини, як особистий внесок. А з оцінками ми практикували — прирівнювали до заробітку і як додатковий стимул у навчанні.

Думаю, що платити дітям недопустимо, оскільки це порушує систему цінностей дитини, яку ми як батьки намагаємося прищепити. Адже мамам за приготування вечері чи прибирання ніхто не платить? Чому дитині за прибирання потрібно платити? Наприклад, усі члени сім'ї мають мати свої обов'язки, оскільки живуть разом однією сім'єю. За оцінки так само платити не варто – у дитини має бути свій внутрішній стійкий мотив для розвитку та навчання, а грошима його не заміниш. Необхідно прищеплювати дитині прагнення до розвитку, навчання, читання тощо, щоб їй це було насамперед цікаво.

Вважаю неприпустимим переводити побутові обов’язки в економічні відносини. Важливо, щоб у дитини формувалося розуміння, для кого і для чого потрібні гарні оцінки, прочитані книжки, чистота тощо. Таким чином формується «зона відповідальності» дитини, не пов’язана з грошима. Для заохочення дитини існує безліч форм і способів. Не варто переводити сімейні відносини та цінності в площину торгово-економічних відносин!

Абсолютно неприпустимо. Необхідно формувати пізнавальний мотив до навчання. Що стосується уроків та іншого, це має входити до домашніх обов’язків членів сім’ї, і потрібно привчати дитину до допомоги ще в дошкільному віці.

За оцінки та книги однозначно ні! Інакше дитина вирішить, що знання дорівнюють матеріальному успіху, а це не так у нашому світі!
За домашню роботу — залежно від ситуації. За прибирання за собою я б не платила. А ось якщо підросла дитина приготувала святковий обід для гостей або зробила прибирання у всій квартирі та за всіма членами родини — чому ні? Адже це ж не її обов’язок!

Платити — ні. Але заохочувати в деяких випадках можна.

Если родители на 100% уверены, что деньги взял ребенок, нужно сказать ему об этом и попросить вернуть. Пусть ребенок сам подумает, каким способом он это сможет сделать. Если у ребенка нет никаких предложений, родители могут предупредить, что удержат эти деньги из личных сбережений ребенка или его карманных денег.
Если ситуация в будущем повторится, родители должны четко высказать отрицательную оценку действиям ребенка ( действиям, а не личности) с конкретным запретом на воровство, поделиться своими чувствами и рассказать о последствиях такого поступка.
Если же после проведенной беседы ребенок продолжает воровство, есть необходимость обратиться к психологу.

Провести беседу: Зачем он это делает? Для чего нужны деньги? Если ребенок не может объяснить, стоит обратиться к психологу. Если ребенка наказывать проблема может усугубиться.

Если ребенок начал воровать, то похоже ему давно пора начать давать карманные деньги. При этом важно подчеркнуть запрет на "чужие кошельки", при этом родителям нужно аргументировать и объяснить существование такого запрета.

Факт воровства - это всегда сигнал про отсутствие понимания о личных границах в семье. Ребенку важно понимать о "своем" и "чужом", где его пространство в семье и где начинается и заканчивается пространство других членов семьи. О том, как появляются деньги, сколько времени и сил в это вкладывают родители, о том кому эти деньги принадлежат, о том как можно попросить деньги на свои потребности у родителей.

Такая ситуация может свидетельствовать о недостатке родительского внимания и любви. Критика и запугивание ребенка, а также наказание не будет действенный мерой .Необходимо посетить психолога.

1. Поговорить с ребенком! Но тут нужно понимать, что вероятность того, что разговор не получится - высока! Потому что раз он своровал и его поймали - ему стыдно и страшно! Раз он своровал, а не попросил - значит то, на что были эти деньги - ему стыдно просить! И только предельная деликатность, безопасная обстановка сможет разговорить его.
2. Ни в коем случае не стыдить! Не ругать! Ему и так достаточно стыдно! Он и так себя достаточно осуждает! Вам грустно и вы разочарованы в нем - этого наказания будет более чем достаточно!
3. Больше всего вам хочется узнать причину: на что деньги, почему не попросил? Но ни в коем случае нельзя давить! Ребенок должен знать, что он имеет право на свои секреты. Что у него есть выбор - говорить или нет. Только в этом случае существует вероятность, что он признается и в следующий раз поступит по-другому.
4. Вернуть деньги. Заработать, отработать. Но это должна быть инициатива ребенка. Если вы его вынудите - он только ожесточится!
5. Обратиться к специалисту. Раз он уже это сделал, значит его ощущение границ "мое - не мое" подводит. Оно уже не сформировано в том возрасте, в котором должно было сформироваться. Это уже проблема, с которой вы к сожалению уже не справились сами. Затягивать время нельзя, потому что оно в этом случае играет против вас.

Выяснить причину, почему он это делает. Определить, знает ли он морально-этические нормы.