Upsihologa Logo
У психолога Українські психологи
Наживо:
Володимир Анатолійович Тарасенко
Володимир Анатолійович Тарасенко 4 хвилини тому: «Здравствуйте, Артем! цитата: «Как мне поступить правильно?» Ситуация более-менее понятна мне - у Вас проявились сильные чувства к жене друга, а Вам, что заметно из текста, далеко»
Яна Дмитрівна Кузик
Яна Дмитрівна Кузик 23 години тому: «Здравствуйте. Ваше описание своего состояния довольно ясное в плане ощущений, но даже так его не полностью достаточно что бы ответить "что с Вами". Вы упоминаете выгорание, и это»
Володимир Анатолійович Тарасенко
Володимир Анатолійович Тарасенко 1 день тому: «Здравствуйте, angelina! цитата: «Я не чувствую себя и как мне дальше жить. Что мне поможет?» Когда не чувствуете себя (от себя добавлю - себя ПРЕЖНЮЮ), возникает тревога, сумятиц»
Як навчити дитину постояти за себе

Питання 1

Чи потрібно заздалегідь навчати дитину протистояти можливим кривдникам?

У принципі, багато що залежить від особливостей дитини та її віку.
Початкові ситуації з «кривдниками», як правило, відбуваються на очах у батьків (через малий вік дитини), і частіше за все не несуть прямої небезпеки. Але на їхньому прикладі вже можна пояснити, що «так буває», та розповісти про можливі дії щодо «кривдника» чи самої ситуації.
На мій погляд, якщо цілеспрямовано «заздалегідь вчити протистояти можливим кривдникам», то це може сформувати у дитини страх перед контактами з іншими, відчуття, що такий контакт може бути небезпечним, або ж бажання «кинутися в бій» за типом «ось я вам усім зараз покажу».
Дитина вчиться спілкуванню з народження — у стосунках з батьками: як батьки вирішують конфлікти між собою, як спілкуються з дитиною, чи відстоюють свої інтереси конструктивно чи завжди винна дитина. Тому спеціально можна вчити скільки завгодно, але найважливіше — це стосунки дитини з мамою та татом. Якщо в них її поважають і дають себе захистити, а також самі батьки конструктивно захищаються, то за певних ситуацій дитині буде нескладно пояснити, як краще вчинити.
Дитина копіює поведінку батьків і прислухається до їхньої думки. Тому потрібно власним прикладом показувати, як поводитися з кривдниками, і пояснювати цю поведінку дитині, якщо конфлікт відбувся на її очах. Придумувати можливі сценарії, за яких дитину можуть образити, та вчити її протистояти кривдникам, вважаю, не варто — це малоефективно.
Дитина — це відображення, якщо вона отримує захист і турботу від значущих інших, які поважають межі один одного та дитини. І вміють захищати свої межі при їх порушенні. То й дитина це інтроєциує, і заздалегідь не допустить порушення своїх і не посягне (шанобливо ставитися) до меж іншого.
Елена Босая
Елена Босая
Архівний профіль
Звичайно ж потрібно! Дитина не повинна виходити у світ беззбройною!
Але вчити потрібно не словами.
Дитина має побачити, як батьки вміють захищатися від неї самої: коли вона бере їхні речі без дозволу через незнання, коли випадково сильно щипне або схопить. Вона має отримати м’який, але впевнений відпор: зі мною так не можна! І тоді дитина отримає дозвіл для себе — що їй теж можна захищати свої кордони.
І коли їй щось не сподобається, і вона повідомить про це батькові, той має відреагувати адекватно: з повагою та розумінням.
Таким чином дитина навчиться захищатися від можливих кривдників у зовнішньому світі.

Питання 2

Чому дитина може не проявляти здатності до самозахисту, про що свідчить нездатність дати відсіч?

Кожна дитина індивідуальна. Багато що залежить від її власного досвіду та особистості самої дитини. Хтось навіть припустити не може, що можна «давати відсіч», тому що не мав подібного досвіду, а в родині не бачив цього (або ж, навпаки, може боятися, що його «відсіч» зустріне ще сильніший «відсіч»). Є діти м’які, спокійні, а є більш жваві чи навіть агресивні.
Дитина не захищається, тому що її цьому не навчили батьки. Якщо самі батьки не дають відсіч нікому, своїм прикладом і поясненнями не вчать чинити опір, то дитина росте з абсолютною впевненістю, що вона чинить правильно, дозволяючи себе ображати.
Ще одна можлива причина — коли дитина почала чинити опір кривднику, її батьки жорстко переривали її в цьому. Зрештою, виробився рефлекс бездіяльності та смирення на образи, з’явилася фрустрація щодо агресії на свою адресу.
Зовнішній світ дитиною буде сприйматися приймаючим і захищаючим за умови, якщо батьки з народження надали їй можливість (оберігаючи й захищаючи) символізувати та присвоїти цю функцію у її внутрішню структуру Я. В іншому випадку Зовнішній світ буде завжди сприйматися агресивним і нападаючим.
Елена Босая
Елена Босая
Архівний профіль
Мені більш ймовірним здається недозвіл дати відсіч, ніж нездатність.
Захищатися — природно, терпіти — вже вивчена реакція.
Звичайно, її навчили батьки, коли спробу дитини захиститися не підтримали, а напали на неї за це або принизили.

Питання 3

Як у ідеалі має реагувати дитина на агресію: відразу «давати здачі», скаржитися батькам, «вести переговори»?

На мій погляд, немає «ідеалу». Бо ситуації різні.
В одній ситуації доводиться відстоювати свої межі в прямому фізичному сенсі, коли їх порушують саме на рівні тіла, і тоді потрібно «дати здачі» — хоча б відсунути «кривдника» від себе.
Іноді потрібно розповісти дорослому (вчителю, батькам, тому, хто може захистити), бо є ситуації, коли лише дорослий може вирішити питання (наприклад, коли дитину кривдить інший дорослий).
Звичайно ж, важливо вміти «вести переговори», щоб застосовувати їх там, де це можливо.
Думаю, що дітей важливо вчити розрізняти ці ситуації, пропонувати їм різні варіанти вирішення конфліктів та вселяти в них впевненість у тому, що вони обов’язково зможуть «прийняти правильне рішення».
Як немає однозначного рішення для всіх ситуацій у дорослих, так немає й у дітей. Добре, якщо дитина вміє словами сказати, що вона зла та невдоволена, та протистояти фізичній агресії. Важливо також відчувати розумну підтримку батьків, які можуть сказати, коли вона не права, але водночас поспівчувати. Наприклад, якщо малюк когось ударив — так робити не можна, потрібно пояснити, але й допомогти зрозуміти, чому він так вчинив: ти злився, наступного разу можеш сказати, що злишся та не хочеш так.
В ідеалі — на образливі слова реагувати конструктивними висловлюваннями, на бійку — давати відсіч фізично (якщо вистачить сил). Якщо ж «противник» набагато сильніший або старший, то варто звернутися по допомогу до батьків.
У будь-якому разі дитина, стикнувшись із агресією, буде в нормі захищати себе — це природне почуття самозбереження. Завдання батьків — пояснити, чому людина (інша дитина) може відповідати агресією, у яких випадках це захисна функція, тоді це її вина в тому, що інший так зреагував; чи це напад — і це теж може про щось говорити. Кожен випадок буде індивідуальним досвідом вашої дитини, і якщо вона буде ділитися з вами своїми переживаннями, ви зможете пояснювати й спрямовувати, не критикуючи, адже досвіду в неї в цьому соціальному аспекті ще недостатньо.
Елена Босая
Елена Босая
Архівний профіль
У ідеалі дитина має реагувати на агресію так, як хоче сама. Ґрунтуючись на своїх відчуттях, а не на переконаннях, які батьки вклали їй у голову.
Дитина має реагувати на агресію так, щоб ця реакція була не меншою і не більшою за саму агресію.
Інакше в першому випадку вона дасть кривднику зрозуміти, що на нього можна нападати ще. А в другому — може зруйнувати стосунки та відвернути від себе колектив.

Питання 4

Що робити, якщо у різних членів сім'ї різні погляди на способи реагування на агресію?

Разные взрослые могут иметь разные взгляды на воспитание, от вопросов принятия пищи до вопросов реакции на агрессию. Это нормально.
Важно, чтобы ребенок не «метался» между разными взглядами взрослых, чтобы они могли выработать общую позицию «до того», как будут формировать ее у ребенка.
В этом вопрос «реакции на агрессию», на мой взгляд, ничем не отличается от любых других вопросов, по которым у взрослых есть разногласия.
Проявление агрессии , это защитная функция при нарушении границ комфорта и при угрозе нарушения психической безопасности , в данном случае о какой агрессии идёт речь? о той которая апеллирует к защитной функции или деструктивно- асоциальной неконтролируемой агрессии? Первая это функция самосохранениях , вторая саморазрушения.
Елена Босая
Елена Босая
Архівний профіль
Если члены семьи с разными взглядами пытаются перетянуть ребенка каждый на свою сторону, то есть убедить его, что нужно поступать именно так, а не иначе, - то им нужно идти в семейную терапию.
Потому что если так происходит, то реагирование на агрессию - это не единственная и не самая большая проблема этой семьи. Им нужно учиться выживать в разногласиях.
А любое договаривание - это компромисс. Ребенок все равно почувствует, что члены его семьи думают по-разному и втайне желают, чтобы он выбрал их вариант.
В здоровой паре всегда есть вопросы, по которым у партнеров разные мнения. И им с этим нормально. А ребенку еще лучше: он может ВЫБИРАТЬ!
Если члены семьи договорятся, у ребенка будет только один вариант. А если они живут с разными мнениями и уважают противоположные, то у ребенка появляется сразу два варианта! А если еще бабушки-дедушки поступают так же, то у ребенка еще больше возможностей и это шикарно! У ребенка должна быть зона свободы, в которой он будет не слушаться кого-то и поступать иначе.