Якщо дитина краде

Поговорити з дитиною. Запитати, чому він узяв цю річ. Якщо йому щось потрібно, то щоб не брав у когось мовчки, а розповідав батькам про свої потреби, і тоді разом піклуватимуться про його потреби. Пояснити, що брати чужі речі без дозволу — погано, і чому це погано.

Насамперед з’ясувати, навіщо він це зробив, які мотиви приховані за цим вчинком, чого дитині не вистачає. Потім пояснити, чому не можна брати чуже, як грати з іншими дітьми так, щоб отримувати задоволення самому і не ображати інших дітей (якщо дитина відібрала силою чужу річ).
Навчити малюка відкрито висловлювати свої потреби батькам, а не намагатися мовчки задовольняти їх на стороні (брати чуже).
Для цього потрібно, як мінімум, часто і, найголовніше, ефективно спілкуватися з дитиною на зрозумілій їй мові. І не обмежувати спілкування задоволенням своїх потреб, а орієнтуватися на задоволення потреб дитини. А дитина, якій приділяють достатньо уваги, навряд чи буде в майбутньому красти.

Визначити, чи добре розуміє про «моє» і «не моє» — можливо, дитина чомусь не дуже добре вміє себе виділяти з оточуючого світу, а в такому разі взяти щось або залишити комусь свою річ для дитини — незрозуміле питання. Треба пояснити.
Здивуватися — навіщо ж так дивно робити?! Позначити — так робити неправильно. Визначити — а чого хотів, для чого взяв річ? Дати «інструкцію» — як варто діяти відповідно до свого бажання та інтересів власника речі. Якщо є можливість — одразу зателефонувати власнику і сказати, що річ буде повернута.

усе написане вище безумовно правильно. можу щось додати... дошкільнятам і молодшим школярам я б давав чіткі інструкції. з оптимізмом і любов’ю. типу «роби як я». у міру дорослішання, безумовно, необхідний розвиток розуміння та моралі. крадіжка має привабливу сторону. це ініціатива, сміливість, самостійність. можливо, у дитини є якесь пригнічення... про чужу річ є відома притча. коли дитина принесла щось, а жила вона з матір’ю і сім’я сильно потребувала. мати прийняла. а син пішов далі по похилій. і коли, будучи дорослим, його спіймали і вели на страту, мати кинулася йому на шию зі словами «бідний мій...», син укусив її за вухо. вона скрикнула: та ти й матір рідну кусаєш, негідник!!! на що він їй відповів, що якби вона його в перший раз не зупинила – зараз його не страчували б.

Є маса причин, але на мій погляд, з психологічних причин головна: нестача уваги. Нестача батьківської уваги штовхає дитину привертати до себе увагу за допомогою поганих вчинків. За принципом «хай навіть у вигляді покарання, якщо похвали від батьків не дочекаєшся». Погана увага для людини краща, ніж зовсім жодної. Батьки, хваліть своїх дітей, щоб не виникала потреба їх карати.

Причин може бути безліч, але найчастіше за крадіжкою криються 2 мотиви: 1) зверніть на мене увагу — мені потрібні допомога і підтримка; 2) я не бачу інших способів отримати бажане.
Якщо батьки не змогли встановити з дитиною довірливі стосунки, то навряд чи вони знають, що насправді потрібно їх чаду. А чадо, у свою чергу, не прагне відкрити батькам душу — просто не бачить у цьому сенсу. А як отримати те, чого дуже хочеться — взяти.
Те саме стосується і уваги. Якщо не можна отримати батьківської уваги і любові в звичайному житті, потрібно зробити щось екстраординарне: вкрасти, наприклад.
У будь-якому випадку за крадіжкою криється відсутність довірливих або просто чесних стосунків між батьками і дітьми.

Слабкість саморегуляції. Дитина старша та підліток зазвичай знає моральний зміст вчинку, але не в змозі протистояти привабі речі чи грошей, які опинилися «під рукою». Не вміє діяти довільно, за своїм розсудом, за своєю волею, а діє імпульсивно, не встигаючи, не вміючи зупинитися. Звичайна причина цього — надмірне керівництво з боку дорослих. Дитина вміє підкорятися або упиратися, але не навчилася діяти за своїм вибором.

згадаємо, як за часів союзу небагато хто схильний був до пороку, а як після розвалу – поголовне залучення та прийняття навіть за цінність. і ніхто не шукав причини. казали – треба виживати. так і дитина. вона виживає по-своєму. психологічно.

Розуміти, що «поганий вчинок» зовсім не означає «погана людина». Потрібно бути дуже обережним, щоб не навішувати на людей ярлики. Інакше людина буде поводитися відповідно до покладених на неї очікувань.

Ні в якому разі не починати зі скандалу чи повчань на кшталт: «Як ти міг...?» — це матиме лише зворотний ефект. Дитина ще більше віддалиться від батьків і ще менше стане їм вірити.
По-перше, необхідно з’ясувати причини подібної поведінки.
По-друге, чітко усвідомити собі й пояснити дитині, що вчинок і людина — це не одне й те саме. І, як писала Више Людмила Федоренко: «Потрібно бути дуже обережним, щоб не навішувати на людей ярлики. Інакше людина буде поводитися відповідно до покладених на неї очікувань».
Але для того, щоб дитина не використовувала крадіжку як регулярний спосіб привернути до себе увагу, від батьків знадобиться витримка та сильне бажання допомогти собі й дитині налагодити нормальні стосунки.
Адже дорослішаючи, малюк не раптом стає дорослим. Йому потрібні увага, підтримка, надійний тил і чіткі орієнтири. Усе це забезпечують батьки своєю любов’ю, довірою та спілкуванням.
Якщо після випадку крадіжки батьки звернуть увагу на дитину, але не прагнутимуть до побудови нормальних, задовільних для обох сторін стосунків, велика ймовірність закріплення подібної поведінки: вкрав — звернули увагу — знову залишений сам на себе — вкрав тощо. Для того, щоб не було приводу красти, в людини мають бути інші, альтернативні способи досягнення бажаного. Краще, якщо підростаючі діти дізнаються їх від батьків.

Як з людиною, якій необхідно навчитися стримувати себе, причому в найкоротші терміни. При цьому може бути виражена як довіра до того, що він із цим впорається, так і, навпаки, недовіра до того, чи зможе він справлятися з іншими питаннями свого життя самостійно? — залежно від конкретної ситуації життя дитини. Чітко має бути виражене ставлення до таких вчинків, як до неприпустимих, і водночас може бути запропонована допомога в подоланні імпульсивної поведінки (за умови, що дорослий дійсно може допомогти, а не просто відчитати). Тобто загальний напрямок такий — ми розуміємо, що ти з собою не впорався, але й ти знай — справлятися з цим необхідно!.

співчувати та молитися. звичайно, треба шукати причини. дивись у корінь.

Прямая обязанность родителей проявлять ребенку достаточно внимания и заботы. И дозировка это "достаточно" не мнением родителей, а потребностью ребенка.
Любите ребенка безусловной любовью, хвалите, поддерживайте.
Задача родителей подготовить ребенка к социальной жизни и научить ребенка мыслить.

Любить своего ребенка, доверять ему, говорить с ним обо всем, что его интересует, даже если "неудобно", быть с ним честным. И конечно же хвалить за достижения, тогда вряд ли у ребенка возникнет потребность таким достаточно извращенным способом добиваться проявления родительской любви.
Все родители любят своих детей. Но не все могут в понятной для ребенка форме донести до него эту информацию. А ведь родительская любовь - это то, без чего невозможно развитие взрослой личности.

Не провоцировать воровство в доме и у домашних,пока ребенок не научится с этим справляться - деньги и ценные вещи следует держать подальше.Относиться к ребенку как к человеку дееспособному и умственно полноценному - у него могут возникать по жизни вопросы и сложности,но он с ними справится,сам или с помощью взрослых.

ребенок должен быть полноправным членом семьи и проинимать активное участие в ее жизни. если что то нарушается, то возникает анти... на самом деле очень трудно искоренить что либо. лучший способ замены более сильнодействующим средством. клин клином. родители часто боятся доверять серьезные вещи детям. часто из жадности. важно понять себя, сои неосознаваемые позиции. дальше у семью имеется общий сценарий жизнедеятелности. ищите где огреха. и лично ребенок. в чем ущемленены его ИНДИВИДУАЛЬНЫЕ ПОТРЕБНОСТИ???