Патологічні брехуни

Патологічне брехливість — це міфоманія.
Притаманна людям, які намагаються завоювати особливе розташування оточуючих.
Особливо поширена серед осіб, які відбувають покарання. Одні грають на жалість у родичів і знайомих, намагаючись отримати допомогу, інші вигадують собі легенди минулого, є й такі, які живуть за рахунок «заочних» знайомств.
Довелося працювати й з особливою категорією таких осіб — лжесвідками.
Не відношу до такої випадки, коли людина сама вірить у власну брехню — з моєї точки зору, це вже сфера психіатрії.
Окремий випадок — шахраї. Талановиті злочинці цього ґатунку вміють навіяти довіру тим, кого вже обманули. Трохи більше ніж 10 років тому стикався з такою — їй вдалося обманути на нерухомості понад півсотні осіб за чотири місяці, включно з власником агентства нерухомості, директором якого вона стала. Сума боргів її була величезна, але потерпілі на очній ставці відмовлялися підтримувати звинувачення після її фрази: «Я розрахуюся, а якщо сяду — у мене шансів немає вам повернути борг!». Лише одна людина змогла встояти і повернути більшу частину грошей у шахрайки.
В українських правоохоронних органах чимало таких осіб, які об’єднані в групи і займаються «розводом» за стадіями: опер-слідчий-адвокат-прокурор-суддя. У результаті гроші з родини підсудного вилучено, а особу буде ув’язнено навіть за відсутності складу злочину в її діях.

Звичка брехати досить стійка, тому що формується в дитинстві. У 5–6 років діти брешуть поголовно, адже в цей період у головному мозку починають працювати центри, які відповідають за креативність. Патологічна брехливість, тобто брехня без явної причини, як правило, притаманна істеричному типу особистості.
Істеричний тип особистості — слабкий тип, у нього справді не вистачає особистісної стійкості дотримуватися меж і він бреше, щоб відчувати себе в безпеці. Вигаданій, звісно.
Брехливість як форма привернення уваги, як спосіб стати ближчим, не вступати в конфлікт, для якого потрібні сили, — досить поширений спосіб спілкування та взаємодії в людей інфантильних. Або в ситуації «дитина–дорослий», «начальник–підлеглий» тощо.
Будь-яку дитину можна виростити патологічним брехуном, якщо постійно критикувати, принижувати, не виявляти любові й тепла, вимагати граничної відвертості та «лізти під шкіру». У такому випадку брехня — єдиний спосіб урятувати своє «Я» від знищення.
Брехня як спосіб уникнути душевного болю теж одна з поширених причин.
Навіть усвідомлення неминучості покарання часто не може змусити брехуна говорити правду, яка змушує зіткнутися з незручною, негарною та «неперетравлюваною» реальністю, від якої він і тікає в брехню.
Найпоширеніші причини компульсивної брехні (не збирався, але збрехав) — проблеми стійкості меж особистості та відсутність базового почуття безпеки й довіри. Привід звернутися до психолога.

Мені близька ідея про те, що для людей, які не здатні прямо пред’являти свої потреби, знайомим і використовуваним способом є маніпуляція — спосіб, який виявився придатним для виживання в тих умовах, в яких виріс дитина. Для мене усвідомлення цієї можливої причини подібної поведінки людей було своєрідним одкровенням, яке поступово розчиняє моє обурення та гнів у океані розуміння суті явищ, так би мовити... :-) А щодо теми «Міфоманія» я хочу додати ще одну причину: сором, який виникає при спробі бути собою, коли людина вигадує певний образ себе, свого оточення, друзів, яких немає в природі... щоб бути прийнятою.

Будь-яка людина прагне уникати батога та отримувати пряник. Якнайкраще в цьому допомагає... брехня! Якщо з самого дитинства дитина «успішно» бреше, і її на цьому не ловлять, то така модель поведінки закріплюється і в подальшому постійно використовується.

Це патологічна схильність до повідомлення неправдивої інформації чи зміни її, до вигадування фантастичних історій. Зазвичай обумовлена бажанням людини привернути до себе увагу інших, довести власну значущість. Патологічні брехуни можуть усвідомлювати, що брешуть, а можуть і вірити в те, що говорять правду. Патологічними брехунами можуть бути як чоловіки, так і жінки, будь-якої вікової групи.
Патологічну брехливість також іноді позначають терміном «міфоманія».
Особливо в підлітковому віці може формуватися схильність до «брехливості»/фантазій, коли формується ідентичність, самоцінність.

Брехуну важливо, щоб йому вірили. Розпізнати нескладно, якщо є необхідність. Але все залежить від ситуації та значущості наданої інформації. Зазвичай можна частину інформації перевірити. Також можна цікавитися деталями та подробицями. Якщо свою брехню людина й запам’ятає, то деталі з питань швидко стертимуться з пам’яті... незабаром ви почуєте нові, або ж брехун просто забуде про них і не відразу згадає.

Універсальних ознак того, що перед вами патологічний брехун, на жаль, не існує. Є невербальні рухи, які можуть вказати вам, що щось не так. Найчастіше ми маємо справу з брехнею, яка вже відбулася, іноді давно.
Особливу увагу слід приділити повторюваності ситуацій брехні.
Усе це — сигнал тривоги, що в стосунках щось іде не так. І, мабуть, потрібно щось змінювати.

На мій погляд, неможливо не розпізнати щиру та нещиру поведінку...

Щоб розпізнати брехуна, потрібно постійно задавати йому уточнюючі запитання. Припустимо, він каже, що дуже любить читати. Запитання: а яку книгу ви зараз читаєте? Припустимо, він відповів. Далі запитання: який саме сюжет читає? і так далі. На цьому їх «ловлять».

Патологічний брехун упевнений у тому, що говорить правду, і при цьому вживається в роль. Дуже погано розпізнає та розділяє дійсну реальність (правду) і свою фантазію. Може бути агресивним, якщо не вдається утримуватися у своїй «правді», або виходить (тікає) з контакту. Йому (їй) складно бути в тривалих стосунках, оскільки напруження зростає через клубок заплутаних фантазій.

Складно. Але не неможливо.
Якщо людина далека від моральних цінностей, то питання лише в тому, чи зможе вона розвинути їх у собі.

Існує лише один спосіб змінити поведінку людини — зробити так, щоб вона сама захотіла це змінити. Найпоширеніший спосіб — перестати створювати комфортні умови для прояву брехні. Наприклад, якщо він бреше, скажіть йому прямо, м’яко та доброзичливо, що вам можна говорити правду, і це вам подобається більше, ніж брехня.
Якщо це не діє ні раз, ні два — пора звернутися по допомогу психолога та знайти (опанувати в процесі консультації) зручний спосіб взаємодії, який би влаштував усі сторони.

Сама ідея про «змусити людину виправитися» — для мене є ідеєю нерівного ставлення до партнера та психологічним насильством щодо нього.

Дуже сумніваюся, що людина самостійно позбудеться цього. Як на мене, найкращий вихід — гіпнорегресія з опрацюванням первісних ситуацій, які спричинили бажання, потребу брехати. Потрібно викликати в гіпнозі переосмислення з новим способом поведінки в подібних ситуаціях.

Змусити виправитися когось загалом складно і радше неможливо. Щоб щось змінити, необхідне усвідомлене бажання.
З такими людьми надзвичайно складно бути в стосунках. Це щоденна робота з довірою до партнера-«брехуна».
Цей тип особистості є або результатом психічного захворювання, або низької самооцінки. Тому спочатку бажано виключити можливість захворювання, сходивши до психіатра, а потім уже шукати причини в житті, історії, потребах, почуттях людини. І краще корекцію такої особливості доручити фахівцю — психологу. «Патологічний брехун» не з’являється в людині миттєво. Це хронічний стан, часто з самого дитинства.