Question

03-11-2021

Доброго часу доби.
Нещодавно почала задумуватись над потребою в допомозі спеціаліста. Життя, як це нерідко буває, пішло не за моїм планом, який я завжди боялася будувати. Ми з чоловіком народили дитину. Найпрекраснішого синочка, який залишив нас і став Янголям. Залишив так раптово, що прийти до тями не можу і досі. Після втрати пройшло майже 3 місяці, а я досі не повернулась на своє робоче місце. Я не знаю, чи хочу бачити знову колег, чи краще зайнятись пошуком нової роботи… є час зайнятись тим, на що раніше не вистачало часу, а я уявлення не маю, в який бік варто рухатись… мені потрібна кваліфікована допомога. А я не знаю, як її знайти, на що орієнтуватись, «куди копати».
Тут така кількість спеціалістів і, напевно, є той, хто дійсно допоможе, але ось цей бар’єр з першим кроком - найважчий. Так у всіх сферах мого життя. Хтось запросить на прогулянку - сумніваюсь, шукаю причини не йти, але якщо таки піду - повертаюсь абсолютно наповненою і зазвичай щасливою. Чому так? Що з чим можна зробити?

Вопрос от: Олена; Возраст: 30

понравился вопрос?

А Вы хотите задать свой вопрос психологам прямо сейчас? Или получить приватную помощь психотерапевта онлайн (по Скайпу, Вайберу, Watsapp)?

03-11-2021 17:45:51Дополнение от автора

Дякую, Оксано!
Ми 24/7 були разом з чоловіком. В момент втрати ми говорили багато, а далі, з кожним днем все менше і менше. Ми зараз проживаємо далеко від наших рідних і це трохи ускладнило отримання підтримки, більш в фізичному плані, але ми познайомились з людьми, які в ті найважчі часи говорили те, що мало для нас сенс і що допомагало триматись. В більшій кількості людей я так розчарувалась. Ці люди не написали ні слова. А потім я зрозуміла, що перш за все нас ніхто цьому не вчить. Люди не знають, що сказати і уявлення не мають, що ми пережили.
А як проходить ця інтеграція? З чого почати?

03-11-2021 17:54:56Дополнение от автора

Ольга Володимирівна, дякую!
Я даю собі стільки часу, щоб все виплакати, проаналізувати, в тисячний раз пережити, що вже і розумію знайомих, які тільки і говорять, що час «вийти в люди». А я знаю, що люди знову будуть задавати питання, чим робитимуть мені боляче. А з іншого боку, мені страшенно болить, коли люди ігнорують моє горе і бояться заговорити про сина. Перший місяць я хотіла кричати «це сталось зі мною! Мій син дійсно був зі мною! Дійсно все було прекрасно! І він дійсно, більше не тут!». Мені хотілось розказувати про нього, показувати фото. І дякувати Богу є 2 прекрасні жінки, які завжди готові про синочка говорити і слухати. Бо вони одні з небагатьох, хто познайомився в ним❤
Мені чомусь здалось, що я прийняла це горе, але воно мене настільки паралізувало, що я не знаю, як зробити крок в реальний світ.

Вже 2 дні переглядаю анкети психологів/психотерапевтів, але їх стільки… думаю, я просто хочу перекласти цю відповідальність на когось. Як і часто в житті. Щоб хтось це зробив

04-11-2021 16:07:48Дополнение от автора

Здесь Вам нужно решиться и сделать выбор. Вы можете всегда поменять терапевта. У Вас есть страх ошибки . Чего Вы боитесь ?
---
З одного боку, я боюсь, що буде боляче. Що я почую чи зрозумію щось таке, що просто «доб‘є» мене. З другого боку, боюсь, що мені стане легко і я в результаті просто замучу себе почуттям провини, що синочок Там, а я тут… продовжую жити, радіти життю і менше про нього згадую. Невідомості боюсь! А що попереду. Пишу в розумію, що мільйон страхів

04-11-2021 20:59:07Дополнение от автора

Дякую всім Вам за ваші відповіді і поради 🤗

Чтобы спросить или ответить, авторизируйтесь или пройдите регистрацию!

Автор вопроса не разрешил его обсуждение. Запрет касается советов от неспециалистов. Открытые для комментирования вопросы - тут.

Наші психологи

Нiна Уенем
(Онлайн)

Юлия Якименко
(Онлайн)

Катерина Вовк
(Київ)

Алексей Лемещук
(Одеса)

Оксана Сенченко (Львів) · Answer 1 · 2021-11-03 17:13:10

Добрий день, Олена.
Перш за все, хочу висловити свої співчуття щодо втрати синочка. Мені дуже шкода. Пройшло досить мало часу для оплакування втрати, тому не дивно, що Вам тяжко. Як Ви і чоловік пережили втрату? Чи Вас підтримують у цьому процесі? Зараз ваше завдання - це інтегрувати травму у Ваш досвід, тому це не дивно, що Ви не знаєте куди рухатися, адже Ви стали іншою людиною. Цей випадок змінив Вас.

Валентина Михайловна Жемчужникова (Киев) · Answer 2 · 2021-11-03 17:20:08

Сочувствую вам очень. Это ужасная потеря. 3 месяца, увы, слишком малый срок, чтобы прийти в себя и восстановиться после такого горя. Очень важна поддержка и возможность прожить все свои переживания в полной мере. И психолог вам бы помог в этом. Позаботьтесь о себе, это важно.
Можете написать в личку, я могу порекомендовать психолога, которая работает с этой темой и которая сама пережила потерю ребенка.

Ольга Владимировна Головченко (Днепр) · Answer 3 · 2021-11-03 17:44:12

Добрый вечер, Алена!

цитата:

Нещодавно почала задумуватись над потребою в допомозі спеціаліста. Життя, як це нерідко буває, пішло не за моїм планом, який я завжди боялася будувати. Ми з чоловіком народили дитину. Найпрекраснішого синочка, який залишив нас і став Янголям.

Сочувствую Вам, это большая потеря для Вас и всей Вашей семьи. Обычно первые полгода самые острые и очень важно их прожить, проплакать, отгоревать, разделить свою боль с близкими и родными. В этом не т Вашей вины. К сожалению, мы не все можем контролировать в этой жизни и что-то происходит независимо от нас. Конечно, если Вы чувствуете, что сами не справляетесь, то лучше обратиться к специалисту.

цитата:

Тут така кількість спеціалістів і, напевно, є той, хто дійсно допоможе, але ось цей бар’єр з першим кроком - найважчий. Так у всіх сферах мого життя. Хтось запросить на прогулянку - сумніваюсь, шукаю причини не йти, але якщо таки піду - повертаюсь абсолютно наповненою і зазвичай щасливою. Чому так? Що з чим можна зробити?

Вы говорите, что Вам сложно сделать самой свой выбор и это, как правило делает кто-то другой за Вас, Вас нужно заинтересовать. Попробуйте сделать свой выбор сердце, почитайте анкеты, образование. Вы можете попробовать несколько специалистов и тогда Вы поймете, кто Вам больше поможет

Валентина Михайловна Жемчужникова (Киев) · Answer 4 · 2021-11-03 17:56:14

Не стоит торопиться и говорить сейчас об интеграции. Это возможно только тогда, когда вы про живёте в полной мере все свои переживания, отгорюйте. А это достаточно длительный период занимает. И только потом, когда уже все выплакано, тогда уже можно говорить о том, чтобы делать какие-то выводы из этой ситуации.
Я бы очень рекомендовала заручиться все же поддержкой профессионала, потому что близкие люди даже в самых искренних желаниях вас поддержать, могут теряться и не знать, как это сделать. И будут наоборот усугублять ваши переживания своей помощью.

Повторю своё предложение - готова порекомендовать коллегу, которая знает со своего опыта кап это потерять ребенка

Ответ отредактирован автором 03-11-2021 17:57:54

Оксана Сенченко (Львів) · Answer 5 · 2021-11-03 19:05:34

цитата:

А як проходить ця інтеграція? З чого почати?

Це довготривалий процес. Спочатку Ви маєте пройти всі стадії кивої втрати: шок, запереченя, гнів, торги, сум і прийняття. Відгорювати. Помітно, що зараз, на жаль, Ви віддалилися з чоловіком + перебуваєте далеко від родичів, тому Вам обов'язково потрібна співпраця зі спеціалістом. Водночас, дуже радію, що у Вас є дві жінки, які готові з Вами говорити про Вашого синочка - це великий ресурс. На жаль, у нашій культурі немає культури правильного реагування на чуже горе, тому цієї теми часто уникають.

цитата:

що вже і розумію знайомих, які тільки і говорять, що час «вийти в люди».

А Ви цього хочете, чи це скоріше слова Ваших знайомих?

Ответ отредактирован автором 03-11-2021 19:06:32

Ольга Владимировна Головченко (Днепр) · Answer 6 · 2021-11-03 19:58:36

Здесь Вам нужно решиться и сделать выбор. Вы можете всегда поменять терапевта. У Вас есть страх ошибки . Чего Вы боитесь ?

Ольга Владимировна Головченко (Днепр) · Answer 7 · 2021-11-03 19:58:59

Здесь Вам нужно решиться и сделать выбор. Вы можете всегда поменять терапевта. У Вас есть страх ошибки . Чего Вы боитесь ?

Людмила Александровна Павлова (Киев) · Answer 8 · 2021-11-03 22:56:09

Доброго дня, Олено! Дуже вам спічуваю... Знаю, як може бути невимовно боляче після такої втрати. На жаль, для інтеграції ще зарано, в нормі проходить десь близько року. Це той час, за який горе має зробити свою роботу.

цитата:

думаю, я просто хочу перекласти цю відповідальність на когось

Спілкування з психотерапевтом може цей період не стільки пришвидшити, скільки полегшити. Не хвилюйтесь, розмова з спеціалістом, що уважно і деліікатно вас вислухає і допоможе знайти способи більш екологічно справлятись з переживаннями вам буде на користь. Це не про перекладання відповідальності, а про підтримку в дуже тяжкий час.

Павел Леонидович Басанский (Киев) · Answer 9 · 2021-11-04 02:33:01

Доброго, Олено!
Страхи, тривоги, сумніви та ще й психологічна травма втрати дитини.
Допомога фахівця необхідна і Ви це розумієте. І вибір в будь-якому разі треба буде зробити самій.

цитата:

Мені чомусь здалось, що я прийняла це горе, але воно мене настільки паралізувало, що я не знаю, як зробити крок в реальний світ.

Паралізувало, тому що Ви не розумієте навіщо воно сталося, чому дитина від Вас пішла. А це треба зрозуміти. Щоб жити далі. І глибока психотерапія дасть відповідь на це питання.

Ответ отредактирован автором 04-11-2021 02:35:04

Людмила Александровна Павлова (Киев) · Answer 10 · 2021-11-04 16:29:27

цитата:

З одного боку, я боюсь, що буде боляче. Що я почую чи зрозумію щось таке, що просто «доб‘є» мене. З другого боку, боюсь, що мені стане легко і я в результаті просто замучу себе почуттям провини

Олено, ви можете почати терапію саме з розмови про ті страхи, які у вас виникають. З одної сторони це зменшить тривогу, з іншої - ви зможети вудчути, чи готові з цим фахівцем йти в більш глибокі і болючі теми.

Оксана Сенченко (Львів) · Answer 11 · 2021-11-04 18:37:49

цитата:

З одного боку, я боюсь, що буде боляче. Що я почую чи зрозумію щось таке, що просто «доб‘є» мене. З другого боку, боюсь, що мені стане легко і я в результаті просто замучу себе почуттям провини, що синочок Там, а я тут… продовжую жити, радіти життю і менше про нього згадую. Невідомості боюсь! А що попереду. Пишу в розумію, що мільйон страхів

Щось починати завжди страшно і класно почати із озвучення своїх страхів. Так, Вам може бути боляче, коли Ви підете в біль, проте не існує такого болю, який не минає + розділений біль з іншою людиною стає меншим. Ви будете працювати зі спеціалістом над почуттям провини. Я впевнена, що Ваш синочок, хотів би бачити щасливу маму, адже коли ми когось любимо, то хочемо бачити його щасливим. Те, що Ви продовжуєте жити, що Вам стає легше не означає, що Ви забуваєте про свого синочка. Цей досвід завжди буде з Вами, Ви його ніколи не забудете. Невідомість - це страшно, проте це також і про несподіванки та нові приємні відкриття. Відчувається, що якась частина Вас цього хоче і я радію, що вона у Вас є. Бажаю Вам прислухатися до неї і знайти хорошого спеціаліста. Удачі!

Ольга Владимировна Головченко (Днепр) · Answer 12 · 2021-11-04 21:39:34

Терапия не всегда проходит безболезненно, но при грамотной работе специалиста, Вы сможете с этим справиться. Это действительно очень тяжело и стоит больших усилий

Павел Леонидович Басанский (Киев) · Answer 13 · 2021-11-04 21:59:22

цитата:

З одного боку, я боюсь, що буде боляче. Що я почую чи зрозумію щось таке, що просто «доб‘є» мене. З другого боку, боюсь, що мені стане легко і я в результаті просто замучу себе почуттям провини, що синочок Там, а я тут… продовжую жити, радіти життю і менше про нього згадую.

Зовсім легко точно не стане, та й з почуттям провини можна впоратись на терапії - є для цього механізми.
І боляче теж буде, без цього ніяк, бо все живе всередині, а терапія піднімає біль - але ж не тільки піднімає, але й дозволяє його прожити і відпустити. Тому що біль теж для чогось потрібен.
Важко почати. Але коли почнете - зрозумієте, що і як. І буде не страшно.

З чого почати? Як краще зрозуміти себе і допомогти собі?