ене деспотична мати: як мені зберегти себе?
»
Вопрос психологу онлайн (бесплатно)
»
ене деспотична мати: як мені зберегти себе?
29-01-2012 04:14:52Дополнение от автора |
Але все-таки я за маму хвилююся, значить, люблю (хоча в нашій родині не заведено говорити одна одній ніжні слова). Мені здається, наші стосунки були б кращими, якби ми жили окремо. Коли я була молодшою, думала: буду працювати і зможу жити окремо від мами. Роботу свою я дуже люблю, але сьогодні в суспільстві за неї платять не надто щедро. Окрему квартиру купити я не можу. Знімати - не можу теж, бо вартість місячної оренди міської однокімнатної квартири якраз десь і становить суму моєї місячної платні. Час від часу, коли в мене з'являються шанувальники, виникає шалена думка втекти заміж. Не вийти, а саме втекти. Але ж це означатиме, що я використаю іншу людину лише як засіб для розв'язання моєї проблеми. Крім того, чоловік теж може виявитися деспотом або алкоголіком (чого я дуже боюся). І взагалі - мені здається, що будувати свідомі стосунки з партнером людина може лише тоді, коли навчиться сама давати раду своїм проблемам. Адже повноцінну любов ти можеш дарувати світові тоді, коли сама ти - людина гармонійна і самодостатня. А такого я, на жаль, сказати про себе не можу. Я дуже нервова, багато плачу. Причому коли я живу не вдома (кілька тижнів жила в доброї подруги), сльози зникають, знервованість теж, я стаю конструктивною і доброзичливою. Але варто повернутися додому, як усе повертається - і скандали, і образи, і сльози. Я багато разів намагалася з мамою поговорити: "якщо ми з тобою ніяк не можемо роз'їхатись, то наймудріше - спробувати побудувати гармонійні стосунки, бо інакше житимемо в пеклі". Але те, що для мене пекло, для неї - норма. Їй подобається демонструвати свою силу, владу, свавільність. Часто каже: "У мене всі по ниточці будуть ходити". Я помічаю, що стаю поганою. Я копіюю її агресію, сама починаю на неї кричати, вигукую образливі слова. Але вона тільки сміється. Мабуть, це і справді смішно: заєць намагається копіювати вовка й теж показує ікла. А ще ловлю себе на такому болісному переживанні як заздрість. І заздрю навіть не багатим, ні: заздрю тим, кого з дитинства батьки любили й підтримували. Адже бувають такі теплі родини, в яких навіть твою поразку сприймають як незначущий промах і допомагають тобі пережити це якнайлегше. А в моєму випадку навіть перемоги мої знецінюються. |
Елена Николаевна Ищенко 29-01-2012 11:41:19 |
Далія, Вы уже большая девочка, Вам 29. Да, мама у Вас очень видимо травмированный человек раз так себя ведет с Вами в частности, но ее это видимо особо не тревожит, а Вам жить. Пойдите на очную консультацию, запишитесь в терапевтическую группу, это позволит Вам расширить свое виденье окружающего Вас мира и способов заимодействия в нем. Вы сейчас зациклены на маме - так Вас воспитывали, а мир значительно шире. Возьмите свою жизнь в свои руки. Мама это почувствует и станет вести себя с Вами по другому. Это трудный путь, ведь 29 лет у Вас было по другому, но вполне преодолимый.Удачи Вам.
|
А Вы хотите задать свой вопрос психологам прямо сейчас? Или получить приватную помощь психотерапевта онлайн (по Скайпу, Вайберу, Watsapp)?
29-01-2012 13:44:48Дополнение от автора |
Пані Олено, я не просто "велика дівчинка" - я жінка, мені скоро 30. Але коли була молодша, віри в себе було більше: думала, якось усе владнається, може, в подруги можна буде жити, може, у друга, може, на роботі дадуть тривале відрядження до іншого міста (на півроку, рік...). Ніколи не відмовлялася від поїздок, кожну можливість утекти з дому сприймала як подарунок. Моя найбільша мрія - це свобода. Не знаю, чи мама дійсно "травмована", чи просто має такий характер. Вона не вміє бути щасливою, завжди невдоволена (якщо, приміром, вона робила 2 справи і одна закінчилася вдало, а одна невдало - успіхові вона не радітиме, а весь час говоритиме про невдачу й злитиметься). Дякую, що читаєте і даєте поради! |
Елена Николаевна Ищенко 30-01-2012 00:11:50 |
Далия, по возрасту, Вы действительно молодая женщина, но с мамой вы себя ведете как ребенок - маленький и обиженный. Конструктивно решать вопросы свого жизненного пространства даже в родительском доме это уровень взрослости – у Вас пока с этим слабовато. Вам очень не хватает поддержки, признания, принятия Вас такой, какая Вы есть именно мамой. Вы всего этого не получили тогда когда Вам это было очень нужно и продолжаете недополучать потому что продолжаете это принятие ждать и на это уходит много жизненных сил, которые можно было бы направить на что-то другое, а именно на саму жизнь. Личная и групповая терапия поможет Вам перенаправить эти силы на Вас, найти эту опору в себе. А характер – это набор шрамов души, травм и у Вашей мамы он действительно, такой как есть. Мама к психологу не идет – со своей жизнью она справляется по-своему. Удачи Вам, Далия.
|
Чтобы спросить или ответить, авторизируйтесь или пройдите регистрацию!
|
Наші психологи
Пока не сыграл в ящик / The Bucket List
теми: онкологія криза жизненные ценности
Поміж сірих сутінків
теми: вибір смысл жизни травма
«Глибокі води» 2022
теми: аб'юз