Психолог Алла Григорівна Веленко Киев метро Университет

Доброго ранку!
Насамперед, не дати собі впасти в депресію. А для цього дуже важливо спробувати на якийсь час відсторонитися хоча б зовні від коханої людини. Тому, якщо є можливість, поїдьте кудись хоча б на декілька днів, щоб поміняти обстановку. Якщо немає такої можливості, заставте себе багато гуляти на свіжому повітрі, а краще повільно почніть бігати зранку - так Ви скинете стрес і легше буде "взяти себе в руки".
Друге - обов'язково розібратися з психологом, що стало причиною зради. Адже, "танго завжди танцюють двоє". І якщо один щось робить зовні, у іншого щось тригерить всередині таке, що дозволяє тому так вчиняти.
Якщо є люди, які можуть Вам допомогти пережитий гострий момент, зверніться до них за підтримкою. Якщо немає, підіть у храм, якщо віруюча людина, або займіть себе якоюсь цікавою справою, знайдіть людину, якій потрібна допомога... Або ж почніть працювати індивідуально з психологом. Бо в любому випадку, потрібно правильно пройти таку складну подію, щоб непрожита травму не "загнати" на рівень підсвідомості.

Ви пишете "В мене не було завищених очікувань, я все життя покладаюся тільки на себе і їхала сюди не на крилах любові, не з заплющеними очима".
Але якщо все так, тоді варіант з неможливістю проживати разом, повинен був бути передбаченим. Тоді, чому у Вас виник такий потужний стрес, який призвів до депресивного стану? Отже, щось у самій собі не розумієте? У чомусь не хочете зізнаватися? Щось внутрішньо дуже сильно тригернуло, що запустило стан пригніченості, якась давнішня, дуже болюча підсвідома травма або
проблема, яку зовні давно забули? Бути самостійною, далеко не одне і те ж, що бути самодостатньою. Зовні самостійна людина, може дуже легко знову потрапити в модель поведінки "жертва-аб'юзер" за сприятливих обставин, якщо ця модель давнішня і стала провідною на тому ж рівні підсвідомості. Тоді, як самодостатня людина - господар свого життя навіть у незвичних та неочікуваних ситуаціях. У судячи з того, що Ви додатково писали про своє дитинство та стосунки з батьками, мої припущення мають суттєві підтвердження. До речі, Ви пишете про попередній шлюб, травматичний на стільки, що тепер зовні навіть думки не припускаєте про новий... "Я боюся шлюбу (навіть з розрахунку), а він і подано боїться".
Але це аж ніяк не означає, що насправді, нормальних стосунків не хочете, просто є певна несвідома заборона через непрожиті травми та страхи... На мою думку, ця ситуація з цим чоловіком сталася не просто так. Бо в цьому житті
випадковостей не буває. Отже, саме
завдяки їй, Ви щось повинні зрозуміти і
чомусь навчитися... Судячи з того, що Ви пишете про нього, він також має велетенський багаж травм та стразів саме в стосунках з батьками. Що зайвий раз підтверджує аксіому про "дзеркальність" стосунків... В любому випадку, продовжувати нести далі по життю всі свої невирішені внутрішні питання та не прожиті травми, як мінімум, нерозумно. Бо вони будуть впливати на Ваше життя через от такі неочікувані ситуації..
І ще. Це вже суто раціонально. Ви
пишете: "Офіційних зобов'язань, окрім контракту про оренду, в нас нема". Тоді, чому Ви так старанно намагаєтеся стежити за чистотою і вкладаєте свої гроші в спільний кошик продуктовий? Це ж не входить в договір оренди, ст входить? І якщо є договір, скільки ще у Вас є часу на прожиття і чи має він право Вас виставити за двері, поки договір не скінчиться? А якщо не має права, і Ви не хочете заміж, тоді звідки така депресія?
То який строк оренди? Він скінчився?
І ще... Ви пишете "я йшла від попереднього життя, це довго описувати, багато мостів спалено. Я поїхала, щоби почати нове". Величезна омана думати, що переїздом на нове місце та новими стосунками можна від'єднати себе від попередніх відносин, якщо в тих відносинах залишилися "незакриті" проблеми.
Можна по вести місце проживання, але втекти від себе неможливо. Я не знаю, чому Ваші попередні стосунки розпалися, але судячи з того, що Ви написали про стосунки з батьками в дитинстві та свої стосунки з новим чоловіком, все тригерить дуже сильно. Ваше питання, як на мене, має дуже "глибоке" коріння і в любому випадку, потребує серйозної роботи з психологом.

Відредаговано автором 07-05-2024 07:16:31

Доброго вечора!
Схоже, що у Вас зараз всі ознаки депресивного стану. Який виник через те, що все, на що Ви налаштовувалися і розраховували - в одну мить, зруйнувалося, порушилися всі очікування...
Як на мене, не має жодного сенсу давати оцінку поведінки людини, у якої Ви проживаєте. Бо,як на мене, і вона сама не дуже себе розуміє. І от ці слова "все не працює" звернені не стільки до Вас, скільки до неї самої.
Тому зосередитися варто на тому, що відбувається з Вами, як вийти з пригніченого стану і що робити далі...
З того, що Ви пишете "Я нормально прибираю і докладаю гроші до купівлі їжі. В нас був нормальний для нашого віку фізичний потяг..." складається враження, що Ви знаходитеся в залежних стосунках, де немає місця любові, а є лише схильність до ідеалізації та приниженість, намагання вимолити любов до себе... Але принижених людей не поважають, а отже, і любити їх неможливо...
Тому, як на мене, основне зараз - це вийти з депресивного стану і зрозуміти, що покладатися Ви можете лише на себе. Я Ви їхали за запрошенням? На який строк? Він Ваш гарант в цій країні?
У нього є якісь зобов'язання офіційні по відношенню до Вас?
На мою думку, потрібно відкинути всі сантименти, та спробувати знайти ті законні важелі впливу, які допоможуть Вам на якийсь час перебути у нього, поки Ви не знайдете собі житло або не приймете остаточне рішення - залишатися, чи поїхати додому.

Доброго вечора!
Думаю, що моя відповідь Вам не дуже сподобається, але... Щоб щось змінити, потрібно у всьому розібратися.
Як на мене, Ваш син говорить правду: "Пробувала і розмовляти з ним,питала чому він так чинить. У відповідь- плаче і каже, що не знає нащо він таке робить, каже- не хочу такого робити, воно само виходить". Погана поведінка дитини - це несвідомий крик болю і заклик про допомогу. Те, що зараз відбувається з дитиною, є лише продовженням неправильного виховання та ставлення
дорослих до сина. У таких випадках, дитина може стати інструментом в руках життя, для того, щоб ми
самі нарешті над життям замислилися...
Ми так влаштовані, що самі себе не бачимо зі сторони і нам надзвичайно важко зрозуміти те, над чим потрібно працювати і що в собі змінювати. Тому природа саме через дітей "дзеркалить" нас самих. Є неписане правило: причину всього, що нам не подобається в дитині потрібно завжди шукати в собі.
Насправді, дуже складно давати якісь поради через нестачу інформації, але...
Коли Ви ставите якісь умови сину, як часто Ви ці умови самі дотримуєте? Бо складається враження, що син сприймає Вас як надоїдливе радіо. І не тому, що не любить, а тому що слова, швидше за все, не мають конкретного підтвердження діями. Це перше. Друге. Така поведінка дитини схожа на внутрішній протест або спробу змусити звернути на себе увагу. Не ту увагу, коли роблять постійні нудні зауваження, що схожі на пиляння іржавої пилки, а здатність його зрозуміти, дати любов, підтримку, необхідно тепло та безоціночну любов...
І нарешті, третє. Які у Вас стосунки з батьком сина? Адже, син - це також чоловік, єдине, ще маленький. І якщо неправильно поводили себе з його батьком і не захотіли розібратися в стосунках з ним, тоді прийдеться ті ж самі питання все одно вирішувати, але вже через свою дитину. Адже,від дитини не втечеш і не розлучишся з нею...
Ви одна виховуєте сина? Чи батько просто не приймає участь у вихованні дитини?

Відредаговано автором 06-05-2024 20:39:56

Так, звісно. Перейдіть, будь ласка, за посиланням на мою сторінку на цьому сайті, там є всі контакти.

А що незрозумілого?
Як правило, психо-емоційна залежність в стосунках завжди супроводжується ревнощами. Тому, що в парі люди можуть бути або аб'юзерами, або жертвами. Ви просто, в якійсь мірі, помінялися ролями, але із самої схеми, на мою думку, не вийшли. Близькі люди завжди відчувають на рівні підсвідомості, чи можуть впливати та маніпулювати іншими. Ваша дружина дуже добре відчуває, що може на Вас впливати. Це принцип "і сам не гам, і іншим не дам", "собака на сіні".
І говорить про те, що Ви зовні трохи відсторонилися від дружини, змогли взяти себе в руки, але...
внутрішньо, як залежали від неї, так в психо-емоційному сенсі, і залежите. Це саме те, про що я і писала, як тільки з'явився Ваш запит до психологів. Можна скільки завгодно намагатися ситуацію розв'язати зовні, але до тих пір, поки внутрішньо Ви не станете самодостатнім, і внутрішньо глибинно не змінитеся, так і будете бігати по колу один за одним, спричиняючи один одному страждання. Бо, насправді, у вас з дружиною не кохання, а співзалежні стосунки, бо і Ви і вона - дуже прив'язливі, схильні до
ідеалізацій близьких людей...
Що робити? Починати з себе. Міняти внутрішні точки опори, формувати правильний світогляд, не поспішати ні в якому разі з новими стосунками, поки не розберетеся в собі та з дружиною. І якщо дійсно кардинально внутрішньо змінитеся, почне мінятися по відношенню до Вас І Ваша дружина не на рівні ревнощів, а на рівні глибокої поваги один до одного, а отже, кохання. А це потребує дуже серйозної внутрішньої трансформаційної роботи на рівні підсвідомих установок, які, як на мене, "родом з дитинства" , із стосунків Ваших батьків. Бо співзалежність сама по собі не з'являється. І в пару підбираються чоловік та дружина, які один одного "дзеркалять", щоб допомогти одне одному через біль.та стреси змінитися на краще...
Або ж, ще більше заплутуватися, якщо просто пливсти за течією, збільшуючи помилки...

Відредаговано автором 05-05-2024 13:05:44

Все схоже, що у Вас депресивний стан через сильне психо-емоційне виснаження. Я не знаю всіх Ваших обставин, але я б могла порадити сказати відверто про все батькам, взяти академвідпустку бодай на рік, щоб привести себе до тями, розібратися, чи професія, яку Ви опановуєте - саме Ваша і навчитися методам самовідновлення.
Бо якщо залишити все так, стан може тільки погіршуватися, впритул, до психо-соматичних захворювань, викликаних стресом та перевтомленням. Бодай, почніть більше часу проводити на свіжому повітрі: дуже багато швидко ходити або дуже тихенько, повільно бігати. Бо природа - одне з найпотужніших джерел енергії. І навчіться відключатися на щось те, що Вам може приносити радість. Схоже, що Ви занадто перейнялися навчанням тоді, коли внутрішніх сил замало.

Відредаговано автором 05-05-2024 05:54:34

Дякую Вам за відвертість.
Ви пишете, чи могла складна ситуація з чоловіком так тригернути?
На мою думку, могла. Справа в тому, що складні ситуації мають здатність залишати глибокий відбиток на рівні підсвідомості у тому випадку, якщо сам стрес не був до кінця правильно пройдений і якщо у самої ситуації було більш глибоке "коріння". На кшталт, схожих ситуацій, які були раніше, безпосередньо, з Вами, бодай, і з іншою людиною. Або ж наопосередковано, наприклад, через батьків в
дитинстві. Окрім того, щоб робити остаточні висновки, замало інформації, але так "тригерить", коли ми когось сильно ідеалізуємо і наша віра в цю людину раптово руйнується. Тобто, ми залишаємося без опори в середині себе і втикаємося в глуху стіну розчарування, втрати ілюзій тощо. Це потребує глибинного аналізу на рівні підсвідомості.
Але є і ще один, чи не найважливіший фактор, який може призвести до такого стану, як у Вас і це неправильно вибудованиі світогляд, що розсипаєтьсч як картковий будиночок під дією руйнації хибної
внутрішньої опори..Адже, всі методи самодопомоги, які Ви застосовували - чудові, але тільки в тому випадку, якщо сформована основна, правильна опора всередині себе і називається вона "самодостатність" (не плутати з самостійністю). Тоді, як самодостатність - це опора не на зовнішні чинники, які дуже швидко руйнуються, а на своє Вище "Я", що дає людині можливість мати почуття щастя та радості незалежно від подій, які з нею відбуваються
Чи були схожі на Вашу з чоловіком, хоча б віддалено, ситуації у Вас самої, тільки з кимось іншим, або ж в
стосунках між Вашими батьками у Вашому дитинстві? До речі, інколи буває, що нам навіть важко згадати про це, бо маленька дитина дуже ранима і підсвідомість захищає ї'ї "забуванням", але... Все все рівно залишається на рівні підсвідомості і це можна не просто згадати, але і прожити правильно, з користю для себе, не як травму, а як безцінний досвід, який нас робить сильнішим
Бо у мене відчуття, що Ваш стан спровокований саме подією з чоловіком, яка і запустила процес, що тепер схожий на ком, який запустив депресивний стан і стан виснаження. І щоб цей процес не просто приглушити ліками ( бо препарати не лікують самої причини, а можуть просто полегшити на якийсь час Ваш стан), а зупинити і повністю трансформувати стресову подію (події?)

Відредаговано автором 05-05-2024 05:45:07

Доброго дня!
На мою думку, у Вас всі ознаки психо-емоційного виснаження, які могли призвести також, до появи депресивного стану. Як давно цей стан з'явився?
Що могло спровокувати його появу? Які ситуації чи події відбулися?
Ви пишете "Якісь такі дії які направлені на збагаченням енергії або не працюють або дуже слабо , не надовго".
Що саме Ви робите задля поповнення своїх ресурсів, які дії?

Відредаговано автором 04-05-2024 15:58:11

Доброго дня!
Якщо Вас зацікавить, можу порадити фінансового аналітика.

Доброго дня!
Насправді, це дуже важкий стан. Який потребує серйозного ставлення.
Як давно у Вас такий стан?
Що могло спричинити його появу?

Доброго дня!
Співчуваю. Певне, батьківська любов не завжди буває такою, якою б нам хотілося. Адже, якщо запитати у них, чому вони себе так поводять, впевнена, будуть дуже здивовані запитанню, бо впевнені, що саме так і можна любити своїх дітей. Бо і вони самі ніколи не знали як по іншому можна когось любити, бо так любили також і їх батьки.
Тобто, насправді, як на мене, між Вами та Вашими батьками утворилися співзалежні стосунки. А в таких стосунках є лише дві ролі: жертва та аб'юзер. Де Ви зараз перебуваєте у ролі жертви, при чому, як на мене, не лише з батьками, а й, інколи, зі своїм хлопцем
"хлопець розуміє але не розуміє чому я така слабка і не можу просто піти, іноді навіть злиться на мене". При чому, ролі аб'юзер-жертва взаємозамінні. У якийсь період життя, швидше за все, Ваша мама також могла відігравати роль жертви. Окрім того, у Вас дуже сильна тенденція до "злипання" з близькими людьми. А так буває лише тоді, коли в дитинстві не було по справжньому теплих та довірливих стосунків. Тому маленька дитина, нерідко, вважає саме себе винною в тому, що батьки не дають того, що їй потрібно. Тому в дорослому житті дуже важко сепаруватися (відокремитися) від батьків, бо психо-емоційно знаходиться на стадії тої ж самої недолюбленою, у всьому винної дитини. Що робити?
Почати наполегливо працювати над собою, щоб вийти з моделі "аб'юзер-жертва" і стати самодостатньою ( не плутати з самостійною). Тобто, здатною бути щасливою та наповненою незалежно ні від кого, а просто сама по собі.
Ваше питання - це запит на індивідуальну роботу з психологом.

Певне, це чудово, що Ви змогли взяти себе в руки і вийти з депресії, якби ж то не одне "але"... .Ви пишете, що жінка, з якою Ви почали зустрічатися, прикипіла до Вас... Отже, у Ваші стосунки з дружиною втягнута ще й жінка, яку, насправді, як на мене, Ви просто використовуєте, бо все одно кохаєте дружину...
Тобто, замість того, щоб правильно вийти з ситуації, обрали ще сильніше зав'язати "вузол".

Дитина погано себе поводить лише тоді, коли їй самій невимовно боляче та самотньо, але вона не знає, як з цим впоратися. І така поведінка, то лише крик про допомогу, який, найперше, повинні не просто почути найрідніші люди, а ще й знати як своїй дитині через себе допомогти. Сумно спостерігати, як, нерідко, батьки навіть ладні відправити дитину на примусове лікування, аби лише не почати працювати над собою.

Відредаговано автором 04-05-2024 15:25:42

Отже, мої припущення виявилися вірними. Насправді, я вже неодноразово помічала під час консультацій, що найчастіше саме ті питання, які і є ключем до вирішення складних проблем, людиною ігноруються.
Чи не тому мої поради залишилися без будь якої реакції, що проблема стосується не стільки самої дитини, якій наполегливо колеги пропонують психіатрів, а самих батьків, які допустили багато помилок у вихованні? При чому, це аж ніяк не означає, що повинно виникнути якесь надумане почуття провини. Ми всі - лише діти своїх батьків. Тому можемо своїм дітям дати лише те, чому навчилися самі в дитинстві.
І мої слова знаходять підтвердження у Ваших же відповідях: "маніпулює і порушує кордони тому, що в минулому не знайшла шляхів інакших у вихованні, ніж як щось забирати й маніпулювати бо домовитись
було не можливо,а я була не в ресурсі". Тобто, як на мене, дитина просто перейняло Вашу ж модель поведінки у стосунках з оточуючими, просто от в такому, гіпертрофованому вигляді. Природа в наших дітях завжди підсилює саме ті риси, на які нам потрібно звернути свою увагу, зазираючи глибоко в себе, для того, щоб змінюючись, ми допомогли змінитися на краще і своїй дитині.
Вам коли небудь говорили, що через себе, свої внутрішні зміни, зміну установок, та моделей поведінки, можна змінити і дитину?

Відредаговано автором 04-05-2024 15:20:19