Неповні сім'ї - не завжди деструктивні сім'ї

» Сімейна психологія » Неповні сім`ї

Щасливий шлюб – це шлюб, у якому чоловік розуміє кожне слово, яке не сказала дружина, - стверджував хтось із великих. Проте як бути у ситуаціях, якщо сім’я є неповною, тобто коли дітей виховує один із подружжя? На жаль, в Україні таких родин чимало. Чи у всіх випадках неповні сім’ї можна назвати кризовими, як реагують діти на проблеми в родині та про що варто пам’ятати батькам, аби їхні малюки росли щасливими та повноцінними, незважаючи на те, в повній чи неповній сім’ї їх виховують, - про це та інше спілкуємося з сімейним та дитячим психологом, психотерапевтом Богданою Янків.

-Яка різниця між повною та неповною сім’єю, між благополучною та неблагополучною? Буває неповна сім’я – здебільшого без тата, однак її вважають конструктивною. Адже, до прикладу, коли в повній сім’ї чоловік залежний (сьогодні є багато залежностей: ігрова, наркотична, алкогольна, комп’ютерна, сексуальна залежності) й періодично батько «відпочиває», намагаючись забути про проблеми, бо так простіше, таку сім’ю важко назвати щасливою, - розповідає Богдана Янків. - Все-таки мама, дівчинка, дівчина, народжуючи дитину, стає дбайливою, бо вона відповідає щохвилини за дитину – ненька оберігає, бере на руки, готує, миє, гуляє, ходить з малюком до лікаря. Таким чином молода мама відразу має велику відповідальність за життя і здоров’я малюка. Хоча є тати, які також дуже переймаються дитям, функції в сім’ї змінені – татові можна іти в декрет, мама ж має керівну посаду й не хоче її втратити. Тож подружжя сідає за стіл перемовин і кожен вирішує, чи мама залишається в декретів і втрачає посаду, чи навпаки – в декрет іде батько. В цій ситуації ми говоримо про повну сім’ю та зміну ролей – коли мама виконує роль здобувача, а тато – опіки, догляду та інше. Якщо це є за згодою чоловіка та дружини й суспільство вважає, що це прийнятно, чому б не обрати таку модель сім’ї? Якщо говорити про повні сім’ї, в яких батько зловживає спиртним чи наркотиками або ж має інші залежності, ми говоримо про те, що ця сім’я є неблагополучна, адже тато не виконує своїх функцій здобувача, відповідального за своїх рідних, який одягне, нагодує, захистить. Це деструктивна сім’я, бо найчастіше мама вибивається зі сил, шукає підробітки, аби забезпечити матеріально свою родину, дбає про тата. В психології є такий термін як співзалежність. Тому конструктивною сім’єю може бути повна сім’я, а також неповна, коли подружжя розлучається й діти залишаються зі здоровою мамою чи татом у здорових стосунках – без сварок, бійок та зачинених дверей, без високої напруги, тривоги.

-Які причини найчастіше сприяють тому, що сім’я є неповною?

-Як стверджує статистика, саме розлучення найчастіше є причиною того, що сім’я стає неповною. Маємо ранні показники: перші від одного до семи років спільного подружнього життя, відтак пара розлучається. У психології розглядають сімейні кризи: перша криза - коли пара тільки починає жити разом. Ця криза виникає на суспільно-побутовому грунті, коли відбувається притирання пар. Звичаї, традиції, побут, різне бачення ситуації, бо ми народилися й виховувалися в різних сім’ях, стають причиною розбрату та конфліктів у родині. До прикладу, по-різному помили каструлю або ж звикли бачити гору посуду в раковині, наскільки підтримувалася чистота в домі, чи мама прасувала татові сорочки і штани, чи тато робив це сам, чи застеляти постіль, як розподіляли обов’язки - хтось частіше готував чи прибирав, хто виносив сміття та інше...

Це перша криза. Тоді йде наступна криза – рік подружнього життя. Зазвичай з’являється дитина - чоловік та жінка свідомо йшли до того, щоб створити сім’ю. Проте народжується дитина і виникають зовсім інші правила життя. У першому випадку ми були одне для одного і намагалися, щоб не порушили наші межі та правила, у другому іде втручання третьої особи, за якою необхідний догляд, постійна допомога, піклування. Потрібно відчувати, переживати, піклуватися й багато часу проводити біля дитини, розподіляти обов’язки по-іншому. Виникає більше навантаження: фінансове, часове, енергетичне. Виникає розподіл любові – ми батьки й ми не тільки належимо одне одному, а ще належимо дитині. Тож від того, як подружжя побудує відносини, як зможе дати раду, адже це дуже непросто - поява дитини є найбільш гострою кризою, бо перебудовує структуру сім’ї, залежить майбутнє родини.

Підберіть сімейного психолога онлайн або в містах України.

-Як діти реагують на проблеми в родині? Що допомагає їм долати труднощі?

-Я працюю сімейним психологом і розглядаю цілу структуру сім’ї. Якщо приводять дитину й кажуть: в неї, до прикладу, нервовий тік. Це називається невроз. Невроз можна лікувати двома способами –медикаментозно, щоб усунути симптом. Але за якогось подразника, який запустив цей симптом, невроз проявляється знову, проте з більшою інтенсивністю й може додавати носові, губні, посмикування плечима тощо, спочатку контрольовані, згодом – неконтрольовані рухи. В цьому є глибина неврозу. З цим я також успішно працюю і, дякувати Богу, все усувається. Але в даному випадку я розглядаю систему сім’ї: де дитина живе, в якому середовищі, з ким малюк живе, що спровокувало цей симптом. Якщо глибше занурююсь у проблему – прояснюємо причину того, що сталося. Відтак складається картина з того, як взаємодіють батьки з дитиною, як вони взаємодіють між собою, які вони мають вимоги на певний віковий період, який стиль виховання. До речі, стилів виховання є чотири, і лише один з них конструктивний, решта деструктивні, тобто завдають шкоди, а не користі. Варто брати до уваги також те, чи є в дитини брати та сестри, які вони мають відносини, віковий ценз дітей також важливий, адже в 3-4 роки відбувається кризове становлення, коли дитина заявляє, що «я – особистість», чи 6—8 років, коли виникає криза екзистенційності. Зазвичай в цей період дитина запитує: чи я буду жити, чи ти, мамо, помреш, тобто, є переживання страху смерті. Коли в цей період помирає значима для дитини людина – бабуся, дідусь, тітка, не доведи, Господи, мама або тато, - тобто той, з ким дитина проводила багато часу, була в хороших стосунках, була дуже сильно прив’язана, втрата є важкою. Тоді в дитини також можуть розвинутися симптоми та недуги, які для її особистості є шкідливими. Це неврози, висока тривожність, яка впливає на самооцінку – в таких випадках зазвичай вона занижена: «я нічого не вмію», «від мене нічого не залежить», « я втратив,-ла і нічого не міг-могла вдіяти…» Дитина звинувачує себе, відчуваючи постійний сором та провину. Це може бути однією з причин булінгу в школі тощо, бо дитина вважає себе нікчемою. А знижена самооцінка, висока тривожність, невпевненість часто стають причиною цькування. Також коли дитина живе в неповній сім’ї, до того ж така сім’я є кризовою, вона відчуває себе якоюсь не такою, бо не має того, іншого… Тож можуть виникнути серйозні проблеми. Проте жінкам, які опинилися у важких умовах життя, варто пам’ятати про те, що вони можуть звернутися в кризові служби, де діє безкоштовний супровід психолога. Адже саме жінки вирішують: я більше не можу так жити, бо він б’є і мене, й дітей, пиячить, в родині немає грошей... Не тримає й помешкання, настільки гнітючою і важкою бувають ситуації. Такі кризові центри є по всій Україні – там можна перебувати жінці з дітьми певний період.

Тож, як я уже говорила раніше, сім’ю, яка є неповною, не вважають деструктивною, бо якщо немає залежної особи, малюків не б’ють, люблять їх, опікуються, допомагають,не ображають, вона є більш конструктивною, ніж повна сім’я з татом, який веде деструктивне життя. Адже погодьтеся: залежна особа впливає на всю структуру сім’ї, - на маму, на дітей, які все бачать чують, і це відбувається щодня. Таким чином, коли подружжя в такій сім’ї розлучається, не бачачи більше прикладу деструктивної поведінки, дитина може знайти авторитета у вчителеві, тренерові, - з плавання, фехтування. Можна розвиватися, тільки було б бажання. На, вирощувати в собі здорову сторону , розуміти, що без биття можна щось вирішити.

-Про що необхідно пам’ятати батькам, щоб їхня дитина почувалася щасливою та повноцінною?

-Я згадала такі слова: пам’ятайте, батьки: доки дитина поруч з вами, доти поруч вас свято. І це відчуття залишається на все життя. Але дитина буде лише якусь частину життя з нами, бо ми виховуємо і відпускаємо її у світ - для своєї реалізації, для виконання інших ролей. Я завше, допомагаючи батькам та дітям гармонізувати відносини, кажу полюбити дитину – не когось чи для чогось, а тому, що вона ваша, показати поведінкою, стосунками, обіймами, не обзивати, карати не палицею, а іншим способом. Я навіть слова не кажу, а своїми діями, вчинками показую, що я тебе люблю, ти мені дорогий, важливий у моєму житті. Я ціную, що саме ти є в моєму житті. Я не ідеальна й ти не ідеальна,-ий. Усі ми народжуємося з плюсами та мінусами, але я приймаю тебе таким, який ти є. Бо ти – моя дитина, і це найбільший дар. Скільки батьків у всьому світі хочуть мати дітей, але не можуть. Що вони тільки не роблять, які гроші не витрачають на те, щоб мати те, що ви вже маєте. Це велика цінність, якщо ми будемо ставитись до цієї цінності по-особливому, тоді це точно буде подарунок, свято, інші стосунки, внутрішня гармонія, яка буде переходити на зовнішні прояви: деколи для цього потрібні роки, десятиліття, щоб опанувати, як це втілювати і докорінно змінити себе. І я була не ідеальна, я також багато помилок зробила. У шлюбі я 18 років і багато криз сімейних уже подолала. Але свого старшого сина я виховувала так, як виховували мене мої батьки, і я не знала іншого способу – нервувала, зривалась і розуміла, що я так не хочу, адже я це пережила і від цього страждала. Почала шукати, як це – жити інакше. Тож коли народився в перший син, вступила на психологію і почала зміни – своїми діями. А коли другий син, то стала на шлях психотерапії. Будучи 15 років у сфері психології, постійно навчаюсь і так буде й надалі. Це також дуже важливо.

Розмову вела Зоряна Грабар.

Опубликовано 2020-09-20 в 23:33

Опубліковано на сайті 09-09-2009

» Сімейна психологія » Неповні сім`ї