Чи однолюби – міф чи реальність?

насправді однолюби — це психологічна норма. усі інші відхилення в тій чи іншій мірі. але це не означає, що якщо партнер раптом зрадив, то все, життя втрачено. або, скажімо, буває, що люди стають вдівцями. тому цілком прийнятно для однолюба зустріти когось і почати нове життя. головне — не зраджувати собі. і поки партнер не пішов, боротися за покращення стосунків.

На мою думку, до розподілу людей на будь-які "категорії" слід підходити дуже обережно. Адже психіка людини не статична, а розвивається разом із нею. І де гарантія того, що визначення тієї чи іншої категорії відображає реальність, а не фантазії того, хто її визначає?.. Що стосується суті запитання. Якщо його перефразувати так — чи можна все життя любити одну конкретну людину? — я відповім ствердно. Якщо запитати, чи можна любити одну людину все життя однаковою любов’ю? — Я відповім: ні! Любов, як і все інше, також трансформується з часом. Питання полягає в тому, чи можна зберігати теплі та ніжні (назвемо їх любовними) почуття до партнера, незважаючи на тимчасові складнощі у стосунках. Можна, але це нелегко, і, на жаль, цьому не всі готові психологічно. Однак у цієї медалі є й інший бік. Якщо любов не взаємна або якщо стосунки давно розладилися, і партнери розійшлися кожен своєю дорогою, але один із них виявився "однолюбом", то це теж психологічна проблема. Крім того, за так званим "однолюбством" можуть ховатися залежні стосунки. Отже, не все так однозначно.

Однолюби існують

Чи однолюби — це як, кохати в один момент часу одну людину чи, вперше закохавшись у Ваську з 3-Б, пронести це світле почуття крізь роки, крізь віки аж до самої труни?

На моє переконання, однолюб — це людина, яка полюбила іншу і їй вже нецікаво заводити стосунки на стороні.
Так, такі люди існують.

Якщо хтось так себе називає, то однозначно можна говорити, що термін існує. Інша справа — причини, які призвели людину до такої ідентифікації. Він чи вона вирішили, що здатні полюбити лише одну людину. Це особисте? Або накинуто стереотипами про велику силу дівоцтва та моногамії?

І для мене, як для фахівчині, найважливіше питання — чи робить це людину щасливою/вою?

Про кохання часто думають лише як про почуття. Чому воно виникає, саме до конкретної людини і надовго, я вважаю таємницею. Звісно, можна навести аргументи різних психологічних теорій: схожість чи, навпаки, притягання протилежностей, або перенесення любові до батька чи матері на інший об’єкт тощо. Я більше схиляюся до того, що кохання як почуття не логічне, тому його неможливо «просчитати».
А от «кохати» — це вже дієслово, тобто дії щодо коханої людини. І цим діям передує рішення, зокрема рішення виявляти свою любов до однієї людини. Це легко робити, коли закоханий, навіть думки не виникає, що може бути інакше.
Але час минає, почуття до іншої людини можуть змінюватися, так само як може змінюватися ставлення і до себе. Сьогодні ми незадоволені собою, злимося на себе, нам не подобаємося, а завтра любимо себе, піклуємося і всіляко себе радуємо. Ми ж не відмовляємося від самих себе (хоча буває й таке), тому що вважаємо себе в чомусь недосконалими.
Тому, з моєї точки зору, однолюби — це люди, які, перш за все, не відмовляються кохати, навіть коли це важко. Не кожному це під силу — виявляти свою любов, особливо у відповідь на прояв нелюбові. А кому це під силу, не завжди це виходить із любові. Але точно є люди, які прийшли до усвідомлення, що таке кохати зрілою, дорослою любов’ю, і реалізують це знання на радість собі та коханій людині.

коханість — це почуття. а любов — це робота. однолюб — це людина, здатна адекватно обирати партнера, тобто закохуватися в того, з ким зможе будувати гармонійні стосунки. і здатність утримувати стосунки, незважаючи на різні негаразди, без яких неможливо обійтися. це і є, як уже говорилося, вірність. усе це формується в стосунках спочатку з матір’ю, а далі — з найближчим оточенням.

Варто сказати, що важко назвати якісь якості, які мали б бути обов’язковими для того, щоб визначити людину як однолюба. Усі люди різні. І приписувати певну особливість одним людям може водночас означати, що ми позбавляємо її інших людей.

Психологічна та моральна зрілість, етичність, наявність ціннісних категорій та розставлені в них пріоритети, повага, прив’язаність...

Ой не знаю, а чи був хлопчик?:)

Люди, у яких головним є не тваринна частина (поїсти, продовжити рід), які зайняті справою (улюбленою), у яких є мета в житті, усвідомленість.

Думаю, некоректно говорити про якісь психологічні особливості однолюбів. Я вважаю «однолюбство» своєрідним розладом емоційно-чуттєвої сфери. Тому я говорила б про симптоми:
- страждальницький вираз обличчя, коли розмова заходить про любовні стосунки,
- задумливий погляд «в минуле»,
- схильність до безперервної безрезультатної рефлексії та самобичування,
- жертвенний настрій, підкреслена відстороненість від групових заходів,
- ілюзорне сприйняття людей, схильність до ідеалізації,
- категоричність у висловлюваннях — використання жорстких морально-етичних рамок, наприклад, «правильно-неправильно», «належно-не належно», «справжня/ий жінка/чоловік має» тощо.

На мій погляд, у однолюбів особливе поєднання двох складових: принципів та високого рівня емоційного інтелекту. Принципи дозволяють бути вірним своєму вибору. Розвинений емоційний інтелект дозволяє розуміти свої та чужі емоції та вміти ними керувати. Від спокус, звісно, ніхто не застрахований, навіть ті, хто щиро вважає, що кохає. Ось у такі моменти і може «підстрахувати» система переконань та навичка управління недоречними бажаннями.