Порушення харчової поведінки

Коли людина починає надто багато турбуватися про свій вагу та фігуру — це вже симптом розладу харчової поведінки. На розлад харчової поведінки може вказувати надмірно висока або занадто мала вага. Ідеальну вагу часто розраховують за індексом Брока — від росту в сантиметрах віднімають сто й отримують вагу в кілограмах. Вважається, що коливання в більшу чи меншу сторону від цієї ваги в межах 10–15 відсотків — це норма. Якщо вага на 30 відсотків менша за ту, що розрахована за формулою, то справа йде до виснаження. А якщо вага на 30 відсотків більша, то має сенс оцінити ще один індекс — співвідношення обхвату талії до росту. Хорошим показником вважається, коли в людей молодше 40 років обхват талії не перевищує половини росту. Для людей старше 40 років потрібні інші методи оцінки ваги. Але й розлади харчової поведінки в них трапляються рідше.

Зазвичай розлади харчової поведінки можуть виявлятися як часте, неконтрольоване переїдання (компульсивне переїдання), або нав'язлива відмова від певних видів їжі (анорексія чи орторексія), що призводить до виснаження. Переїдання з подальшим звільненням організму від з'їденого (за допомогою викликання блювоти чи застосування клізми, проносного) називають булімією.

До порушень харчової поведінки відносяться такі симптоми, як критична втрата або набір ваги за короткий час, боязнь їсти в присутності сторонніх, боязнь вживати певні продукти, нав'язлива, педантична підготовка до вживання їжі, примусове викликання блювотного рефлексу після прийому їжі тощо.

Формально ці симптоми досконально описані в МКХ та DSM, у відповідних рубриках. Єдине, що мені здається важливим доповнити чи акцентувати, — це неодмінна наявність елемента заперечення пацієнтом у себе подібного стану. Заперечення та дисоціація досягають критичних висот. Так, наприклад, анорексію просто не помічають — тотально заперечують. Практично завжди пацієнта приводять родичі. Вони ж починають бити на сполох. Сам же людина говорить про що завгодно, але не про те, що вже важко заперечувати. Ця риса нагадує деякі симптоми психозу. Зокрема, елементи дисоціації зачіпають сприйняття власного тіла.

Порушення харчової поведінки можуть бути пов'язані з генетичними захворюваннями й спостерігатися ще в дитинстві (як у разі аутизму).

Бувають захворювання тілесні, наприклад, при анемії часто трапляються скарги на нестримне бажання їсти крейду чи глину, при захворюваннях печінки чи жовчного міхура буває відраза до їжі, що містить навіть незначну кількість жиру.

Також розлади харчової поведінки можуть бути лише одним із симптомів психіатричного захворювання — великого депресивного розладу, тривожного розладу, шизофренії.

Якщо мова йде про ізольовану проблему, коли немає інших симптомів, окрім анорексії чи булімії, то її причини часто криються в глибокому дитинстві й часто пов'язані з відчуттям покинутості, власної нікчемності. У підлітковому віці ці дитячі переживання можуть знову стати актуальними й призвести до спроб контролювати хоча б щось у своєму житті — своє тіло (у випадках анорексії та булімії). Компульсивне переїдання найчастіше пов'язане з тривогою, яку неможливо заспокоїти жодним іншим способом, а іноді навіть важко усвідомити.

Як правило, в основі порушень харчової поведінки лежить рання травматизація (до 1 року) на оральній стадії розвитку особистості. У зв'язку з цим такі порушення потребують тривалої психотерапевтичної корекції та часто психіатричного спостереження.

Глибокі проблеми нарцисичного характеру та витіснення агресії, ймовірно, пов’язані з материнським об’єктом і стосунками з ним.

Якщо мова йде про дитину, то обов'язково варто показати її хорошому дитячому психіатру. Батькам спочатку варто прийти до фахівця самім, поділитися своїми проблемами, вирішити питання про те, як підготувати дитину до візиту до лікаря, адже підлітки з анорексією вкрай рідко йдуть на співпрацю й дуже погано ставляться до лікування. Якщо ситуація не критична (дефіцит ваги менше 15 відсотків або ожиріння не надто виражене — не більше 20 відсотків), то можна почати з відвідування дитячого чи сімейного психолога. При цьому треба бути готовим до того, що лікуватися доведеться не лише дитині — вся сім'я для успіху лікування має певною мірою змінитися, щоб так чи інакше не підтримувати хворобливі симптоми. Якщо мова йде про дорослу людину, то примусити її насильно відвідати лікаря чи психолога не вийде. Доведеться використати всю силу свого charisma та переконання, щоб привести близьку людину до фахівця. Намагайтеся при цьому використовувати «я-повідомлення». Не варто говорити «ти занадто худий (товстий) — це нездорово, це погано». Краще використовувати формулювання «Мені тривожно, я непокоюся, давай відвідаємо лікаря, щоб він переконав мене, що з тобою все гаразд».

Оскільки порушення харчової поведінки є деструктивними за своєю суттю, а отже, небезпечними для життя, рідні та близькі пацієнта мають докласти максимум зусиль і толерантності, щоб пацієнт звернувся по допомогу до фахівців.

Якщо розлад чітко виникає та діагностований, то — найрішучіші заходи, аж до госпіталізації. Конфронтація має бути послідовною, як у разі з психопатичною особистістю. Має бути чітко визначена рамка, правила та умови терапії, щоб пацієнт(ка) не міг утекти чи ухилитися і був змушений зануритися в конфлікт та його опрацювання. Це часто стає можливим лише в умовах лікарні або в післягоспітальний період.