Upsihologa Logo
У психолога Українські психологи
Наживо:
Володимир Анатолійович Тарасенко
Володимир Анатолійович Тарасенко 4 хвилини тому: «Здравствуйте, Артем! цитата: «Как мне поступить правильно?» Ситуация более-менее понятна мне - у Вас проявились сильные чувства к жене друга, а Вам, что заметно из текста, далеко»
Яна Дмитрівна Кузик
Яна Дмитрівна Кузик 23 години тому: «Здравствуйте. Ваше описание своего состояния довольно ясное в плане ощущений, но даже так его не полностью достаточно что бы ответить "что с Вами". Вы упоминаете выгорание, и это»
Володимир Анатолійович Тарасенко
Володимир Анатолійович Тарасенко 1 день тому: «Здравствуйте, angelina! цитата: «Я не чувствую себя и как мне дальше жить. Что мне поможет?» Когда не чувствуете себя (от себя добавлю - себя ПРЕЖНЮЮ), возникает тревога, сумятиц»
Діти та збройний конфлікт

Питання 1

Як діти різних вікових груп сприймають відбуваючийся збройний конфлікт?

Эмилия Владимировна Верещак
Эмилия Владимировна Верещак
Архівний профіль
Чим молодша дитина, тим тісніший зв’язок її переживань, почуттів і емоцій із почуттями мами. До 6–7 років ця зв’язок поступово поступається місцем власним переживанням. Реакція батьків на події, що відбуваються, копіюється дитиною.
Кира Юрьевна Долбня
Кира Юрьевна Долбня
Архівний профіль
Перше, що сприймає дитина в таких ситуаціях, — це реакцію батьків. Діти багато помічають і відчувають, і внутрішній сімейний світ починає руйнуватися, коли через батьків у дім «входить» війна. Вона може увійти по-різному: через ЗМІ, реальні події, що відбуваються з членами родини. Оскільки в дітей ще не сформоване ролеве «Я», вони орієнтуються на батьків або інших важливих для них дорослих.
Реакція дітей на військовий конфлікт залежить від близькості до місця конфлікту та віку.
Діти раннього віку (0–5 років) можуть зовсім не розуміти, що відбувається, і не реагувати на події, якщо вони достатньо віддалені. Війна може їх зачепити через мову дорослих і ЗМІ.

Діти віком 5–10 років розуміють події більше і цікавляться ними. Можна спостерігати, як вони імітують дії дорослих у грі. У грі вони переробляють тривогу, яку викликає незрозуміла інформація. Діти цього віку вже потребують слів і пояснень щодо того, що відбувається. Саме мова дорослого заспокоює дитину. Важливі слова та тембр голосу.

Діти старшого віку (від 10 років) розуміють події і тривожаться за себе, свою сім’ю, батьків. Тривогу заспокоює наявність навичок долати небезпеку. Корисним буде розвиток таких навичок.

Діти, які опинилися в епіцентрі бойових дій, переживають події як травму, як те, що руйнує їхній світ, незалежно від віку. Різниця буде у вираженості тривоги — вона може проявлятися на рівні психіки (тривожні думки, страхи) або на рівні тіла у вигляді соматичних проявів: озноб, прискорене серцебиття, подразнення шкіри, відмова від їжі або, навпаки, підвищення апетиту.

Діти часто стають свідками жахаючих репортажів по телевізору, коли ці новини дивляться дорослі. Це відповідальність батьків — не дозволяти дітям дивитися те, що може їх налякати.
З особистого досвіду роботи в таборі для дітей-переселенців з АТО можу сказати, що певний рівень проживання війни є у всіх дітей.
Діти до 7 років можуть амнезувати травмувальну подію, але їх турбують кошмари, нетримання сечі, судоми.
Діти старші (7-10 років) добре пам’ятають події, але не занурюються у їх аналіз. Нерідко вони шукають пояснення, але не знаходять його і просто замикаються у своїх спогадах. Тобто вони прокручують їх у голові знову і знову. Зростає агресія та ворожість як симптоми страху.
Підлітки зазвичай аналізують та вбирають інформацію про те, що відбувається, прагнуть долучитися до конфлікту. Я бачила дві групи включених підлітків: ті, які турбуються про рідних у світі, та ті, які хочуть воювати.
Сприйняття збройного конфлікту залежить як від віку, так і від безлічі інших факторів. Наприклад, від стосунків і міфології сім’ї до конфлікту. У сім’ї, де існують військові міфи, діти легше знаходять своє місце в новій ситуації. Маленькі діти більше орієнтовані на реакцію батьків. Це вік до 3 років. Діти 4–9 років реагують і тілом, і можуть сприймати вербальні установки. Але якщо тіло та мова не збігаються, тривога посилюється. У переживанні збройного конфлікту є період мобілізації (безпосередньої близькості небезпеки) та виходу з мобілізації поетапно. Мобілізація підлітків подібна до дорослої, але через менший запас ресурсів вихід з мобілізації у підлітків часто пов’язаний із соматизацією і проходить складніше, ніж у дорослих.

Питання 2

Чи варто говорити з дітьми про пригнічуючі та лякаючі події чи намагатися переводити розмову на більш радісні теми?

Эмилия Владимировна Верещак
Эмилия Владимировна Верещак
Архівний профіль
Якщо дитині до 4 років, то краще всього відвертати її увагу, перемикати її. Якщо дитина старша, то обов’язково пояснювати їй усе. З будь-якою дитиною в цей період потрібно спілкуватися якомога більше. Важливо не лише пояснювати, а й багато запитувати, розуміти, що саме бачить у цьому дитина. Тоді батьки швидше зможуть скоригувати ті висновки, які робить дитина. Дитина завжди робить свої висновки (навіть найменша), і логіка дорослих тут не підходить. Пишу і розумію всю безглуздість міркувань. Це теорія. Коли над головою вибухають снаряди, самі дорослі навіть не уявляють, як вони відреагують у реальній ситуації.
Кира Юрьевна Долбня
Кира Юрьевна Долбня
Архівний профіль
Якщо батько сам наляканий і дуже сильно переживає всі події — краще поговорити з дитиною про свої переживання, звичайно, у формі, зрозумілій для дітей. Якщо дитина сама задає запитання — теж розмовляти, щоб у неї був досвід довіри та підтримки. У будь-якому разі, намагатися бути щирим.
Говорити обов’язково, якщо дитина поставила запитання. Оскільки запитання вже виникло і виникло не на звичайних переживаннях, а на травматичних і тривожних, дитині потрібна конструкція, міф чи історія, яка заспокоїть цю тривогу. Говорити потрібно лише за темою запитання, простими словами.
У віці "дошкільному", тобто до 12-13 років, бажано огороджувати дитину від додаткової стресової інформації. Тим більше, що правди вона не почує. Вона може знати все узагальнено, але жодних подробиць, а тим більше оцінок щодо того, що відбувається, давати не потрібно.
Підлітки можуть отримати інформацію самі, але батьки та ті, хто працює з дітьми, мають дуже фільтрувати формат подачі інформації.
Забезпечити підтримку, прийняття та присутність поруч у будь-якому стані дитини — перше та головне завдання будь-якого дорослого поряд із такою дитиною.
З дітьми потрібно обговорювати те, що відбувається навколо, те, що їх лякає, надавати підтримку. Говорити про свої почуття не завжди доречно, але повністю відгороджуватися від дитини не варто — брехня в такій ситуації теж травмує. Інша справа, що крім лякаючих подій варто шукати й радісні, хоча б у дрібницях, важливо підкреслювати цінність один одного та важливість стосунків у сім’ї чи тимчасовій громаді.

Питання 3

Ознаки серйозної травматизації психіки дитини: що має насторожити?

Эмилия Владимировна Верещак
Эмилия Владимировна Верещак
Архівний профіль
Кожна дитина в зоні бойових дій отримує психологічну травму. Чи була вона під обстрілами, чи вони виїхали зі свого дому. Серйозну травматизацію помітить будь-який батько. Якщо дитина не спить, не їсть, якщо вона агресивна, якщо агресія проявляється в малюнках чи в іграх, якщо дитина мовчить, замикається, боїться залишатися одна навіть на короткий час. Психологічна травма є вже в кожної дитини. Дитина говорить про війну, дитина знає війну. Це — травма. Наслідки стануть помітнішими через півроку, рік.
Насторожити мають будь-які зміни звичної поведінки. Тобто завжди робив так, а тепер інакше. Це може бути порушення сну, режиму харчування, зміни в грі, малювання страшних картинок, зміна кольорів, які викликають тривогу, зміна сюжетів малюнків, які починають лякати. Якщо дитина стала більш дратівливою та агресивною, почала лаятися. Якщо дитина стала апатичною, байдужою... Існує дві основні реакції на лякаючу подію: (1) напад і втеча та (2) здатися. При готовності до нападу дитина стане більш активною, злою, здатною до активних дій — захищатися або швидко тікати. А при готовності до здачі в полон відбувається реакція, коли всі системи організму переходять у «сплячий режим». Можна спостерігати зниження тиску, сонливість, апатичність, млявість.
У ситуації збройного конфлікту поведінка дитини змінюється. Це нормально. Могут бути жахіття, порушення харчування, агресія, апатія, соматичні порушення. Звичайно, краще всього вивезти дитину з зони ризику, провести реабілітацію з психологом, та й батькам поговорити з кризовим психологом. Особливої уваги потребує період 1 тиждень та близько 3 місяців після виїзду з зони збройного конфлікту. Це час виходу зі стану мобілізації та час формування нових форм адаптації. Тут має насторожувати все — потрібно спостерігати, як дитина справляється зі складним досвідом і новими обставинами. Я б сказала, що має насторожувати все, що повторюється. Повторювана агресія, страхи, сни, захворювання. У цій ситуації дуже важлива підтримка сім’ї та бажана допомога психолога. Частою проблемою є гіподинамія дітей при скупченому поселенні, яка може посилювати симптоми.

Питання 4

Вимушене переселення: як допомогти дитині адаптуватися?

Эмилия Владимировна Верещак
Эмилия Владимировна Верещак
Архівний профіль
Ребенок - это зеркало родителей. Помогать нужно взрослым, они диктуют реакцию детям. Это должна быть комплексная программа, работа психологов, воспитателей и родителей. Главное, для тех, кто помогает и принимает переселенцев, не скатиться в роль благополучных доброжелателей. Это может вызвать в ответ агрессию. Никто не хочет чувствовать себя несчастным, жертвой, "сиротой казанской". Это унижает. Дети старше 7-ми лет нуждаются в друзьях, в общении с детьми, в общении на равных. Важно включать детей в общую работу по благоустройству, но не перекладывать на них свои страхи, не жаловаться им. Важно самим оставаться сильными. Дети спокойны, когда родители показывают им свою уверенность, веру, силу.
Кира Юрьевна Долбня
Кира Юрьевна Долбня
Архівний профіль
В любом случае процесс адаптации связан с утратой (друзей, общения, привычной обстановки), важно дать возможность пережить горе утраты (не закрывать глаза на негативные эмоции) и научиться радоваться тому, что есть.
Есть два варианта как можно поступать с детьми при переселении. Первый дать возможность привыкнуть к изменениям и не спешить вводить в новый коллектив или наоборот побыстрее его социализировать в новом коллективе. Выбирать родителям. Им нужно присмотреться к своему ребенку и попытаться понять каков он и что ему лучше. Что можно реккомендовать?- Если ребенок уже точно переехал и будет осваиваться на новом месте то можно вводить в коллектив(учитывая вышесказанное), так как он завтра не измениться. А если еще не известно, то лучше чтобы он не начинал сближение с новыми людьми, если предстоит близкая смена места жительства. Ребенок привыкнет к новым людям и опять прийдется их оставлять и это есть большой травмой. Ребенка подстерегают две основные проблемы - это чувство вины за то, что происходит вокруг него может винить себя и чувство агрессии, что из-за того, что он злится происходит что-то ужасное.
Прежде всего, найти специалиста-психолога, который сможет оценить психологическое состояние и объяснит как его стабилизировать.
Необходимо обеспечить постоянное присутствие рядом кого-то из родных, дать ребенку какое-то время на адаптацию (пару дней) и активно включать его в различную деятельность. Перегружать не стоит, но одиночество и рутина только навредят.
При вынужденном переселении важно провести первичную кризисную работу с родителями и беседу с ребенком в 1-3 день переезда. При компактном поселении есть опасность скученности и навязывания правил общины. При отдельном поселении дефицит общения и чувство одиночества и бессилия. Важно включать ребенка в групповую работу. В школе провести беседу с учителем. Не настаивать на высоких оценках и дать период адаптироваться. Очень помогает групповая арт терапия и игровые техники, плей-бэк театр. Желательно иметь телефон психолога, который может прокомментировать пугающие родителей особенности поведения. Его можно спросить в волонтерских организациях. Важно поддерживать друг друга в семье и создавать круг общения на новом месте поселения.