«Нічо той психолог не дає!» або чому дітей забирають із терапії.
» Батьки й діти » «Нічо той психолог не дає!» або чому дітей забирають із терапіїУ практиці кожного дитячого психолога, терапевта є випадки, коли терапія не завершується із позитивним результатом але батьки дитину забирають із терапевтичного процесу. І звичайно, мене це також не оминуло. Тож, хочу поділитися роздумами із цього приводу.
Зазвичай, батьки звертаються за допомогою, якщо у дитини різко погіршується поведінка, її психосоматичний стан і самі батьки вже не справляються. Або, дитина агресивно поводиться із оточенням (у групі, у класі) і оточення тисне на батьків проконсультуватися у психолога. Мабуть, як і більшість колег, я задаю не дуже зручні, та не дуже приємні запитання і врешті пояснюю, що така поведінка може бути пов’язана із сімейними стосунками, поведінкою батьків і для позитивних змін у дитині, найімовірніше, батькам потрібно буде змінюватися самим та міняти сімейну систему. «Звичайно! Ми на все готові!» зазвичай говорять і мама, і тато. Приводять дитинку на терапевтичні сесії, весь час запитують «Ну що? У нас вже є зміни?» Але зміни дуже, дуже ПОВІЛЬНІ. Чому, спитаєте ви. Та тому, що батьки не мають бажання щось змінювати у собі. Адже сім’я живе у цій системі вже досить довго і кожен із батьків має свій дитячий досвід батьківської поведінки, яка їм є звичною, і вони навіть не сумніваються, що вони можуть робити «щось не так». Їх устрій непохитний.
Наведу приклад.
Є сім’я: мама, тато та двоє дітей (хлопчик 7 років, дівчинка 18 років) Дівчина навчається у іншому місті і приїздить досить рідко. Хлопчик навчається у першому класі. У нього досить важка адаптація: школу не любить, вчитися не подобається. Звернення: щось зробити із його агресивною поведінкою по відношенню до мами та його ігнорування маминих зауважень. Щодо сімейного устрою. Мама контролює всі природні процеси: пити зранку воду - обов’язково, сходити у туалет - обов’язково, поїсти – обов’язково, рюкзак складає мама, до школи одягає мама і, звичайно, як син робить уроки – контролює мама. І спить він також із мамою.
Підберіть дитячого психолога онлайн або в містах України.
А де ж спить тато? На іншому ліжку. Хлопчику майже ні в чому не відмовляють. Він весь час у грі на телефоні. На батьківських зустрічах мама не могла прийняти, що малесенька дитинка вже виросла і це вже школяр, який може одягатися самостійно та й рюкзак може складати сам, і контролювати чи хоче він у туалет хлопчик може самостійно теж. Коли на терапевтичних сесіях почалися невеликі зміни, хлопчик був більш активним, тоді мама забрала хлопчика з терапії без пояснень. Тож, мабуть, егоїзм мами та її бажання мати маленьку дитинку замість кмітливого семирічного хлопчика, перемогло здоровий глузд та образу за спротив, бунт її сина, що проявлялося у його агресії до неї. А на думку тата, взагалі, ніяких проблем у міжособистісному спілкуванні у сім’ї не має.
Подібних випадків багато. І, насправді, питання не у спеціалісті, до якого привели дитину, а у бажанні/ не бажанні батьків змінюватися. Тобто, батьки забирають дітей із терапевтичного середовища, коли розуміють, що саме їм потрібно видозмінювати сімейні та їх особистісні цінності. Вони повинні вчитися витримувати границі, правила по відношенню до дитини, бути приймаючими батьками, вміти зрозуміти, відчути і прийняти будь які емоції дитини а не тільки виливати на неї (дитину) свої негативні емоційні стани.
І на останок. Можливо комусь із батьків знадобиться: тільки співпраця батьків із психологом може допомогти вам та вашій дитині. Тож вдалих вам змін.
P.S. Історія надрукована за інформованою згодою батьків.
Опубликовано 2019-04-22 в 18:50
Опубліковано на сайті 09-09-2009
» Батьки й діти » «Нічо той психолог не дає!» або чому дітей забирають із терапії
