Питання стосується відносин дорослої доньки з мамою та молодшою сестрою

Мені так прикро .... І прикро, насамперед, за дитину, яка, мимоволі, опинилася заручником цієї ситуації. Спочатку бабуся стала для дитини справжньою мамою, у той час, як біологічна мама повела себе, як "зозуля". І зараз забрала дитину не через велику материнську любов, яка раптом прокинулася, а через образу, що її змушують стати для дитини .... мамою.
Що робити в такій ситуації? На превеликий жаль, це питання теж не про дитину, вона не може, поки що, задати таке питання психологам. Вона просто змушена жити в такій ситуації.
Що ж робити дорослим? Ви вже й так зробили для дитини дуже й дуже багато. Але інколи буває, що саме найважче, в певній ситуації змусити себе не робити .... нічого. Поки що. Дати час і можливість мамі дитини, спробувати побути для неї мамою

На прохання забрати дитину на свої вихідні донька реагує дивно . Забирає дитину , забирає речі , виїзджає з квартири, арендує інше таке саме житло.Онуку до бабусі не відпускає, сама теж не приходить, на смс та дзвінки не відповідає, як ображена дитина. Ображає молодшу сестру, грубить мамі.Наладити стосунки не вдається, так як зовсім не іде на розмову.
Що робити а такій ситуації? Чому донька так себе поводить?

Алла, доброго дня!

Неможливо точно відповісти, що відбувається з Вашою донькою. Напевно, тільки вона про це знає. Але можна допустити, що вона за щось на Вас ображена.

Якщо зараз вона не готова до розмови, навряд чи вдасться налагодити стосунки шляхом наполегливих дзвінків чи повідомлень. Іноді це лише посилює бажання людини ще більше дистанціюватися.

Можливо, варто написати їй один спокійний лист або повідомлення без звинувачень і вимог. Наприклад, що Ви сумуєте за нею та онукою, що хотіли б зрозуміти, що між вами сталося, і готові вислухати її, коли вона сама буде до цього готова. Головне, щоб у цьому зверненні не було спроб довести свою правоту, а було щире бажання зрозуміти її.

Водночас важливо пам'ятати, що донька — доросла людина. Вона має право самостійно вирішувати, з ким і як будувати стосунки, навіть якщо її рішення завдає Вам сильного болю. На жаль, вплинути на нього силою або переконаннями неможливо.

Напевно, є ще питання Вашого стану із-за почуттів до онуки. Ви сім років її виховували, були поруч із нею, а зараз раптово втратили можливість її бачити та спілкуватися. Це важка втрата, яку цілком природно переживати як горе. Тому зараз важливо подбати і про себе.

Якщо ситуація не змінюється, а біль стає нестерпним, є сенс звернутися до психолога. Це не змінить рішення доньки, але допоможе Вам пережити цю кризу, впоратися з почуттям безсилля та знайти спосіб жити далі, не руйнуючи себе постійними спробами зрозуміти те, на що поки немає відповіді.

Доброго дня Алла.
Співчуваю Вам. Адже, судячи з усього, онука за той час поки Ви нею опікувалися, зайняла в Вашій душі місце ще однієї дитини. Тому, насправді, просто перетерпіти, не розуміючи що відбувається, навряд чи вийде.Принаймні, на рівні почуттів та емоцій. Навіть, якщо Ви знайдете в собі сили не телефонувати дочці, розгубленість, образа, сумування за онукою, відчуття порожнечі в душі, навряд чи дадуть Вам можливість заспокоїтися і далі жити своїм життям щасливо.
Адже, Ви звикли турбуватися про онуку як про свою дитину з її народження. І, судячи з усього, звичка турбуватися про своїх рідних - стало сенсом Вашого життя. Ви з тих людей, які віддають більше, аніж отримують і це чудово! Але... Це ще й певна психо-емоційна пастка для Вас. Бо в таких випадках, ми несвідомо починаємо сприймати тих, про кого опікуємося, як сенс свого життя, а отже, як невід'ємну частину свого життя, і в певному сенсі -, як свою власність. Що, у свою чергу, викликає, як правило, пекучий біль у разі втрати об'єкту турботи.
Надзвичайно складно зрозуміти, що саме рухало Вашою донькою і чому вона саме так вчинила. Адже, ситуацію розглядаємо лише з одного боку. Тому можна лише спробувати зробити певні припущення, спираючись на Ваші слова.
Судячи з усього, коли народилася онука, Ваша старша дочка і сама ще не була достатньо зрілою людиною, щоб стати повноцінною мамою для дитини. Тому вона могла достатньо легко пристати на пропозицію їй допомогти, щоб закінчити навчання. Але...
Це ж саме, не дало їй можливості відчути себе повністю мамою, щоб взяти на себе відповідальність за дитину. Бо ми більше прив'язуємося лише до тих, про кого більше піклуємося. У дочки повноцінно не розкрилося, не сформувалося материнське почуття до своєї дитини Окрім того, поруч з дочкою, як фізично, так і психо-емоційно, були постійно Ви. Тобто, в усіх сенсах місця поруч з дитиною для Вашої дочки просто бракувало.
І так продовжувалося до тих пір, поки дочка знову не закохалася. В момент закоханості, жінка цілковито зосереджується на тому, в кого закохалася, тому всі інші, як правило, на деякий час, перестають її цікавити - зміщується точка уваги повністю.
Окрім того, може відбуватися сильне переосмислення життя, відбувається швидше психо-емоційне дорослішання.
Отже, Ваша допомога з дитиною, коли старша дочка була ще студенткою, зараз могла нею сприйнятися як намагання дочку Вами привласнити, узурпувати, відняти.... Що у свою чергу, призвело до того, шо дочка забрала онуку і повністю від Вас відгородилася зараз. Як намагання захистити свої права на неї.
Це лише мої припущення. Але те, що все набагато складніше, аніж здається зовні - це однозначно.
Тому величезного значення в цій ситуації набуває ще й здатність сильно прив'язуватися, злипатися з рідними людьми. Тому, щоб спробувати Вам максимально допомогти, спробуйте чесно дати відповідь на мої питання.
На Вашу думку, на скільки сильно Ви схильні прив'язуватися до близьких людей? Що для Вас є сенсом Вашого життя? І чи отримали Ви самі в своєму дитинстві достатньо тепла, довіри та уваги з боку своїх батьків?

Edited by author 02.08.2026 14:44

Алла, стосунки між вами формувались багато років і те, що відбувається тепер- тільки якась їх частина.
Якими ваші стосунки були раніше?
Чи відчували Ви, що донька несе відповідальність за виховання своєї дитини раніше?
Чи розмовляли з донькою про те, на що Ви особисто готові заради допомоги, а на що не готові?
Іноді так буває, що стосунки з дорослими дітьми важко змінити, бо батьки за певною звичкою вважають, що вони "краще вміють", або хочуть допомогти і позбавляють "дітей" "зайвих труднощів ".
І тут важливо розібратися саме з вашим "внеском" в формування стосунків з донькою- чи не взяли Ви мовчки на себе НЕ вашу відповідальність, бо не знали як відмовити ?
Або чи не взяли Ви виховання онуки на себе через те, що вважаєте її маму не дуже вправною?
Як так склалося, що саме такий вихід був знайдений з ситуації, коли народилась внучка?
Як за формою та змістом відбувалось ваше спілкування з донькою всі ці 7 років?
Чи була в цих стосунках повага та вдячність, чи багато було в них критики і з чиєго боку більше?
В такій ситуації звісно можна перечекати і повернути все, як було.
А можна знайти причини і піти в напрямку формування нового типу стосунків.

Ви молодець! І в тому, що дбали про дитину особисто стільки років, і в тому що зараз, не зважаючи на те, як Вам непросто, Ви намагаєтесь дбати про те, як краще для дитини. І це дуже мудро, Ви пишите доньці про свої почуття, про те, що сумуєте і готові завжди бути поряд. Не звинувачуєте, не ображаєтесь, не відмовляєтесь від доньки і від її, а, насправді, більшою мірою, Вашої дитини. Повна протилежність Вашій доньці. Я захоплююся Вами!