Що робити?

Грустно, что вы до такой степени себя не любите, что резали руки.
У вас запрос на психотерапию - тема самооценки, осознание своей ценности, разобрать, как вы строите отношения, научиться хорошо к себе относиться, проработать тему с отцом, чтобы не ожидать от партнера внимания 24/7 и убрать "не можу жити без нього".
Когда есть ощущение, что без партнера нет меня и нет жизни, то это очень много вызывает тревоги, напряжения и страхов. А для партнера, от которого ждут, чтобы он закрыл все потребности и исцелил травмы, это невероятный груз, который ему не по силам. МЧ не может компенсировать вам отца и не должен. Это тот вопрос, который вы должны решить сами, точнее с психотерапевтом. И строить уже отношения с МЧ, как с равным партнером, а не с "отцом".
Когда отношения строятся по принципу "ребенок - родитель", то с сексом и правда проблемы, ведь с ребенком/родителем не спят и его не хотят.

Доброго вечора!
Шкода, що у Вас вже дійшло до селфхарму. Самоушкодження починаються тоді, коли є величезна кількість непрожитих внутрішніх травм. І одразу виникає питання, Ви працювали вже з психологом ж цього приводу? Це перше.
Що стосується Ваших запитань,
насправді, Ви і сама знає відповідь на них. Те, чого ви хочете, Вам ніколи жоден чоловік не дасть. Адже, у чоловіків зовсім інші функції, аніж у батька. Ви ж не будете вимагати від подруги тої любові, яку не отримали від матері? Окрім того, у Вас є внутрішня тенденція до злипання з близькими людьми. А що таке "злипання" - це постійні образи, претензії, невдоволення, ревнощі, повна втрата себе як особистості і намагання жити лише життям коханої людини. І ця проблема дуже яскраво проявляється з перших же слів Вашого звернення до психологів: "безмежно кохаю, не можу жити без нього..." Думаю, що Ви хлопця переплутали не лише з батьком, але ще й з Господом Богом. Бо жодний чоловік такої пекучої прив'язаності не витримає. От уявіть, що до Вас підійшов хлопець, вчепився Вам в рукав і більше ніколи не відпускає, навіть, перепрошую, до туалету. Як би Ви себе стали почувати? На скільки б Вас вистачило? Думаю, що не на довго. Тому те, що хлопець поруч з Вами до цих пір, велике диво, як на мене. Все, що Ви пишете, насправді, не про кохання, а про прив'язаність та пристрасть. В кожному слову звучить лише "я хочу, мені потрібно, я бажаю...", А де бажання вашого хлопця? Де усвідомлення сенсу життя, мета, цілі? Кохана людина не може бути основною метою, просто не витримає і зламається під невимовним жаром Вашої пристрасті. Це те ж саме, що постійно тягнути ковдру тільки на себе... Тому і не викликає здивування, що хлопець почав цікавитися оголеними дівчатами в телефоні...
Одні чоловіки, потрапляючи у співзалежні стосунки можуть почати пити, інші вживати наркотики, курити, а є такі, що переключаються на інших дівчат - все це несвідоме намагання уникнути того пекучого жару, який іде від закоханих жінок і їх спопеляє. Пристрасть пече, знищує, руйнує, болить..
Кохання лікує, береже, відновлює, бо легке, спокійне та самодостатнє...
Я Вам щиро раджу іти в індивідуальну терапію з психологом. До тих пір, поки Ви не трансформуєте всі свої внутрішні проблеми, поки не навчитеся бути самодостатньою, а отже щасливою не зважаючи ні на що, до тих пір навряд чи вдасться налагодити гармонічні стосунки з хлопцем в, загалом, з чоловіками.