Уявіть собі, що ви їсте улюблену страву, а вам не смакує. Ви не відчуваєте абсолютно нічого. Ви не чуєте запаху, не розрізняєте температуру приготовленого, не відчуваєте на смак сіль, перець, спеції – все однакове, безлике.
Уявіть далі. Ви спілкуєтеся з друзями, ну, не те щоб із друзями, так, із колегами, знайомими. Ви говорите на нудні теми, які нікого з вас насправді не цікавлять і не хвилюють, але ви це робите для того, щоб бути таким, як усі – так само прийнято, так само треба, такі правила. Ви смієтеся з невеселих жартів, обмінюєтеся дурними, безжиттєвими фразами, і життя продовжується далі.
Ви зустрічаєте жінку, яка ніби й відповідає вам взаємністю. Ви відчуваєте щось на зразок радості, можливо, навіть і кохання, але виявляється, що секс із цією жінкою одноманітний і безчуттєвий, життя разом – прісне. Виявляється, що її не цікавить, що з вами відбувається, чого ви хочете, як вам живемо, що вас тривожить. Їй до вас немає діла.
На роботі в вас усе складається, якщо це так називається. Вам дають кабінет із великим вікном, знайомлять із колегами, босс запрошує вас у гості… Ніби, все добре, живи та радуйся, але робота не тішить, усмішки штучні, люди фальшиві…
Ви б уже й готові були померти, адже страху теж не відчуваєте, та й втрачати, власне, нічого. Але й це у вас не виходить зробити, бо ви безсмертні.
І ось ви помічаєте світло в кінці тунелю – ви чуєте музику десь там, глибоко в підвалі, далеко-далеко… Ви робите все можливе, щоб дістатися до цього місця, щоб побувати там хоч на мить, хоч на хвилинку. Ви чуєте запах випічки. Вам навіть удається вкрасти й спробувати шматочок тільки що спеченого ягідного пирога. Вам удається відчути смак, відчути жар, але щастя триває недовго, лише мить…
Оточуючі з цікавістю дивляться на вас і починають відчувати щось живе всередині, можливо, інтерес, можливо, кохання, можливо, щось, що нагадує їм давно забуте почуття життя. Але це невигідно суспільству. Системі вигідно вирощування роботів, які підкоряються командам і виконують покладені на них функції. Система холодна. Їй немає діла до ваших почуттів. Ви стаєте незручним цьому суспільству. Ви – порушник спокою, ви порушуєте звичний уклад життя, ви незручні цьому світові, ви змушуєте людей відчувати почуття, стикатися зі своїми потребами, заглядати глибоко в власну душу. Хіба не простіше жити на автоматі, існувати у створеній кимось системі, нічим не відрізнятися, бути як усі…
Але ви вже не можете, і вас виключають.
Уявіть собі, що ви їсте улюблену страву, а вам не смакує. Ви не відчуваєте абсолютно нічого. Ви не чуєте запаху, не розрізняєте температуру приготовленого, не відчуваєте на смак сіль, перець, спеції – все однакове, безлике.
Уявіть далі. Ви спілкуєтеся з друзями, ну, не те щоб із друзями, так, із колегами, знайомими. Ви говорите на нудні теми, які нікого з вас насправді не цікавлять і не хвилюють, але ви це робите для того, щоб бути таким, як усі – так само прийнято, так само треба, такі правила. Ви смієтеся з невеселих жартів, обмінюєтеся дурними, безжиттєвими фразами, і життя продовжується далі.
Ви зустрічаєте жінку, яка ніби й відповідає вам взаємністю. Ви відчуваєте щось на зразок радості, можливо, навіть і кохання, але виявляється, що секс із цією жінкою одноманітний і безчуттєвий, життя разом – прісне. Виявляється, що її не цікавить, що з вами відбувається, чого ви хочете, як вам живемо, що вас тривожить. Їй до вас немає діла.
На роботі в вас усе складається, якщо це так називається. Вам дають кабінет із великим вікном, знайомлять із колегами, босс запрошує вас у гості… Ніби, все добре, живи та радуйся, але робота не тішить, усмішки штучні, люди фальшиві…
Ви б уже й готові були померти, адже страху теж не відчуваєте, та й втрачати, власне, нічого. Але й це у вас не виходить зробити, бо ви безсмертні.
І ось ви помічаєте світло в кінці тунелю – ви чуєте музику десь там, глибоко в підвалі, далеко-далеко… Ви робите все можливе, щоб дістатися до цього місця, щоб побувати там хоч на мить, хоч на хвилинку. Ви чуєте запах випічки. Вам навіть удається вкрасти й спробувати шматочок тільки що спеченого ягідного пирога. Вам удається відчути смак, відчути жар, але щастя триває недовго, лише мить…
Оточуючі з цікавістю дивляться на вас і починають відчувати щось живе всередині, можливо, інтерес, можливо, кохання, можливо, щось, що нагадує їм давно забуте почуття життя. Але це невигідно суспільству. Системі вигідно вирощування роботів, які підкоряються командам і виконують покладені на них функції. Система холодна. Їй немає діла до ваших почуттів. Ви стаєте незручним цьому суспільству. Ви – порушник спокою, ви порушуєте звичний уклад життя, ви незручні цьому світові, ви змушуєте людей відчувати почуття, стикатися зі своїми потребами, заглядати глибоко в власну душу. Хіба не простіше жити на автоматі, існувати у створеній кимось системі, нічим не відрізнятися, бути як усі…
Але ви вже не можете, і вас виключають. Кіноаналіз інших фільмів
Дорога змін
Сем Мендес
Цей геніальний і складний драматичний фільм варто подивитися всім, хто відчуває нудьгу, втрату себе та своїх мрій у парі. Рано чи пізно багато з нас (…
Серпень
Джон Веллс
Відразу хочу попередити, що картина не райдужна, досить похмура, хоча ні, швидше, реалістична. Там немає нічого фантастичного, нічого комп’ютеризовано…
Тріщини, (Cracks) 2009.
Джордан Скотт
Фільм «Тріщини» (англ. Cracks, 2009 р., режисер Джордан Скотт, за однойменним романом Шейли Кохлер) пропонує нам чудову та лаконічну замал…