Дипломована психотерапевтка, що практикує, перша чорношкіра професорка психології у Fashion Institute of Technology, творчиня практичного напрямку «психологія моди» Донн Керен серйозно ставиться до розмов про одяг та моду. Навпак вона вважає несерйозним припущення, «що мода – це щось поверхове, несерйозне». Керен дивиться на одяг та використання нами моди (стиль) як на інструменти спілкування, заявлення про себе чи захисту від жорсткого світу. «Одяг – це сполучна тканина між фізичним та емоційним» (с).
Колись саме авторське ставлення до одягу допомогло Донн-студентці психологічного факультету не втратити себе, оговтуючись після травми сексуального насильства. Для того, щоб не мовчати, звернутися за допомогою, працювати із психотерапевтом, приймати підтримку сім’ї та друзів, необхідно було хоч трохи утримувати рівновагу. «Після зґвалтування вміст моєї шафи не давав мені втратити рівноваги. Речі були єдиним, що пов’язувало мене з тією Донн, яку мені здавалося, я втратила назавжди»(с).
Допомагаючи клієнтам краще почуватися, Донн Керен велику увагу приділяє їхнім очікуванням від оточуючого світу та інших людей. Та різниці між очікуваннями та реальністю. Вона каже, що інколи причина невідповідності полягає не в інших. «Часто ми купуємо речі для людей, якими хотіли б бути, занедбуючи, заперечуючи та ненавидячи людей, якими є насправді» (с). Психотерапевтка пропонує спочатку присвятити «трохи часу пошукам себе» (с).
Керен скептично ставиться до «правил, швидкоплинних трендів, шопінг-терапії та шаблонних порад стилістів» (с). Більше того, вона не є прихильницею перевтілень. Із задоволенням дивлячись у вільний час передачі «про попелюшок», стверджує, що в реальному житті це тимчасові рішення. «Вони нагадують детоксдієту: результати вражають, однак довго дотримуватися неможливо» (с). На думку авторки, концепція перевтілення сьогодні, коли гендерна ідентичність не така однозначна, є застарілою.
Донн Керен працює із людьми, які живуть у реальному світі. В якому, крім поступу, є дискримінація, стигматизація, расизм, несприйняття тих, хто відрізняється тощо. «Психологія моди аналізує наслідки зіткнення політики, релігії, раси, гендеру, національності, віку, класу й культури, незалежно від того, чи йдеться про банти, брючні костюми, худі чорношкірих підлітків або світшот з вуличним графіті від Balenciaga за 895 доларів…» (с).
Розповідаючи про практичну роботу, Керен перераховує те, чого НЕ робитиме: «я не підбиратиму одяг, що підходить твоїй фігурі, та не порівнюватиму твоє тіло з фруктами…; Я не влаштовуватиму тобі шопінг, як у фільмі «Красуня»…; я не наводитиму порядок у твоїй шафі за методом KonMari. Твоя шухлядка з мотлохом – то твоя справа, і свою я нізащо тобі не покажу» (с). До «шухлядки з мотлохом» «психологиня у сфері моди» дійде тільки після трьох сесій індивідуальної роботи.
У кейсах, що представлені у книзі, - робота із клієнтами у конкретних ситуаціях (а не із їхнім одягом). Допомога «встановити зв’язок між зовнішнім виглядом і почуттями» (с). Також усвідомити певні речі та взяти на себе відповідальність за те, за що реально можеш відповідати.
Щодо одягу та стилю – зміни «з матеріалу замовника», тобто з шафи клієнта. Вони, ці зміни, відбуваються, коли клієнт стає у змозі свідомо вирішити - які речі обрати, а від яких відмовитись.
