Страждання та співчуття

Це залежить від того, чи вдалося нам пережити власні страждання, чи не придушили ми їх, не сховалися від них, а пережили та асимілювали досвід. Залишиться якийсь чутливий "шрам", і якщо чуже горе до нього торкнеться, ми відчуємо співчуття та співстраждання, знаючи, як це все переживається зсередини.
Ну а якщо ми зробили все можливе, щоб уникнути страждань у свій час, то нагадування про них іззовні буде загрожувати небезпекою знову натрапити на біль, тоді доведеться "загрубіти", щоб з цією болем не стикатися.

Кожному з нас, мабуть, знайомі люди, які страждають. Вони показують і розповідають про свої страждання. Про ці страждання знають рідні, близькі, знайомі. І кожен з них розуміє — така людина навряд чи так само глибоко та тонко розуміє й відчуває їхній біль чи біду.
І дійсно, людина, яка впоралася зі своїм болем, отримала його разом із досвідом подолання в скарбничку своєї життєвої мудрості, — має всі шанси не лише відчувати біль інших, а й допомогти їм.
А буває, мабуть, ще й інакше.
Адже не обов’язково проходити через ті самі події, щоб зрозуміти почуття іншого.

Страждання дають потужний цілющий поштовх, якщо рівень усвідомленості особистості спочатку високий. У цьому випадку немає страждання — є проживання ситуації страждання, потік почуттів і відчуттів, який збагачує особистість і переводить її на новий рівень. Відповідно, робить нас чуйнішими до інших людей у цілому, зокрема до їхніх страждань.

Мудрість каже: "Бог розмовляє з людьми пошепки Любові. Якщо людина не чує ЙОГО, Бог розмовляє з людиною голосом Справедливості. Якщо людина і в цьому випадку не чує ЙОГО, Бог розмовляє з нею криком Страждань".
Звідси висновок — якщо людина страждає, то вона не може любити. Однак, якщо людина зрозуміє, що робить не так, почне жити правильно, звільниться від страждань, до неї повернеться любов.

Кожного по-своєму. Я зустрічала більшість людей, які стали більш чуйними. Але траплялися й "жорсткі" садистичні особистості.

Самі по собі власні страждання дають нам, як терапевтам, можливість бути конгруентними (співчуття та співпереживання без приєднання) з клієнтом. Це дуже важливий терапевтичний інструмент, без якого складно зрозуміти, що насправді відбувається з людиною. А бути нам більш жорсткими чи чуйними, у той чи інший час, залежить лише від нас самих.

Я, чесно кажучи, не зустрічала таких людей, які "практично не відчували душевного болю", але зустрічала багатьох, хто активно чинить опір, щоб зіткнутися з ним. А адже зростання без болю не буває. Ну й живуть вони у своєрідному коконі, і відповідно, у них немає місця, яким вони могли б співчувати та співпереживати іншим. Ніби в них немає вух, щоб чути.

Досвід переживання душевного болю та здатність співчувати й співпереживати пов’язані, але не випливають один з одного.
Наприклад. Кожна людина в ранньому дитинстві переживала ситуацію розлуки з мамою. Але далеко не всі після цього набули чи розвинули здатність співпереживати.
Я б це більше співвідніс із досвідом отримання людиною співчуття та співпереживання, турботи й любові від своїх батьків, наприклад, від близьких...

Думаю, що не у всіх. Для деяких душевний біль — єдина можливість усвідомити й відчути свою душу. І тоді така людина може резонути з іншими душами. Але бувають люди, відкриті до співпереживання, у яких усе гаразд у психологічному сенсі, і вони можуть ділитися своєю радістю та теплом із оточуючими.

Мудрість каже: "Бог розмовляє з людьми пошепки Любові. Якщо людина не чує ЙОГО, Бог розмовляє з людиною голосом Справедливості. Якщо людина і в цьому випадку не чує ЙОГО, Бог розмовляє з нею криком Страждань".
Співчуття та співпереживання придумали для того, щоб заповнити порожнє місце, на якому мала б бути Любов! Це важливо знати, перш ніж вступати в будь-які стосунки — чи то особисті, чи терапевтичні.

Таких людей не існує.

Думаю, що людина, яка не відчувала душевного болю, здатна співчувати та співпереживати, але на своєму рівні. Глибина такого співчуття та співпереживання буде поверхневою.

Припущу, що це буває у випадку серйозної вродженої психічної патології.

Ми багато чого не знаємо про вроджене, про схильність тощо.
Але говорячи про нездатність іншого, важливо розуміти свою здатність виявити співчуття, співпереживання, розуміння почуттів іншого без очікування відповіді з його боку.

Думаю, що не буває, а виробляється в процесі дорослішання та розвитку особистості

Мудрість каже: "Бог розмовляє з людьми пошепки Любові. Якщо людина не чує ЙОГО, Бог розмовляє з людиною голосом Справедливості. Якщо людина і в цьому випадку не чує ЙОГО, Бог розмовляє з нею криком Страждань".
Усі люди народжуються з двома базовими здатностями — до Любові та до Знань (основа позитивної психотерапії).

Аутизм може не давати можливості розвитку спілкування та здатності проявляти почуття.

Так, буває. Але це патологія, скоріше за все, вона буде проявлятися з іншими явними патологічними порушеннями. Якщо в людини немає додаткових психологічних порушень, але її при цьому вважають нездатною співчувати — скоріше за все, це прояв захисного механізму.