Робота з психологом, психотерапевтом

Доброго дня, шановні психологи!

Маю намір звернутися до психолога / психотерапевта.
Давно читаю цей сайт. Завдяки цьому стала краще себе розуміти в деяких аспектах. Однак цього недостатньо.

За час читання сайту виникла довіра до відповідей пʼяти психологів / психотерапевтів. Відповіді на питання цих психологів мені відгукуються, а це як мені здається головне при виборі, бо як ще можна обрати людину, який довірити внутрішній світ.

Однак я не можу обрати.
Я відчуваю, що найкраще змогла б відкритися жінці і приблизно мого віку.
Однак враховуючи мій запит, невдале особисте життя, можливо краще було б звернутися до психолога-чоловіка. Я читала, що необхідно прожити досвід безпечної близькості, який в ідеалі формується в рамках спілкування клієнта і психолога / психотерапевта, і якщо проблеми з особистим життям, то краще б це була людина протилежної статі.
Щодо віку в мене ж стереотип, що краще звернутися до людини мого віку, бо людина старшого віку мене гірше розумітиме. Однак я сама розумію, що це - стереотип.

Підкажіть, будь-ласка, з професійної точки зору, як можна досягти найкращого терапевтичного ефекту для клієнта: коли клієнт одразу може більш відверто спілкуватися чи все ж таки, обрати людину протилежної статі, щоб в перспективі пережити досвід безпечної близькості саме з людиною протилежної статі, однак прийдеться долати соромʼязливість і відповідно процес, я так розумію уповільниться? І чи надавати такого вже значення віку?

У меня есть две проблемы которые мешают мне быть счастливой. Первая проблема во мне, вторая в отношениях с партнёром из-за меня по-большей степени. Я считаю себя очень глупой и из-за этого у меня проблемы с самооценкой. Когда я хочу что-то узнать, понять, я начинаю писать свой вопрос в гугл и когда читаю информацию то не понимаю её, или не укладывается с первого раза и начинается некая зацикленность и я по многу раз перечитываю пока точно не буду уверенна в том, что поняла. Вот к примеру недавно узнавала чем полезна смесь семечек и перечитывала неоднократно информацию и пересказывала сама себе чтобы убедиться,что поняла и вот на следующий день рассказала знакомой ,что решила такую смесь употреблять, так как это полезно и она меня спросила чем же она полезна а у меня вся та информация вылетела с головы и я не смогла дать хороший, уверенный ответ. И так во многом. Или когда мне говорят что-то, у меня путаница в голове возникает, я вроде поняла, но не знаю правильно ли точно или нет. Часто забываю детали разговора, не могу вспомнить ,что я сказала точно или тот с кем говорила и начинаю прокручивать его по многу раз в голове, чтобы вспомнить. На это может уйти час. Вижу что у других людей с этим нет проблем. Логическое мышление хромает, туплю часто, рассеянность присутствует и чтобы я не делала, всё не так. В классе была одной из худшей учениц, на работах тоже допускала ошибки часто, вряд ли бы кто-то хотел такого человека брать на ответственную работу. Смотрю на других людей и думаю как им повезло, что они не я.. Потому что мне всегда все не понятно и в голове бардак. Если где-то нужно включить логику, в голове появляется каша и это как задача сложная для меня и уходит на эту задачу намного больше времени, чем ушло бы у другого человека. Я как тугодум. В прошлом году была депрессия, диагноз поставил мне врач и я пила даже антидепрессанты, так как много было ситуаций где я вообще не понимала людей и голова не соображала, было ощущение как будто я все по другому понимаю, не как все. Из-за этого моё состояние ухудшалось всё больше и больше. Я даже делала МРТ и результаты показали ,что у меня все нормально. Только благодаря таблеткам я вышла с этого ужасного состояния и просто перестала зацикливаться на том, что я что-то не поняла или не знаю. Сейчас всё назад возвращается. Вот читаю книгу и одну страницу перечитываю уже раз тридцатый потому что мне кажется,что автор написал не правильно что-то или объяснил не так и место того чтобы оставить эту страницу я её перечитываю постоянно. И так на всём зацикливаюсь. На разговорах, на фильмах, на фразах. Ещё и проблемы в отношениях. Собираюсь начать пить снова таблетки, так как не выдерживаю саму себя, ещё и нервничаю постоянно. Вторая проблема заключается в том, что я контролирую партнёра своего. Меня многое раздражает и мне тяжело от этого избавиться. Хотя я знаю как, так как читала много за отношения и даже не раз обращалась к психологу. Вот раздражает то, что он в телефоне много сидит или то, что выходит к знакомым своим и ему постоянно названивают они. Я беспокойство чувствую в моменты, когда он уходит к ним и обиду с гневом. Во время злости я не могу себя успокоить и начинаю ему говорить всякий бред не нужный и в итоге начинаю просто долго плакать, так как не могу себя успокоить и понимаю, что в какой раз я снова сорвалась. Не сдержала себя. Хотя обещала себе и ему, что поменяюсь. Головой понимаю как правильно нужно поступать, а чувства свои и эмоции контролировать не могу. Постоянно мозг ему выношу. Много мыслей пробегает плохих за себя. Что я псих, что я глупая и даже отношения не могу нормально построить. Ходячая проблема в общем. Чувствую себя в эти моменты монстром.. Мой партнёр ко мне хорошо относится и ради меня бросил вредную привычку, и вот я хочу ради нас и себя поменяться тоже. Убрать этот контроль, этот абьюз в себе, стать спокойнее, да и вообще кардинально себя поменять внутри. Не тянуть больше на дно себя и любимого. Посоветуйте пожалуйста как быть и с чего начать🙏

Добрий вечір.

Не знаю чи дійсно я глобально жахлива людина, чи це я нападаю на себе по інерції щоб нічого не змінювати... Я хочу поділитися думками і попросити допомоги.
З свого боку постараюсь говорити фактами і бути максимально відвертою.

Я вже зверталася на форум з різними питаннями, регулярно читаю цей форум і слухаю лекції по психології щоб розібратися в собі. Тут мені дали багато підтримки і розуміння як ніколи, також радили звертатися на психотерапію індивідуально. Я пройшла декілька сеансів психотерапії але припинила роботу з психологом, на той момент аргументуючи це собі фінансовими проблемами. Насправді аналізуючи зараз я розумію що психолог привів мене до усвідомлення необхідності/доцільності/невідворотності розлучення з чоловіком і я вже не змогла це розбачити але і розлучитись не змогла тому ''втекла'' з терапії. Це одна з точок зору. А далі стосунки з чоловіком я не налагодила, ситуацію не змінила, я не хотіла брати всю відповідальність за себе на себе а ніби чекала від чоловіка дива на яке він не здатен бо йому не треба, бо для нього і так все було нормально і нічого міняти в житті він не хотів. Результат — я дочекавшись слушної нагоди зрадила, в якості ''дозволу'' на зраду я використала те, що через патологічну недовіру таємно стежачи за переписками чоловіка в соцмережах я дізналася що він спілкується з колишніми дівчатами а також домовлявся про зустріч з якоюсь дівчиною, чи була ця зустріч чи ні і що там було я не знаю, але після цього я ніби закохалась в іншого чоловіка і пішла на зустріч з ним... Свідомо я розумію що мені було настільки нестерпно усвідомлювати імовірність того що мій чоловік може мене зрадити, що я сама пішла на зраду аби від цього сховатися а не розібратися в ситуації. Хоча в ідеалі для мене було б правильно перш ніж починати інші стосунки завершити попередні. Але я вчинила протилежне. Після того як я зрадила я потопала в почутті провини, мені хотілося суїциднутись. Здається що саме почуття провини це єдине що могло склеїти наші з чоловіком стосунки. Тобто без почуття провини і самобичування я б не могла залишатися в стосунках з чоловіком, зважаючи на все. Врешті я отримала досвід і усвідомлення що мені не ок зраджувати, мені не ок мати секс без стосунків. Я думаю що отримала хороший урок. Але я досі не розлучилася з чоловіком. Про свою зраду не сказала. Про його спілкування з іншими дівчатами не обговорювали бо він не хоче щоб я нагадувала йому минулі помилки.