Як пережити та реагувати на нетрадиційну орієнтацію чоловіка?

Порнозалежність - це взагалі хвороба, сама по собі. І як і будь яка хвороба, вона має наслідки і позначається на житті людини. Що відбувається: людина починає з того, що дивиться відео з більш звичайним сексом, а до цього навіть просто сам вигляд гарної оголеної жінки вже викликає сильне збудження. А згодом різноманіття безлічі гарних оголених жінок і навіть сцени звичайного сексу з ними починає приїдатись і людина починає в тому, що стає таким вже зовсім звичайним, вишукувати щось нестандартне, гостре і пікантне. Або чоловіків, що перевдягаються в жінок, або жінок, які не поводять себе, як звичайна жінка, а як жінка-чоловік, жінка-кішка, жінка-собака ... бегемот або павук, тощо ...
Що відбувається, якщо ця хвора, залежна людина намагається будувати здорові звичайні стосунки? Нічого ... в неї просто нічого не виходить. Бо це все так складно, бути в стосунках з живою звичайною людиною, на яку потрібно витрачати стільки грошей, сил, часу. Намагатись дбати не тільки про свої потреби, в тому числі і в сексі, а й про потреби іншої людини, яка при цьому залишається завжди однією й тією ж самою, з одним і тим самим обличчям, тілом, звичками. І її не можешь так просто "виключити", або "переключити" на безліч інших жінок, бо це не віртуальний світ фантазій - це жива людина.
Хто в цьому винний? Важке дитинство, батьки? Знаю що це і при бажанні можу звинуватити їх. Попасти на війну - це дуже морально тяжко. Знаю, погоджуюсь і можу легко все списати на війну. Хтось дійсно хапає купу залежностей, але не тільки ті хто був на війні. Алко, нарко, порно і інші залежності хапають безліч людей, які не пройшли війну і ті в яких батьки були чудові. А взагалі, раніше я дуже дивувався, як такі люди, наприклад, як Франциск Асізський, які пройшли війну, полон, знущання, катування стали тими самими неймовірно чудовими, святими людьми. Тепер я знаю, я бачив як і що, на моїх очах, війна робить з людьми. Вона допомагає проявити свою сутність і стати тим, ким ти є насправді. Хтось є монстром, навіть не звіром, не треба ображати тварин. А хтось людиною, справжньою людиною, не за назвою, а по суті.
Тому так, якщо захтіти, можна пред'явити претензії до всього і всіх. У тому числі і до жінки: це ти винна у всьому, а мої гроші - це була зовсім не турбота про тебе від щирого серця, а банківськи "послуги" - кредит. Тому, як справжній банкір, я не заспокоюсь, допоки не поверну усе з відсотками. А якщо ні, то хоча б зроблю твоє життя нестерпним, а тебе безмежно винною

Добрий день. Щоб Вас підтримати важливо розуміти, що Вас тримає у цих стосунках? Можливо якісь сподівання, або незавершенність? Вам важливо це завершити, якщо можливо з партнером, якщо ні - то з психологом. Бо на питання «Як себе вести?» я б порадила закрити цю сторінку якнайшвидше і рухатись далі у своєму житті.

Вітаю!

Я мовчу. Боляче.

Співчуваю Вам - розрив стосунків відчувається як втрата чогось важливого, що наповнювало Ваше життя, надавало йому і змісту і сенсу.

Як краще себе вести?

Із цим питанням розберемось якомога ретельніше.
По-перше, для кого краще - для Вас? для нього? для ваших взаємин?

По-друге, щоби визначитись, як взагалі бути далі, пропоную зважити на усі обставини. Тобто побачити реальність з усіма її складовими, побачити об'єктивно.
Отже, що маємо:

через півроку він сказав, що відносини закінчені. Сказав депресія і все.

Чоловік прийняв рішення завершити відносини. Це ж він так вирішив. Тому відповідальність на ньому. Не на Вас. Це треба чітко зазначити.

Далі. У Вас був щок внаслідок -

потім я випадково знайшла у нього і форуми, де чоловіки перевдягаються в жінок і гей порно і порно де жінка в ролі чоловіка. Та чоловіки веб кам. Багато такого. В мене був шок.

От і спитайте себе, наскільки такі особливості чоловіка співпадають з Вашими уявленнями про партнера-чоловіка?

Наступне.

Я йому не сказала, бо хотілося б зберегти дружбу після розриву, він мені близька людина.

Треба знайти відповідь всередині себе - через які опасіння змовчали? Прямо кажучи, що боялись втратити?
А в разі, коли намагались зберегти дружбу, то наскільки така дружба для Вас можлива - після спільного інтимного життя, після Ваших викриттів та його подальших звинувачень?

Близька людина - написали Ви. Так, ви були близькі. Однак чи не змішуються у Вашій уяві такі аспекти, як друг - сексуальний партнер - чоловік в розумінні сім'ї? Чи є там межа і певні заперечення?

Ось в цьому моменті теж чимало важливих нюансів -

він переодично пише, дзвонить мені сам і звинувачує мене. Не питає як справи, а починає говорити про стосунки, що я винувата, що багато він витратив на мене.

Звершити стосунки вирішив він. І тепер звинувачує. То як це його характеризує?

Вашими справами не цікавиться. Це про що? Можливо, про те, що, окрім власних потреб і бажань, він не визнає Ваше право на свої потреби і бажання?

Багато витратив. Чи не був то його вибір? Якщо його, то які підстави звинувачувати Вас?

Мало того що пережити це тяжко а ще він мене ненавидить не зрозуміло за що.

Можу припустити - причина в тому, що не виправдали його очікувань. Не стали грати в його гру, яку нам важко без розмови з ним зрозуміти.

Я мовчу.

Мовчання НЕ веде до вирішення проблеми(!) Здається, Ви схильні відмовляти собі бути собою, коли ухиляєтесь називати речі своїми іменами. Чому? Що в такий спосіб приносите на жертовний вівтар збереження зв'язку з людиною, яка сама від Вас відмовилась, а потім ще й звинувачує?

Безперечно, ці явища мають коріння у Вашому дитинтстві. В тому періоді, коли мало закладатись надзвичайно важливе - почуття самоцінності. Коли формувались навички для життя серед людей, без втрати себе.
Пропоную, опрацювати ці питання у безпосередньому контакті з психологом. Одного листування на форумі буде точно замало.

Доброго дня.
З вашого листа відчувається, що ці стосунки для вас були і є дуже важливими та вам хочеться зберегти спілкування з чоловіком хоча б на рівні « дружби «. Але, ж … чи то дійсно про дружбу йде мова? Ви можете сказати, що між вами зараз дружні відносини? Бо, те що ви описуєте , якось не дуже схоже на спілкування між друзями. Якщо при спілкуванні вам боляче, ви не говорите про це, тоді який сенс у цих відносинах?
Ви питаєте, як вам краще себе вести. Для кого краще?
Якщо для чоловіка- тоді продовжуйте мовчати та терпіти. Думаю, до тих пір поки в нього буде потреба в людині, в яку можна злити свої негативні емоції, він буде продовжувати з вами спілкуватися ( а ви , звісно, будете це мовчки приймати).
Якщо для себе- погоджуюсь з колегою, краще на вихід із такої « дружби «. Але, мені здається, що ви не готові до таких кардинальних змін, тому спершу можна спробувати окреслити « межі» ваших « дружніх « відносин, розповівши як з вами можна говорити, а як ні. І тут більше питання не в його орієнтації ( ви ж друзі), а в тому що кожен з вас хоче від цього спілкування.