Відмовила чоловіку. Не знаю, чи вчинила правильно

Question

Добрий вечір. Колись вже зверталась на цей сайт і мені дуже допомогли. Я отримала відповіді на свої запитання. Я дуже заплуталась, а тому вирішила знову звернутись на цей форум. Не знаю, що робити, тому прошу поради тут. 
Два тижні тому по роботі випадково познайомилася з чоловіком. Мені здалось, що я йому небайдужа. Але я гнала від себе ці думки, думала мені здається. В мене давно не було стосунків (ті, що були - були такими досить підлітковими, тому я не дуже досвідчена в амурних справах), тому його трохи підвищений інтерес до себе я списала на те, що він просто з моїми колегами вже бувтзнайомий, а зі мною - ні. По роботі ми спілкувалися два дні. Через два тижні так склалося, що ми знову на одному заході зустрілися. Захід офіційний, в кожного була своя ділянка роботи, але перед початком він все одно до мене знову підійшов, ми перекинулися парою слів. По його розмові і його діях я ще більше впевнилася в своїх підозрах. Коли він подзвонив через декілька днів, я вже приблизно розуміла про що буде розмова. Я забоялася відповідати і не підняла слухавку. В той день він більше не дзвонив. Наступного ранку він передзвонив, але так склалося, що я не чула його дзвінка. Тоді він написав. Під приводом роботи розпитував чи у мене хтось є. Я не знала що йому відповісти. Я напевне збоку виглядаю дурепою, але я 2 години йому не відписувала. Весь цей час думала. Він бачив, що я прочитала, але не відписую. Зрештою відписала йому сухо і суто по роботі, проігнорувавши запитання чи в мене хтось є. Він просто коротко подякував за інформацію. Стосовно того, чому я йому відмовила, то в основному через те, що він такий чистий екстраверт, а я - інтроверт. Я забоялася, що у нього у будуванні стосунків напевне досить великий досвід, натомість у мене - ні. Ми - дуже різні по характеру і я подумала, що у нас все одно нічого не складеться. Але може варто було спробувати, а я зробила поспішні висновки? Просто ми працюємо в одній сфері і якщо ми розійдемося, то  буде незручно потім пересікатися по роботі. Це мною і керувало. Тепер я відмовила і мені чомусь паршиво. Я розумію, що за мене ніхто не відповість мені, але можливо ви наштовхнете мене на правильну думку, як зрозуміти чи чоловік мені подобається чи це просто ігри мого розуму, і просто він дав мені увагу, якої мені бракує? Я відмовила і відчуваю якусь порожнечу, мені ж мало би бути легше після цього, а не важче...

Марія Радченко · Answer

Доброго вечора!

Складно сказати, чи сподобався Вам цей чоловік насправді, поки Ви ще не досить добре з ним знайомі. Але Ви наразі відчуваєте симпатію до того образу чоловіка з роботи, який створили у себе в голові, або до першого враження, яке він на Вас справив.

Щоб дізнатися, чи підходить Вам ця людина для подальшого розвитку відносин, варто хоча б раз поспілкуватися особисто і дізнатися про нього те. що Вам важливо.

Що заважало Вам відповісти на дзвінок колеги? Що страшного могло відбутися, якщо б відповіли? І що заважає обговорити ситуацію особисто з тим колегою і порефлексувати над своїми емоціями при цьому?

Марія Радченко · Answer

[quote]"порефлексувати над своїми емоціями"[/quote]
Маю на увазі, відслідковувати свої емоції під час живого спілкування з людиною, якщо воно звісно станеться. Наскільки Вам з людиною комфортно, чи є відчуття довіри та розкутості у спілкуванні, чи є бажання познайомитися ближче, тощо. Тобто, що Ви відчуваєте у спілкуванні.
Адже питання було - чи дійсно подобається чоловік, або просто бракує уваги? Щоб зрозуміти подобається чи ні, потрібно дізнатися людину краще (якщо є таке бажання). А якщо є пістави вважати, що Вам не вистачає уваги, важливо дослідити, коли цей дефіцит уваги з*явився, за яких обставин, та як його можна поповнити самостійно, спираючись на ті ресурси що у Вас є.

Відстань це важливий фактор, що впливає на мотивацію спілкуватися. Але на мою думку тут на першому плані саме уникання контакту через певні страхи. Це може бути страх близькості, страх визначеності (бо дати чітку відмову - значить втратити можливість знайомства, а дати чітку згоду - ніби до чогось зобов'язує), але краще Ви зможете відповісти, чого саме боїтеся.

Володимир Анатолійович Тарасенко · Answer

Доброго дня, Таню!
[quote]Тепер я відмовила і мені чомусь паршиво. [/quote]
Уточніть, будь ласка, паршиво - це про що? Можливо, шкодуєте? 

[quote]Після того, як в мене давно не було стосунків, я банально злякалася таких кардинальних змін.[/quote]
Мало того, що не було давно стосунків, та ще й  [quote]я не була в пошуку партнера. Я взагалі прийняла рішення жити своїм життям для себе і не зв'язувати своє життя з чоловіком. [/quote]
От через усе це варто зібрати до купи власні наміри, бажання, потреби і дійти якогось висновку - ви відкриті до стосунків або "одягли на себе сукню монашки"?

[quote]можливо ви наштовхнете мене на правильну думку, як зрозуміти чи чоловік мені подобається чи це просто ігри мого розуму[/quote]
Здається, перекладаєте важливу частку відповідальності на інших, ніби вони мають знати вас краще, ніж ви сама.

[quote]Я відмовила і відчуваю якусь порожнечу, мені ж мало би бути легше після цього, а не важче...[/quote]
Погодьтесь - є відмінність між "я не готова" і "я злякалась повторення".
Спробуйте дати собі відповідь - до якого полюсу я ближче?

Валентина Михайловна Жемчужникова · Answer

С одной стороны, вы у вас просматривается страх отношений. Вы наперед спрогнозировали, что отношения не сложатся просто сделав выводы по каким-то некоторым проявлениям, хотя, как я понимаю, вы мало знаете человека.
И эта та часть, которую хорошо бы разобрать, потому что, рано или поздно, вы захотите отношений, но этот страх будет мешать вам.
С другой стороны, вы с разных городов и будете пересекаться по работе, а значит нужно десять раз взвесить, стОит ли переводить отношения в другой формат. Другой город это всегда про то, что кто-то из пары бросает все и переезжает. Это не так просто, поэтому важно думать наперед про то, а готова ли я, а надо ли это мне. Плюс неудачные отношения на работе не лучшим образом могут сказаться на работе.

Володимир Анатолійович Тарасенко · Answer

[quote]Я просто боюся, що в нас нічого не складеться. Якщо він мене покине, мені буде дуже важко психологічно, якщо я його покину - вийде навіщо я погоджувалася??? Щоб потім дізнатися його ближче, зрозуміти, що це не моя людина і розірвати стосунки? Виходить, що це крок, якого не варто було робити, а я зробила...[/quote]
Аби переконатись, складеться чи ні, потрібно ризикнути і спробувати(!) При цьому не бездумно, із закритими очима. А поступово і свідомо, відчуваючи, що несе в собі кожен крок назустріч.
Та й зі страхом можна працювати, вгамовуючи його надмірний вплив. Роблячи зі страху обережність.

Вам може бути в нагоді діалог з психологом. Точно не разовий, а хоча б кілька зустрічей, аби розібрались і повірили в себе.

Валентина Михайловна Жемчужникова · Answer

Вам все же нужна работа с психологом - разобраться в себе. Потому что вы пишите, что записали себя в старые девы, но мужчина вызвал желание семьи. И тут два важных момента. 1) Разобрать и прожить тот опыт и те установки, переживания, которые вызвали у вас мысли про старую деву 2) Разобрать ваши страхи, потому что даже при желании семьи, они будут вам мешать и строить отношения, и чувствовать себя в них свободно и комфортно.

По поводу терапии раз в неделю, то даже где-то на улице, в укромном месте тоже будет ок. Можно на работе задержаться и пообщаться онлайн. 
Это помогло бы вам и со страхами разобраться и решить данную ситуацию.
Ведь даже сейчас можно написать мужчине и сказать, что смутились, растерялись, потому так и сухо отвечали. И это будет ок вполне - мы все люди)

Марія Радченко · Answer

[quote] Але чи захоче психолог підлаштовуватися під такі мої нюанси?! Раз вийшло на вулиці провести сеанс, раз - на роботі, а наступного разу не вийшло, вже все відміняється. Я буду крутити голову чужій людині (психологу). Виходить, що під мене постійно потрібно підлаштовуватися. Я - проблемна клієнтка. Не думаю, що психологам такі особливості співпраці зі мною будуть до вподоби.[/quote]
Вибачте, що втручаюсь в розмову з іншим психологом, але такий розклад подій, який Ви описали, насправді є більш ніж нормальним, особливо під час воєнного стану. Тобто, так, в ідеалі терапія відбувається очно в кабінеті психолога, куди клієнт приходить/приїжджає. Але з розвитком технологій та фізичною недоступністю психологічної допомоги онлайн-формат є дуже зручним та актуальним.
Якщо заздалегідь домовлятися про консультацію з психологом, а також заздалегідь попереджувати, що Ви не зможете попрацювати з ним/нею в конкретний день, це не пудрення мізків, це просто звичайні людські домовленості з поправкою на всякі форс-мажори.

Стосовно "морочити голову психологу", "проблемна клієнтка", "під мене доведеться підлаштовуватися" - це радше схоже на проєкцію Ваших стосунків з іншими людьми, де Ви можете почувати себе обтяжливою. Це цінний для терапії момент, який варто опрацювати з обраним психологом особисто.

Валентина Михайловна Жемчужникова · Answer

[quote]Я чомусь думала, що йому за характером більш властиво таки добиватися своїх цілей. А вийшло я відповіла ні - то значить ні. (Я розумію, що він - це інша людина зі своїми баченнями і він не повинен відповідати моїм очікуванням). Але може, оскільки він досить спокійно прийняв мою відмову, то я йому і не така аж цікава була? Можливо, вже і не варто нічого виправляти?![/quote]
Вы, похоже, стараетесь предугадать реакции, спрогнозировать поведение другого. И мне здесь про безопасность. Возможно я ошибаюсь, но выглядит так, как будто вы наперед прописываете сценарий, как и что будет в отношениях. 
В этом вроде и спокойнее, но с другой стороны, вы тогда многие варианты и людей отсекаете.

По поводу психотерапии, то тут скорее ваше желание и продумать наперед про то, где будет терапия.
Говорю сейчас как клиент, который 5 месяцев онлайн была на терапии на улице - то в беседке возле дома, то где-то на лавочке в кустах)) при этом это было в промежутке с января по май. Я просто приняла тот факт, что дома нет возможности, а терапия мне нужна и моя ответственность найти место.

Алла Григорівна Веленко · Answer

Доброго дня Таню!
Як на мене, я пам'ятаю Ваше попереднє звернення на сайті. Тому, на мою думку, теперішнє питання більш об'ємне і не стосується лише чоловіка, який з'явився в Вашому житті, а це гарний знак, насправді! Отже, життя змінюється і дає Вам певні варіанти розвитку стосунків і подій.
Бо наша поведінка - це лише відображення тих поведінкових моделей, які ми напрацювали в дитинстві. І судячи з того, як Ви намагаєтеся бути максимально зручною всім, окрім самої себе, починати потрібно терапію саме зі стосунків з батьками.
Тому основне - це не питання, де саме проводити онлайн зустрічі (як варіант, після роботи, коли всі підуть вже додому), а чи Ви дійсно вже хочете ВСЕ змінити в своєму житті? 
Насправді, бажання змінювати себе та своє життя приходить тоді, коли ми наповнені силами і коли зона звичного комфорту починає на нас "давити".
А судячи з усього, Ви всі свої сили залишаєте на роботі та в стосунках з рідними, яких влаштовує, що Ви живете "при них".

Алла Григорівна Веленко · Answer

Знаєте, насправді, найскладніше змінювати те, до чого прийшлося дуже довго пристосовуватися. Як от, дитина, яка змушена підлаштовуватися під батьків. І якщо вчасно їй не вдається сепаруватися від них, це переростає в застарілу звичку, от у те саме болото, про яке Ви з таким болем і написали...
Насправді, в цьому житті немає жодної випадковості. Тому жодна людина ніколи просто так не з'являється в нашому житті. В таких випадках починають діяти певні закономірності, про які ми навіть і не здогадуємося. Як от, нова людина, чоловік, з'являється тоді, коли внутрішньо ми вже напоготові, хоча ще поки і не наважилися іти... Ця людина діє, як певний тригер чи стимул, який змушує нас починати, бодай, ворушитися. 
І ще. Завдяки своїй колезі згадала випадок і зі своєї практики як психолога. Через часті тривоги людина, з якою домовилися про зустріч, не змогла  доїхати, але ж вихід знайшли і зустрілися, так би мовити, на нейтральній території. Але це ж стосувалося офлайн формату, де реально менше варіантів та можливостей. Тоді, як онлайн формат незрівнянно більш гнучкий. До чого це я? Насправді, було б бажання, а Всесвіт вже потурбується про все інше.

Алла Григорівна Веленко · Answer

До діалогу з Володимиром Анатолійовичем хочу додати лише одне.
Любе наше рішення є правильним на той момент, коли ми його приймаємо.
Чому? Тому, що приймаємо його відповідно тому досвіду, який є. Тобто, на той момент Ви і не могли вчинити по іншому, от і все. Бо ще не знали, що через тиждень пошкодуєте. Тому зараз звинувачувати себе в чомусь не просто безглуздо, а ще й шкідливо. Бо почуття провини стане забирати ті сили, яких і так небагато залишилося. 
Окрім того, скажу Вам абсолютно впевнено. Якщо б то був ВАШ чоловік, він би так легко не заспокоївся від Вашої відповіді, а почав здійснювати ще й інші спроби... Тому, як говорять "Мавр зробив свою справу і Мавр може іти" 
Тобто, його невидима місія заключалася в тому, щоб Вас розворушити і змусити шукати відповіді та вихід із того, що вже склалося. 
І ще. Судячи з того, що Ви пишете про попередні, юнацькі стосунки, Ви дуже прив'язлива, одразу "залипаєте" на людині. Звідси і неможливість сконцентруватися, бо знаходитеся в стані очікування. 
І стає, знову ж таки, зрозумілим, чому Ви відмовили одразу. Ваша підсвідомість, виходячи з того ж негативного юнацького досвіду, в такий спосіб Вас захистила від зайвих переживань. 
Методики? Насправді, потрібні серйозні внутрішні трансформації по заміні старих установа та поведінкових моделей і реакцій. Бо все зав'язане на Вашому дитинстві та стосунках з батьками. Ми стаємо прив'язливими тоді, коли недоотрмуємо від них щирого тепла та любові.
Зазвичай, ми сприймаємо себе як тіло та свідомість. Тому, на початок, спробуйте відчути себе як душу. Адже, душа вільна, легка, радісна і ні до чого і кого не прив'язується, бо вона мандрівник і мандрує з життя в життя, отримуючи лише насолоду від якоїсь чергової зустрічі. Буде цікаво отримати Ваш зворотній зв'язок щодо цієї невеличкої практики. Дякую Відредаговано автором 01-12-2024 17:07:35

Володимир Анатолійович Тарасенко · Answer

Доброго вечора!
От так просто узяти і викинути думки про чоловіка та всю ситуацію загалом навряд чи вийде. Можна  спробувати понизити градус важливості, яку ви надаєте. Наприклад, написати на папері текст про історію цієї коротенької події. Там висловити усі свої думки і почуття. А наприкінці попрощатися і, можливо, подякувати тому чоловікові, що зустрівся на вашому шляху. Або висловити інші емоції, які відчуваєте на тепер.

"Як переключитися на себе, і зажити своїм спокійним холостяцьким життям, як і раніше?"
Спробуйте в уяві покласти своє життя на свої долоні. Відчуйте усю глибину цього моменту і власну відповідальність за нього. Відчуйте, яку турботу і обережність маєте проявити, аби не впустити його на землю, аби врятувати, щоби не розбилося на друзки...

Повертаючись до "холостяцького життя", хочу запитати, а що в ньому, насправді, гарного, красивого, непересічного? Безпечно, але в якому сенсі? Бо немає ризику і хвилювання? 
А що є? 
За що в ньому, дійсно, варто триматись?
Можливо, слово "існування" більше підійде, адже краще виражає суть? Відредаговано автором 01-12-2024 17:58:33

Алла Григорівна Веленко · Answer

Почніть реально працювати над собою, відкиньте страхи та сумніви щодо "незнаюдеможнапроводити зустрічі з психологом" і життя саме Вам вкаже найкращий для вас шлях.

Алла Григорівна Веленко · Answer

Насправді,я дуже рада, що він знову з'явився. А от щодо легкості душі, думаю, я мала на увазі дещо інше...
Я писала про легкість не відносно нього, а загалом. Коли ми сприймаємо себе лише як тіло та свідомість, тоді одразу потрапляємо в залежності, практично, від усього. Але як тільки усвідомлюємо, що ми є душа, а душа вічна і ні від кого не залежна, тоді зовсім по іншому сприймаємо все навколо себе.
Тому я і пишу, що формат переписку дуже далекий від досконалості.

Володимир Анатолійович Тарасенко · Answer

Доброго ранку!
[quote]Поживемо - побачимо, як далі складеться життя.[/quote]
Ось тут криється дуже розповсюджена помилка. Життя не складається, його складає сама людина(!) 

[quote]А загалом, холостяцьке життя для мене - це більше вимушена опція, аніж бажана.[/quote]
Знову невірний хід думок, напевно, звичний для вас. Тому про інший підхід у вас навіть не йдеться. Вимушена опція була, бо ви, через тотальні емоційну залежність від батьків, не зробили той вибір, який притаманний людині, вільній всередині(!) Тобто бажаний. Замість цього ПІДКОРИЛИСЬ поточним умовам і впливу родини -  [quote]Всі мої попередні вибори вони розносили в пух і прах[/quote]
Насправді ж, ви маєте проживати своє життя, а не бітьки - проживати ваше(!)

[quote]Разом з тим, не з'являвся той заради кого мені хотілося лізти на рожон своєї сім'ї, тому все залишалося так як є. [/quote]
Ймовірно, він і не з'являвся. бо ви не були налаштовані на зустріч. Були зачинені. 

[quote]Тому я дійшла до висновку - хай все буде як є, аби не провокувати скандал.[/quote]
Як бачимо, вами керував страх протистояння. Страх бути собою і проявити свою позицицію, відмінну від батьківської. Отже доросла за віком дочка, на жаль,  залишалась у стані цілком залежної дитини. 

[quote]Просто в мене немає стільки сили волі, щоб заради чоловіка терпіти скандали, які могли виникнути (і це я не вигадую, я знаю про які скандали може йтися).[/quote]
Передусім, на мою думку, вам бракує віри у себе.
Тому потрібно її відроджувати і утверджуватись в праві розпоряджатись своїм життям. Звісно, якщо не бажаєте змарнувати усі шанси на особисте щастя - як теперішні, так і майбутні. Відредаговано автором 02-12-2024 09:45:25

Валентина Михайловна Жемчужникова · Answer

Что замечаю из вашего рассказа:
1) Вы по какой-то причине решили, что отношения для вас это больше неприятностей, чем удовольствия. Т этот момент важно изучить. Вы пишите, что в семье нет разводов, но для того, чтобы на уровне переживаний для себя запомнить, что отношения=небезопасность/боль/неприятные чувства/отвержение и тп не нужно наблюдать разводов. Ребенок, взаимодействуя с родителями, это считывает и так.

2) Вы пишите, что мужчина как будто ваш выход из болота. И тут такой момент - важно сделать так, чтобы ваша жизнь не была болотом независимо от того, есть у вас партнер или нет. Потому что, если без партнера все серо и уныло, а с ним супер ярко и классно, то появляется огромная зависимость и не менее огромный страх потери отношений, ведь снова будет болото 

3) Тема сепарации. Увы, без конфликтов сепарация не происходит. Как раз потому подростковый возраст и самый сложный, потому что это пик сепарации (в идеале) и именно на агрессии и происходит отделение от родителей и поиск себя. У кого не было сепарации вовремя, в лучшем случае будет во взрослом возрасте, в худшем никогда.
И тут важно понимать, что это теперь ваша ответственность и ваш выбор. Родители не будут радостно хлопать в ладоши и приветствовать вашу идею отделиться. Это удобно и выгодно им, чтобы вы не отделились.

На моей страничке есть пару статей про сепарацию, почитайте, там подробно описано, что это, зачем и как происходит.

4) По поводу терапии и того, что вы писали про график не стабильный.
Я немного не про это писала. Как раз так ооочень желательно и важно, чтобы сессии были в один и тот же день и время. 
Это уже само по себе терапевтично - рамки, стабильность, безопасность. Когда вы знаете, что вот это день и время ваше - у вас есть поддержка, есть час для вас.
Поэтому наперед просто продумайте вариантов несколько -коворкинги, тихий сквер, подруга, у которой можно час попросить времени, чтобы она пустила вас и тп.

Валентина Михайловна Жемчужникова · Answer

[quote]Просто не розумію, чому батьки не зацікавлені в тому, щоб я була щаслива? Чому так за мене триматися? Вони ж мали б розуміти, що всі рано чи пізно будують свою долю. Ну залишуся я жити при них, і що ж з цього доброго вийде? Вони будуть щасливі, а я - нещасна? А ще кажуть, що батьки дітям бажають лише найкращого...[/quote]
Потому что у родителей свои выгоды, чтобы дети не отделялись.
Отпустить ребенка может только взрослый человек, у которого есть своя жизнь, которой они довольны. 
Чаще всего, так уж сложилось в нашей стране и на просторах бывшего Союза, родители остаются психологически детьми. А дети включаются со своими детьми в конкуренцию, есть зависть, хотят, чтобы выросшие дети стали им самим родителями - поэтому капризы, манипуляции, требования нон-стоп внимания и тп. Жизни своей нет, отношений в паре нет - дети единственная радость.
И да, они желают вам счастья. Но такого, как им кажется правильным.
У взрослого человека, в норме, должны быть мечты, желания, увлечения, хорошо, когда есть партнер и друзья. И тогда, параллельно с родительством, взрослый тратит время на это все. А когда дети вырастают, то времени для себя больше и это в удовольствие. А когда ничего нет, а только дети, то ими и стараются закрыть пустоту в своей жизни. Это грустно, но это не ваша ответственность заполнять жизнь своим родителям собой и жертвовать своей жизнью.

Авторизація

Пошук психолога або психотерапевта

Статті, огляди, словник та теми з психології

Тести для самопізнання та психологічні вікторини

Авторизація

Відмовила чоловіку. Не знаю, чи вчинила правильно

Відповіді психологів