Нарцисизм у кіно: аналіз фільму "Субстанція" (2024)

Для психоаналітиків нарцисизм — це не лише щось патологічне чи руйнівне. Це також нормальний етап розвитку людини, момент становлення її Я. І сьогодні ми поговоримо про два ключові утворення: Ідеальне Я та Я-ідеал. Це розрізнення вперше з’являється в тексті Зигмунда Фройда, присвяченого нарцисизму.

Щоб проілюструвати ці поняття, звернімося до фільму «Субстанція» (2024), який викликав чимало обговорень.

У фільмі ми бачимо двох героїнь. Перша — це Елізабет, зірка, що згасає: колись популярна ведуча телешоу, яка переживає старіння. Друга — її “краща версія”, ідеальна красуня С’ю, створена за допомогою фантастичної субстанції.

Ідеальне Я, як ідеальне втілення себе

C’ю — це і є образ Ідеального Я, втілення нарцисичного ідеалу. Це дзеркальне відображення досконалості, яке вперше формується ще в дитинстві — коли роздроблене, фрагментарне тіло дитини ніби збирається в єдину цілісність. У фільмі ми можемо бачити й обернені сцени — розпад, коли C’ю розстібає сукню, і її нутрощі випадають назовні. Це розщеплення ілюзії досконалості.

Суб’єкт вірить, що він і є те, що бачить у дзеркалі, — що він і є це бездоганне відображення. У цьому й полягає привабливість дітей певного віку, нарцисичних дорослих або навіть котів — для тих, хто змушений був відмовитися від частини власного нарцисизму.

Я-Ідеал, як зовнішній еталон

Але якщо Ідеальне Я — це уявлення про себе, то за стосунки з іншими відповідає Я-ідеал. Воно формується у стосунках із дорослими, через їхні слова, очікування й настанови щодо нас. Завдяки цьому ми починаємо розуміти, що є “добре”, а що — “погано”. Ідеал більше не знаходиться всередині нас — він стає зовнішнім орієнтиром, до якого ми прагнемо.

У фільмі ми теж бачимо втілення Я-ідеалу. Здогадуєтесь, хто, а точніше що виступає в цій ролі? Це зірка на Алеї слави з ім’ям Елізабет Спаркл. До неї прагнула сама Елізабет — і до неї ж наприкінці фільму тягнеться потворна субстанція С’ю.

Хоч Я-ідеал і має складнішу, символічну структуру, він усе ще є продуктом нарцисизму. Тому не варто його переоцінювати. Адже мати зірку на Алеї слави — це красиво, але водночас часто пов’язане з надлишковими жертвами. Як ми бачимо у фільмі, успіх може означати абсолютну самотність і замкненість. 

Тому в аналітичній роботі ми прагнемо до деідентифікації з цими ідеалами. Ми ставимо їх під сумнів, таким чином суб’єкт проводить ревізію своїх уявлень про себе.

Недосконалість

Але у фільмі є ще один дуже цінний момент. Це сцена, де Елізабет стикається зі своїми обмеженнями — тілом, що старіє. Вона не йде на побачення, бо розуміє, що вже не має чого запропонувати своєму знайомому — у неї більше немає її колишньої краси. Це вже про суб’єкта, який зустрічається з власною нестачею, але ще не готовий зайняти активну позицію — почати любити Іншого з його недоліками та слабкостями, і водночас дозволити, щоб його самого любили в такій же людській недосконалості.

Додано на сайт 2025-06-25 в 12:25:32