Самооцінка

Доброго дня, вже роки чотири мене турбує проблема занадто низької самооцінки і я чесно, не знаю що з цим робити. Завжди у всьому я ставлю себе на останнє місце, це стосується як і зовнішності, так і вмінь / досягнень. Мені стало вже настільки дивно чути думку про себе ж від інших людей з високою чи може нормально самооцінкою, я просто не розумію як можна сказати собі ж "я себе люблю, я найкраща, я заслуговую на комфорт і краще". І ця проблема наразі турбує мене у дуже багатьох сферах - субʼєктивна оцінка своїх досягнень в мене завжди низька, що є проблемою в школі та й в майбутньому при налаштуванні на роботу. Я не витримую навіть найменшої конкуренції - бо завжди здається, нібито всі мають право доводити свою перевагу над іншими в будь чому, а я ні, бо мені нічим. Спілкуючись з іншими людьми мені соромно говорити за себе, не тому що не хочу, а бо здається, що забагато говорю про себе, навіть коли то одна ситуація з життя((. Я граю на гітарі, співаю, малюю, займаюся в театрі - і єдине через що я там залишаюсь це те, що мені це подобається трохи більше мого сорому за мою ж діяльність. Але якщо гру на гитарі, малюнки я можу не викладати в спільний доступ, так з театром зовсім інша справа. Наша студія раптом отримала великі охоплення через нашу виставу, що значить ще більше людей нас побачать, а це велика відповідальність, з чого випливає що режисер буде жорсткіше до нас ставитися. І єдине що мені говорить режисер так те, що "Все добре, але єдине що може зіпсувати все - це ваша невпевненість, яку видно". Мені взагалі не подобається моя гра, хоч грати подобається, режисера влаштовує, але стоячи на сцені мені завжди здається що я настільки неліпо виглядаю, що якби глядачі мали щось чим в мене кинути - вони б то й зробити. Передивлятися вистави я не можу, бо якщо я побачу себе на відео - з дому місяць не вийду. Вибачте що настільки розтягнула питання, але я чесно не знаю що з цим робити і це мені дуже заважає в повсякденному життя.