21 грудня наближається черговий кінець світу?

З клієнтів – поки ніхто не піддався цій моді)))

Але в мене є сусідка. Вона давно збирає чутки про всілякі кінці світу й обговорює їх, зокрема й зі мною. При цьому щиро й захоплено жахається щоразу.

Спочатку мені здавалося, що їй погано від того, що вона кожного разу цей страх переживає, і я намагалася звернутися до її логіки – мовляв, якщо попередні п’ять Апокаліпсисів не відбулися, то, може, й нинішній скасують? І не варто так переживати? Не допомагало. Скочувалися в сократичний спір чи теологічний диспут – залежно від того, хто був черговим пророком.

Потім я зрозуміла: у цьому конкретному випадку (!) для неї й лише для неї (!) це – аналог фільму жахів. Вона собі нерви лоскоче, і їй від цього добре, а не погано) І я перестала заважати людині розрізняти свої емоційні переживання.

Стурбованості клієнти не висловлювали. Але чула кілька разів повторювані жарти на тему «кінця світу», які, на мій погляд, були способом вираження тривоги щодо нестабільності світу.

Ні, клієнти стурбованості не виявляли:) З мого оточення, до речі, майже ніхто не сприйняв ідею кінця світу всерйоз.

Клієнти занепокоєння цим не висловлювали. Але сама ідея Кінець Світу — чудовий спосіб опрацьовувати проблеми втрат: стосунків, близької людини, роботи тощо.
Крім того, актуальними стають теми відповідальності, уміння робити вибір тощо.

На мій погляд, до «групи ризику» належать люди з підвищеною тривожністю, мнительні.

Також – невпевнені в собі, через що легко піддаються впливу чужих думок, вважаючи пророцтва з боку більш авторитетними, ніж власні знання та умовиводи.

Також – люди, які підсвідомо шукають можливість не нести відповідальності за своє життя чи за певні поточні ситуації в ньому. «Все одно кінець світу ось-ось, навіщо старатися?» Розвинена уява підвищує ймовірність потрапляння до «групи ризику».

Є ще ймовірність того, що людина боїться чогось іншого, але їй незручно відчувати саме той страх. Тож вона підмінює реальний страх іншим. Ось така ось дефлексія.

Або варіант, який я описала на прикладі своєї сусідки – людина не так уже й відчуває мучильний страх. Вона просто «дивиться фільм жахів», насичує життя емоційними фарбами. Характерно для людей, життя яких недостатньо багате на емоції та враження.

Також має сенс з’ясувати, чи не є людина прихильницею якоїсь секти, яка гарантує порятунок від кінця світу на певних умовах. Самі розумієте, якщо мова йде про щось подібне, то допомога потрібна не лише від психолога.

Ну й, звичайно, варто диференціювати, чи у людини страх кінця світу, чи загалом страх смерті, танатофобія? Чи схильна людина загалом до фобій.

Я думаю, що чим вища тривожність загалом, невпевненість у завтрашньому дні, тим більше уваги приділяється темі апокаліпсису, неважливо, чи виражається це в закупівлі продуктів і сірників, чи в анекдотах про те, як росіяни святкують кінець світу за старим стилем.

Мені здається, що особливо гостро можуть реагувати ті люди, які відчувають глибоку незадоволеність якістю свого життя.

Найбільше схильні до впливу люди, які живуть майбутнім, мають забагато проекцій та уникають контакту «тут і зараз».
Механізм, що спонукає їх до цих проекцій, забігання в майбутнє, полягає в екзистенційному страху власної смерті, до якого додається страх самотності. Страшно померти раптово, страшно померти одному, але більш-менш нормально — померти всім одночасно, за планом, бо закінчився календар Майя... Така лінійна схема, впорядкована і зовсім не хаотична, на відміну від реального світу, чудово вкладається в свідомість «проектора»...

Ну, не обов’язково це психоз)

А взагалі, залежно від причини виникнення страху. Одне діло, якщо людина загалом тривожно-мнительна, і страх кінця світу – лише одне з «додатків» тривожності – тоді з нею й треба працювати.

Інше – якщо людина потрапила до секти, і там її лякають кінцем світу та пропонують продати квартиру й їхати рятуватися в село. Тоді її треба виводити з секти й реабілітувати.

І зовсім по-іншому, якщо в людини сформувалася фобія. Правда, неможливо дати якісь загальні рекомендації.


Хіба що – з загальних – подивитися в пошуковику, скільки вже Армагеддонів НЕ відбулося, дати минули, і допустити ймовірність того, що й черговий – не відбудеться.

По-перше, з’ясовувати причини, чому людину «зачепила» ця тема, що відгукується.
По-друге, корисно пам’ятати, що цей апокаліпсис нічим не достовірніший за інші, у будь-яку епоху були пророки, які лякали чимось жахливим.
По-третє, може виявитися корисним навіть певний здоровий фаталізм – подивитися на це як на подію, на яку не можна вплинути, чи буде вона, чи ні. Досить імовірно, що напруження знизиться.

Нещодавно читала книгу «Чаша і клинок», історично-соціологічної тематики. Загалом, непогано більше дізнаватися про ті, що мали місце в минулому природні катаклізми, соціальні трансформації. Розуміння того, що людство неодноразово стикалося з подібними ситуаціями й пережило вже не один «кінець світу» – дуже відрезвляє й заземлює.

Це явно не психоз! :) Це суспільна ідея, яка заспокоює тих, хто боїться смерті, як було сказано вище...
Як не піддатися? — Зверніться до психолога екзистенційного спрямування...
Якщо «зловісна» дата настільки «зловісна», то вона може стати чудовим ресурсом для особистісного зростання, підвищення якості життя, набуття здатностей: робити вибір, спиратися на себе, бути усвідомленим та нести відповідальність за своє життя!