Комплекс відмінниці

Думаю, щоб довести свою потрібність комусь або перевагу над іншими. Ось через це вона і з’являється. Виявляється у постійних спробах догодити комусь або реалізувати свої ідеї для власного заспокоєння чи оцінки іншими.

Комплекс відмінниці виникає внаслідок системи виховання дитини, заснованої на оцінці. Оцінки не лише у вигляді двійок чи десяток у школі, а й оцінки поведінки в принципі. Зав’язав шнурки так, як хоче мама/тато — тоді мама/тато тебе любитимуть, не зав’язав — поганий. І так постійно. Дитина робить висновок, що її люблять лише тоді, коли вона робить саме те, що від неї очікують. У конкурентному шкільному середовищі таке поведінка закріплюється та посилюється. У подальшому такі діти, виростаючи, можуть досягати високих результатів у роботі, навчанні чи житті, але лише за наявності позитивної оцінки. Така організація особистості дуже сильно впливає на здатність отримувати задоволення від життя та можливість приймати самостійні рішення.

Комплекс відмінниці являє собою прагнення відповідати очікуванням інших, особливо в сфері досягнень. Причому частіше це не реальні очікування, а певна проекція батьківських запитів, які були пред’явлені в дитинстві. Загрожує малою здатністю розпізнавати власні бажання та потреби і жити відповідно до них.

Не робити з двійок трагедію століття. Заохочувати похвалою за будь-яку оцінку, яка вища за ту, що дитина отримує зазвичай. Не залежно від оцінок добре ставитися до дитини. Оцінки — лише результат можливостей, задатків і праці.

Любити дитину такою, якою вона є, а не лише тоді, коли вона «хороша». Це не означає, що не можна докоряти їй за поведінку, яка не подобається батькам, бо тоді виходить інший перекіс. Важливо давати зрозуміти, що хоча щось і не подобається чи дратує, але в підсумку дитину все одно люблять.

Відчуйте різницю між «ти це добре/погано зробив» і «ти це зробив, тому ти хороший/поганий». Перше дозволяє дитині не ототожнювати себе з досягненням і не відносити невдачі до чогось руйнівного для неї самої.
Заохочуючи старання в навчанні, давати зрозуміти, що його люблять і приймають незалежно від успіхів у навчанні.

Я думаю, що ні.

Ні.

Ні. Ця «прелесть» від статі не залежить.

Стремление к совершенствованию не требует зрителя и одобрения со стороны.

В первом случае можно остановится и сделать перерерыв, затянся "скучным", "нудным" или "опасным" для окружающих делом лично для своего удовольствия. А во втором, всегда нужна оценка со стороны и соответвенно делом можно заниматся только важным и нужным для окружающих.

В стремлении к совершенствованию человек руководствуется своими собственными желаниями, интересами и потребностями, оценка окружающих может быть важной, но, в отличие от "комплекса отличницы", она - не основной ориентир.