Upsihologa Logo
У психолога Українські психологи
«Як би ми не старалися бути хорошими батьками, нашим дітям все одно буде ...»
Питання від: Олена Вік: 21

Мені 21 і мене вдарив батько

Я живу у США разом зі своєю родиною, сюди їхати я не хотіла, оскільки в Україні в мене залишився хлопець, але батьки через страх, що ми розійдемось і я залишусь одна вискандалили і забрали мене сюди. Та це була не єдина причина мого переїзду. Вже майже 3 місяці я шукаю тут роботу, навіть вже ходила на стажування у досить солідну компанію, але я відчувала там себе максимально глупою і гіршою за інших, і хоча в мене є навички, знання мови, добре володію комп'ютером, мені досить тяжко давалось стажування і в результаті мене вигнали. Звичайно, родичі мене звинуватили, оскільки я на стажуванні відпросилась на день, хоча зробила я це порадившись з ними, адже якби прийняла таке рішення або будь-яке інше сама, мене б просто затоптали і звинуватили у всіх гріхах. Якщо я будь-що роблю по своєму, не врахувавши думку членів сім'ї назріває бурний скандал зі всіма приниженнями які можуть бути.
Один із таких випадків стався на днях. Коли батьки пішли до магазину я залишилась ззовні, щоб поговорити з хлопцем. Потім я вирішила трохи пройтись по району, буквально кілька метрів від машини, де були звичайні житлові будиночки. Коли поверталась мене видзвонила мама з криками де я. Я повернулась, біля машини вже стояв тато і почав кричати на мене з матюками мовляв чого я пішла кудись сама, в цьому місті не рідкісні випадки викрадень дівчат до борделю. Я відповіла що не думала про це, бо виглядає безпечно і все зрозуміла. Але він й надалі кричав, після чого я сказала, що не треба до мене говорити такими словами і можна спокійно сказати. Це мій батько сприйняв як ''пащекування'' і відповідно почав приниженнями і тими ж матами закривати мені рот і вказувати що я не маю права так з ним говорити, тільки промовчати і слухати, бо з батьком говорю. Я на це теж не змовчала, мені стало дуже образливо, адже я такого ставлення не заслужила і неповаги до нього не виразила, лиш захистила себе. Я доросла дівчина, чому я маю миритись і приймати за нормальне приниження? Яка різниця чи від батьків чи від когось іншого?
...
Що означають ці оцінки?

Оцінки питань

Користувачі можуть голосувати за запитання, що сподобалися. Найкращі питання ми розміщуємо у спеціальній секції сайту.

Ви можете проголосувати за питання, якщо воно чимось вам сподобалося. Можливо, цікава тема, чи добре описана проблема, чи ви вважаєте, що відповіді психологів на поставлене питання корисно було б почитати багатьом іншим людям.

Якщо ви голосуєте за якесь питання, то посилання на нього пізніше може бути відображене на вашій особистій сторінці, у секції "Сподобалися питання". Ваші негативні оцінки ніде не відображаються.

У психологів на особистих сторінках запитання, що їм сподобалися, відображені не будуть.

Відповіді психологів

Доповнення від автора питання ·
Після цього він розізлився ще більше і вдарив мене. Чесно, в той момент в мене просто рухнув світ, як і він в моїх очах. Таке було вже в дитинстві коли через сварку з братом тато побив нас обох ремнем, в мене всі ноги були в опухших ранах від пряжки. Та ми про це ніколи не жаліли, і він не порахував за потрібне вибачитись звичайно. До цього моменту я любила тата більше за маму, була прямо татова доня. Та не змогла пробачити такого, для мене це травма й досі, я пам'ятаю кожен удар і його вираз обличчя з ненавистю. За що?
Після цього випадку в дитинстві ми вже не були такими близькими, хоча я люблю його і переживаю також, але зв'язок той тісний вже був втрачений. Надалі я вже не дивувалась татовим вчинкам, та коли на випускному всі танцювали з татами, мій сидів у залі і робив вигляд що не бачить, що я стою одна посеред залу. Все тому що він вважав, що буде виглядати глупо коли танцює. Через це я ненавиджу свій випускний.
Отже, після удару в машині я з обіди припам'ятала цому все це. Вперше за стільки років. Чесно, це був крик душі через плач і захлипування, те, що я довго в собі тримала. Ще спитала його чому він не захищав мою матір перед свекрухою і я все дитинство чула прокльони в її сторону і бачила мамині сльози? На що він назвав мене гадячою такою ж як і його мати і притикнув мовляв чого я тоді сама маму свою не захищала і чого не пішла з дому якщо все так було погано. Я завжди старалась захистити її, навіть в дитинстві, але чому, ти як чоловік і батько допустив це? Ще він образився на те, що я відповіла йому що звернусь до поліції, коли він сказав, що буде мене ''прати''.
Наостанок побажав жити з батьками чоловіка, щоб я ''зрозуміла'' ситуацію і в якій безвиході він був.
Тато завжди старався для мене, щоб я все мала і переживав за мене. Батьківську турботу я справді відчувала. Будь-яке бажання чи каприз завжди були виконані, проблеми вирішені, та чому він так? Хоча я добре знала, що коли розповідаю про дитячі травми і образи, мама їх зрозуміє і ми це проговоримо. Ми не раз говорили за подібне, і мама все розуміла, признавала що помилилась. Але татова реакція була очікувана, я знала, що він не сприйме це нормально і скажи щось накшталт ''тато поганий'' або ''заслужила'', тому до цього я і не думала йому про все це говорити. Але вже як сталося. Боюсь, після цього ми й зовсім віддалимось один від одного...Я точно знаю, що цього не зможу забути...
Доброго ранку Олено!
Співчуваю Вам. Дійсно, дитячі травми найболючіші і одними проговорюваннями травмуючих ситуацій з мамою, на превеликий жаль, не "знімаються". Судячи з того, що Ви розповіли про стосунки мами і тата, між ними, у тому числі, є всі ознаки співзалежності, де мама в ролі "жертви", а батько та його батьки виступали в ролі "аб'юзера". А зважаючи, що батько Вас вдарив зараз, він перебуває в ролі аб'юзера і по відношенню до Вас. До речі, як це не дивно, але і
мама діє по відношенню до Вас також як аб'юзер. Що це означає? І це, власне, не дивно.
Бо Ви, як це не гірко, але поки знаходитеся для них в ролі тієї ж самої "жертви". Тому Вам потрібно вчитися не лише знати, як захищатися від аб'юзу, але і наполегливо працювати над виходом, загалом, з цієї деструктивної системи
Перше. Те, що попередили батька, що можете звернутися до поліції - це дуже добре, але... Майте на увазі, що всі чоловіки сприймають щось серйозно лише тоді, коли будуть конкретні дії. Тому запитайте у себе, чи готові Ви звернутися реально до поліції стосовно свого батька? Адже, як тільки батько зрозуміє, що Ви просто говорите, але нічого не робите, він ще менше стане рахуватися з Вами.
Друге. Вас будуть сприймати як дитину, тобто, свою власність, батьки до тих пір, поки Ви не почнете сама себе забезпечувати, тобто, працювати і не з'їдете від них на своє житло.
І нарешті, третє, і як на мене, головне..
Почати працювати і з'їхати від батьків - це лише половина вирішення проблеми, при чому, не найголовніша. Є поняття установок та поведінкових моделей, що сформувалися з дитинства. А у дитини, зазвичай, вони такі ж як і у батьків, навіть, якщо ми цього довго не помічаємо. І в Вашому випадку - це модель поведінки "жертва-аб'юзер". Яка з роками, якщо її не пропрацювати і не трансформувати у самодостатність, може, на превеликий жаль, тільки вкорінюватися більше.
От дивіться, Вам вже 21 рік, але Ви не можете крока ступити без дозволу батьків. Ви не хотіли, але поїхали до Америки, у Вас, судячи з усього, занижена самооцінка, і як результат - невпевненість у собі, невміння відстоювати право на своє життя... Через що, маючи гарні здібності та знання не змогли пройти випробовування в фірмі.
Що робити, адже, ситуація ускладнена Вашим перебуванням в чужій країні, де Ви ще не пройшли навіть період адаптації? В ідеалі, Вам потрібно терміново почати працювати індивідуально з психологом. І якщо є, бодай, найменша така можливість, використайте її. Тим паче, що зараз можна працювати і онлайн з українськими психологами, які краще зрозуміють Вас, бо мають таку ж саму ментальність та і працюють дещо по іншому, аніж американські колеги - і у кожного свій стиль роботи. Тому обирати потрібно індивідуально, "під себе"...
Знайдіть собі роботу, і з'їзджайте від батьків. У іншому випадку, Ви маєте всі шанси перетворитися на класичний різновид "жертви - аб'юзер" не тільки в стосунках з батьками, але і з усіма чоловіками, в тому числі. Бо ці ролі взаємозамінні. От і Ваш батько перш, ніж стати аб'юзером по відношенню до Вас був однозначно жертвою в стосунках із своїми батьками. Та і у мами було не все так добре в її роду, інакше вона б не потрапила у важкі стосунки зі свекрами. Тобто, це така собі родова програма, яка сама не щезає.
Єдиний вихід вискочити з цієї замкнутої руйнівної схеми - це стати і самостійною, і самодостатньою, що набагато складніше.

Відредаговано автором 25-11-2024 08:51:32

...
Сочувствую вам, что вы столкнулись с насилием и видели насилие и в детстве тоже.
В детстве вы заняли не свою позицию, пытаясь быть взрослой и защищать маму. Но это не должно так быть. Взрослая ваша мама и она должна была вас защищать.
Сейчас вы повзрослели и даже по меркам США вы совершеннолетняя и вправе делать, как хотите.
Вам нужна работа с психотерапевтом на тему сепарации. До тех пор пока вы психологически не отделитесь от родителей, их отношения с вами такими и будут. И самое печальное, что и вы к самой себе будете так же относиться - считать себя глупой, неумехой, которая хуже всех. Эта тема будет отражаться на всем - работе, отношениях с мужчинами, вашем самочувствии во всех смыслах.
Но моей страничке есть пара статей на тему сепарации - почитайте, чтобы стало понятнее, о чем я и как это влияет на жизнь.
От родителей не стОит ожидать, что они изменят свое поведение. И вы ни в чем не виноваты, не стОит искать ответ на вопрос "за что, почему?".

Хотите ли вы оставаться в Штатах?
Есть ли возможность вернуться назад в Украину?
Есть ли возможность устроиться на работу и жить отдельно?
...
Доповнення від автора питання ·

↩ Реакція на відповідь № 374401 для Валентина Михайловна

Незважаючи на велике бажання, я нажаль повернутись не можу, оскільки заїхати сюди вже не зможу швидше за все ніколи, тобто побачити своїх батьків. Це була дорога в один кінець, яка коштувала мені розлуки з коханим, який є єдиною підтримкою і опорою.
Я шукаю роботу, і як згадувала вже стажувалась, та компанія враз вигнала усіх стажерів, на цю роботу я покладала надії і зусилля, оскільки вона була досить перспективна і високооплачувана. Відповідно зараз я повернулась до пошуків працевлаштування, але до того моменту дозволити собі окреме житло я не можу.
Проте навіть якби в мене найближчим часом і була така можливість, батьки мене знову ж таки звинуватять, разом із братом, оскільки вони знімають житло враховуючи мою тут присутність, а я оплачувати буду своє а не виділену мені кімнату що звичайно залишиться на їх плечах.
Жаль, что при таком отношении родителей вы выбрали уехать с ними и расстаться с любимым. И выбираете оставаться с ними же.

А есть варианты каких-то общежитий, снимать жилье с кем-то, работа с проживанием?

Відредаговано автором 25-11-2024 20:58:43

...
Це питання архівовано. Нові відповіді більше не приймаються.
Увійдіть або зареєструйтеся, щоб відповісти.
Хочете зараз безкоштовно поставити питання психологу онлайн?