Чому в терапії стало гірше?

Через деякий час в терапії, можна відчути себе гірше, ніж на початку. Ніби той біль, з яким приходиш вперше, поглиблюється і в решті решт охоплює всього тебе. В цей момент з'являється розчарування (нібито ж терапія мала полегшити життя) і розпач, що всі твої зусилля з чимось впоратись - марні.

Це момент, коли з терапії хочеться піти, бо здається від неї гірше, ніж було без неї.

Гірше від того всього розуміння про себе і своє життя, до якого за цей час ти дійшов.Виникають думки а-ля: "Жив же спокійно, не думав про це все, не розбирався - і було ок. Так, не в усьому, але зараз взагалі п**дець по всім фронтам! Нащо я це все почав?!"

І ось ви потрапляєте в клієнтське крісло, розбираєтесь, і терапевт раз від разу звертає вашу увагу на щось дуже очевидне про вас, і ніби говорить: "Подивись - це ти, це твоє, це про тебе. Дивись, що и робиш із собою, і ти робиш це вже довго, і ти змучений, і тому ти тут."

І тоді можна відчути себе посеред руїн всього, на чому ти тримався в своєму житті, усвідомлюючи, що ці опори більше не життєздатні. І також можна відчути сором і злість на терапевта, який став свідком твоєї нібито неспроможності у власному житті...

В цей момент дуже важлива безоцінність і підтримка з боку терапевта для того, щоб ви справді не пішли з процессу з відчуттям повного провалу. В точці, де старе більше не служить нам, а нове ще не сформоване, щоб на нього спиратись, - справді важко. Так, це складно, боляче і страшно, і дуже хочеться повернутись назад.

Важливо залишитись.

Якщо ви відчуваєте підтримку і відсутність засудження (цього катеорично не має бути від терапевта) - продовжуйте йти свій шлях трансформації. Довіртесь цьому процесу. Ви в ньому не самі, з вами ідуть поруч, підсвічуючи вам цей новий шлях і даючи зупинитись, якщо треба, і не прискорюючи вас в усвідомленні необхідних змін і в діях для цих змін.

Я сподіваюсь, що ваш досвід клієнт-терапевтичних стосунків саме такий. Якщо ні - шукайте супроводу іншого спеціаліста, але не зупиняйтесь. Ви маєте бути там, де вам не доведеться більше грати із собою в ігри, а з'явиться можливість познайомитись із собою реальним, прийняти і полюбити себе. Не робити вигляд, що любите, не робити вигляд, що живете, танучі в ілюзіях і захистах, - а справді бути живим і бути із собою.

Повірте, ця близкість із самим собою, варта цього шляху.

Так, в нас є ідея, коли ми приходимо в терапію, що зараз нам дадуть готовий рецепт, як виправити те, що "зламалось", і ми продовжимо жити, як раніше.
Можна очікувати, що терапевт дасть нам в руки якісь готові інструменти для швидкого "порятунку" себе від проблем. І ця ідея вщент розбивається, бо виявляється, що ви маєте створити ці нові інструменти для себе. Так, з підтримкою, але для вас це ніхто зробити не може.

Тому так, в терапії стає гірше на певних етапах самопізнання. Ми не любимо брати відповідльність на себе, якщо у нас немає досвіду свободи, яку ця відповідальність дає. Свободи без залежності від своїх же неусвідомлених психічних процесів.

Так, іноді здається, що став на місці в терапії і не рухаєшся вперед. Тоді рухайтесь вглиб - а можливо ви вже це робите? Можливо там страшно, боляче, і хочеться скоріше бігти далі, за якимись результатами, щоб довести самому собі щось іще раз.

Але є глибокий сенс в тому, щоб іноді зупинятись і просто дихати.
Якщо ви дійшли туди, де вам складно, гірше, неясно, що тепер із цим робити - постійте на цьому місці, усвідомте себе, дихайте глибше. Ви, ймовірно, в найважливішому моменті свого життя.
І коли будете готові, рухайтесь далі... до себе.

Додано на сайт 2024-03-25 в 12:50:03