Увесь час думаю про їжу

Доброго дня! Декілька років тому писала сюди і згодом ваші поради допомогли, усе поступово встає на свої місця :) Ось тільки зʼявилася нова проблема, яку помітила коли боролася з іншою.

Діло в тім, що у мене завжди були великі проблеми з вагою. Мені було просто соромно що я хочу схуднути, тому починала скидати непомітно для інших аж у 2023 році, за рік позбулася лише від 5 кілограмів. Минулого літа збагнула що зайва вага не зовнішня, а саме внутрішня проблема, почала займатися вправами та стежити за харчуванням. Такими темпами мені вдалося позбутися від 10 кілограмів за 4 місяці, а згодом скинула ще 5, тобто мені вдалося досягти вже -15 кілограмів з липня 2024 року до початку 2025 і була вже на відмітці 90 кілограмів (в останнє стільки важила десь у 12 років, тому для мене це було неймовірне досягнення). Я буквально змогла змусити себе повірити що скинути вагу до бажаних 70-65 кілограмів можливо і навіть дуже просто, що я зможу стати виносливою та зможу полюбити себе (навіть почала любити), і позбувалася від замкнутості.

Раптово мотивація змінилася на старі стереотипи «це все марно, нащо змінюватись, нікому немає до мене справи» (!я розумію, що без зайвої ваги у першу чергу буде легше саме мені). Це сталося під час проблем десь у період проблем с фінансами/конфлікту с близьким другом. Почала нехтувати вправами та особливо раціоном. З 90 повернулася майже до 98 за останні 3 місяці, що помітила лише зараз… Зараз зникає бажання навіть дбати про себе.

Тепер ніяк не можу змусити себе повірити що ціль можлива, а це саме головне для мене. Що ще гірше, самооцінка зовсім впала. Я нічого не можу досягнути до тих пір, поки не збагну що це можливо. Зрозуміла що завжди використовую їжу щоб зробити собі приємне або розслабитися, навіть коли відчуваю що дуже наїлася. Якщо починаю відмовлятися від їжі, то настрій моментально псується. Зараз тренуюсь і планую не спинятися, а ще придбала велотренажер і займаюсь на ньому стабільно, але вага зупинилася на 96-98 кілограмах не дивлячись на усі ті зусилля, все із-за того що просто не можу обмежити себе у харчуванні. Дуже боюсь що зусилля марні, що це немає сенсу, адже так і є з такою залежністю.

Усе що мені потрібно, це збагнути що ціль реальна. Щоб займатися кожного дня мені вистачає сил, а щоб не відволікатися на їжу — ні... Їжа наче єдине, що допомагає. Не знаю чим ще себе відволікати, і розумію що їжа користі не принесе, лише тимчасове задоволення. У перспективі буде дуже важко…