Життя: гра чи війна?

» Сенс життя » Життя: гра чи війна?

Життя: війна, гра чи що інше?

Якось на початку березня пішли ми з одним хорошим другом до лісу шукати перші підсніжники (і навіть знайшли), а поки гуляли, балакали про те про се, і несподівано розмова зайшла на гострий кут. Бо почали обговорювати, навіщо потрібні дівчина/хлопець (чоловік/жінка) – окрім того, що само собою зрозуміло. І раптом з’ясувалось, що відповідь залежить від того, яку картинку життя малює собі людина.

От друг цей сказав, що для нього життя – це як війна. І йому треба відповідно «половина» - такий бойовий побратим, який підтримає-підстрахує-відстріляється, витягне, розв’яже, витримає, не зрадить, залишиться до кінця.  

«Життя прожити – не поле перейти»…це вже потім мене наздогнала відома приказка, а в момент розмови я відчула категоричну незгоду з його словами, уявивши таке постійне виживання на межі можливого, холод, бруд, голод, руїни, постійну ворожнечу, напругу, страх, лють, недовіру і т.п.

«Війна». Перед свідомістю повстало те, що відбувається у нашій країні та й в багатьох інших місцях, на жаль, просто зараз, і чого дуже хочеться уникнути. Я не хочу війни, я проти. Зупиніть, я вийду… Це те, що відчуваю, коли слухаю новини. Але зараз не про це.

Знайдіть психолога в Україні або онлайн, ознайомтеся з цінами на послуги психологів, читайте та отримуйте безкоштовні поради психологів.

Моє життя менше і разом з тим набагато більше для мене, ніж те, що відбувається в країні. І воно точно не війна. Я почала озвучувати другу свої протести і з розгону заявила, що для мене життя більше схоже на гру. О, що тут почалося! Так тяжко я давно вже не сперечалась з кимось. Не міг мій співрозмовник прийняти мою точку зору, як і я його. Поки ми схрещували шпаги розумних аргументів, я подумки забавлялась в слова: якщо війна – хто воює? – воїн. Ну, для хлопців типово. Якщо гра – хто бавиться? - дитина… Це усвідомлення було несподіваним. Дитина? Виходить, я ставлюсь до життя як дитина? Про інфантильність мою, чию іншу і взагалі теперішнього люду вже думалось не раз, але ось знову це вилізло, ще з такого боку.

Як виявилось згодом, слово за словом, коли бажання порозумітись перемогло відчуття власної правоти кожного, найбільше у моїй концепції друга насторожувала несерйозність, яка, на його думку, властива грі. І тут  я вже точно не згідна. Ігри різні бувають.

Гра, ролі, маски, правила.

Ця тема мені цікава була ще з дитинства мабуть.

Чому люди грають в ігри? Окрім побуту, життя дорослих має купу ігор – спортивних, картярських, комп’ютерних, логічних, квн-них, щодеколишніх, танцювальних, розважальних, еротичних, рольових, бойових.

Що ж має гра? Має якусь тему, сюжет, має правила, часто ще штрафи за порушення, учасників, якісь атрибути.

Навіщо вона? По-моєму, на те, що людині потрібні інші люди для стосунків, для емоцій, для розвитку. 

Щодо емоцій, так, ігри в першу чергу асоціюються з чимось приємним, веселим, з радощами, азартом і сміхом. Хоча все-таки не всі. Грайливість не в кожній грі…  Емоції ж  - завжди. Навіть з тваринами можна бавитись, вони щедрі на емоції.

І ще Правила. Хіба це про несерйозність? У деяких іграх вони прописані до найменших дрібниць. Насправді, правила, з одного боку, допомагають двом (чи декільком) людям знайти спільну мову, домовитись, що вони разом будуть робити. Навіть закони – це ті ж правила. З іншого боку, правила – це така ілюзорна страховка, що рятує від страху втратити контроль. Ілюзорна, бо не всі правил дотримуються. Бо правила постійно змінюються. Бо правила вигадані, і тому умовні.

Мені подобається, щоб вже як домовлятись про щось, то в деталях, і дотримуватись того. Чесна гра. Але я розумію, що це не гарантія. Хотілось би мати гарантії, а нема. Це правда про життя. Діти про це не думають, мабуть )) Їм досить правил на хвилину, на годину. В дорослих більше страху і менше гнучкості. В них контракти, пакти, декларації… А потім бабах – якесь Х…ло зробило як хотіло, всупереч всім. І правила виявились умовними, тобто всі декларації  і новоприйняті домовленості. Та знову я про сумне. Просто схоже на те, що війна це теж гра… Не було про що сперечатись із другом…

Недавно я знайшла нове захоплення, це капоейра. Одним боком схоже на спорт чи бойове мистецтво, іншим на ритуальні танці, і ще багато всього там є. Не сподівалась, але те, що відбувається там між двома учасниками, називається ГРА. І вона схожа на саме життя: правила, імпровізація, чесна гра, хитра гра. Радість, небезпека, єднання, протистояння, перетікання, співбуття.

Для мене життя як гра – це про те, що є купа можливостей, і що ми можемо вибирати (а також і мусимо, бо все не обіймеш), що і хто нам більше до вподоби.

Я вірю, що життя – гра, правила якої і гравців, і сам сюжет ми самі вибираємо, зважаючи на те і на тих, що довкола. Я вірю в те, що  яку «картинку» ми собі в уяві малюємо, як це називаємо, на те воно і стає схожим. 

Опубліковано на сайті 03-04-2016

» Сенс життя » Життя: гра чи війна?