Підлітки

Вже десь цілий рік мене напевно булить моя сусідка по парті.Але я невпевнена в цьому,бо вона мене не б‘є.Все почалось з того, що вона не попереджала мене коли буде сідати до своїх подруг,коли одної з них немає в школі і через це,я часто була без книжок,бо ми їх ділимо і вона не хотіла давати свою,потім спеціально коли мені потрібно було повторити,говорила що не взяла.І коли я питала чому,казала того,а коли починався урок діставала книжку.А коли я брала з її сумки називала мене неадекватною хоча сама так робила і не попереджала мене.Через деякий час спеціально деякі книжки неносила і коли я питала чого,то насмішливо відповіла бо не хочу.Також дуже часто,наприклад: коли я питаю яка тема чи вправа вона каже незнаю хоча в неї записано або коли групова робота вона спеціально закриває свій листок,щоб я не побачила,але коли такі більш важчі уроки як алгебра,геометрія вона постійно просить мене допомоги і майже завжди я допомагала їй,хоча вона геть нічого невчила і навіть дякую мені не казала.А після уроку різко це забувала і іноді несмішно жартувала надімною.І особливо був неприємний жарт про 18+.Він почався з того моменту коли ми робила лабораторну роботу з фізики і там потрібно було дути в пусту ручку щоб записати який був звук і коли я це робила вона і її подруги почали жартувати надімною через це,але вони теж таке робили але ж це ІНШЕ.Або коли ми граємо в волейбол вона дуже часто кричить аут щоб я не подала подачу або сміється коли в мене нічого не вийшло.Навіть вчителька їй раз зробила зауваження.Або пару раз вона ставила ноги на мій стільчик і після цього він ставав брудний.І найгірше в цих ситуаціях, що вона дуже вміло може робити вигляд що вона нічого такого не зробила, а я істеричка.І це так правдоподібно, що я навіть іноді задумуюсь чи я взагалі адекватна?Взагалі було дуже багато таких ситуацій, коли вона до мене так ставилась.І в деякий момент моє терпіння лопнуло я почала сильніше відповідати на її «словечка» але це нічим не допомогло.І перестала допомагати на деяких уроках.Тоді вона взагалі на мене обідилась і більше почала робите все те про що я розповіла вище,крім насмішок про …
Я не знаю через що вона так мене ненавидить.Що я їй не так зробила?Я адекватно до неї відносилась,допомагала.
І що робити в такій ситуації.Класному керівнику не хочу казати,бо це нічим не допоможе і погіршить ситуацію.Батькам теж ні,бо винна буду я,бо не дала здачі.Але я незнаю як її давати, не бити ж?

Здравствуйте, хочу обратиться с просьбой о помощи моего морального состояния. На данный момент я постоянно в истериках и агрессии. В моей семье без сор никак, честное слово лучше бы развелись ведь это меня убивает. Мой отец очень вспыльчивый(возможно из-за того что военный) раньше тоже был вспыльчивый но не настолько. Он иногда несет какую-то такую чепуху что ты не понимаешь что с ним творит его разум и эта война. Матушке тоже ложку в рот не клади, из-за того что ранее брала кредиты в каких-то подворотнях теперь когда отдала все равно звонят за процентами. Они с отцом как две собаки, раньше в детстве при мне он даже руку на нее поднял это сильно отразилось на мне ведь я до жути боюсь его. Я знаю много всяких вещей которых бы не хотела знать, я бы отдала все чтобы это скрывали от меня лучше. Матушка общается с другими мужчинами ездит на встречи к ним, мне тошнотворно от нее. Я как узнала мне впервые было настолько противно от человека. Я не знала что делать, я едва ли не плакала. Но все же прочитала в интернете что туда лучше не лезть но мне сердце разрывает я принимаю это на свой счет как предательство. Отец очень давит на меня постоянно. Я хочу чтобы все забыли про мое существование, я не хочу знать этих людей их соры все это. Отец курит траву, спасибо что хоть не наркота пока что. Еще война очень давит на меня сейчас особенно новости. Так же будущее. Я не вижу своего существования. Я до ужаса боюсь всего но почему я должна быть для всех опорой. Я очень большая опора для матушки она на двух работах и я с младшей сестрой. Я часто истерю из-за этого в тайне от всех. У меня нет друзей с которыми могла бы поделиться этим. Тем более мамино общение с другими мужчинами и их встречи кажутся мне постыдными и я никогда не смогу с кем-то об этом заговорить. Я просто хочу чтобы от меня все отстали, чтобы я не видела их всех и не слышала. Я не хочу тут жить. Иногда такой болезненный ком в горле стоит просто стоять смотреть на них и понимать что главная моя проблема в том что я все знаю и понимаю. Я хочу поддержки..

Здравствуйте, в последнее время я заметила в себе большую тревожность ( на счет всего ) и мне кажется что больше я так не могу, часто меня одолевают панические страхи и тому подобное.
Словом мне нужен психолог но я боюсь сказать об этом родителям, не знаю как, чувствую стыд какой-то, щас начнут расспрашивать что случилось а я не хочу им рассказывать. Ещё проблема заключается в том что в нашем маленьком городке нет психологов, а сами психологи говорят что онлайн консультация менее эффективна
Как мягко намекнуть родителям чтобы для них это не было шоком ?