Психологія відносин

Здравствуйте! Я не замужем, есть дочь, в браке не была. Все более менее серьезные (как мне казалось) отношения были с мужчинами, напоминающими отца. А именно: они всегда в разъездах, работа или учеба в другой стране, физически рядом бывают не так часто и отношения по большей части на расстоянии, наездами и тд. Отец также отсутствовал и почти не принимал участие в воспитании меня и моих сестер, выбирая свою маму (мою бабушку), друзей, работу. Мы почти не видели его дома. И я понимаю, что он любил и заботился как мог, как умел, как научился у своих же родителей. Осознаю и прощаю. В последние разы, отчетливо это понимая, прекращала отношения с такими мужчинами, не хочу тратить силы и время зря, на по сути онлайн-отношения.
Самооценка когда-то хромала, но сейчас с нею более менее в порядке - тоже много разговаривали с папой на эту тему, оба плакали и прощали друг друга. Но мужчин все равно притягиваю таких же частично отсутствующих, как когда-то мой папа.

Отец моей дочери не знает о ее существовании, уехал когда-то, связь оборвалась еще до того, как я поняла, что беременна, сказать ему просто не успела. Переживаю, что дочь столкнется с такой же судьбой, как и моя, хочу уберечь ее от этого, чтобы у нее был свой счастливый путь, непохожий на мой.

Доброго вечора. Мені 23, в 19 я народила дитину. Чоловіку 31. З чоловіком спочатку все було прекрасно. Але останні 2 роки я відчуваю себе погано. Якщо можна так сказати. Останній рік він ніби намагається принизити мене як особистість, він використовує моральне насилля, раніше я навіть плакала, потім плакала тихенько вночі, а зараз не плачу. Хочу, але не можу, бо всередині ніби стоїть пароль на сльози, а я його забула.
2 тижні тому підняв на мене руку, в стані алкогольного сп\'яніння, взяв за шию, стиснув і вдарив об стіну, а я дивилася і посміхалася, бо бачу його слабким. Хоч я можливо і боюся його, бо не знаю що він може зробити. Але він про це навіть не пам\'ятав. Попросив вибачення, я сказала, що не пробачу. Він образився на це. Спробувала налагодити стосунки. Домовилися що він випиватиме лише на вихідні. Було все відносно добре, але я зберігала нейтралітет. Не можу його обіймати і цілувати. Вчора він просив близкості, але я відмовила, а він образився. Чесно, я відчуваю огиду до свого чоловіка. При думці про секс з ним у мене з\'являється нудота. Сьогодні знов прийшов у стані алкогольного сп\'яніння, почалася сварка. Він сказав, що я не жінка, бо не сплю з ним, я сказала що не хочу, бо ображена від його слів і що підняв на мене руку. Він у відповідь каже що давно повинен був почати мене бити. На наступний день він ображається на мене і не розмовляє зі мною. Зараз він не працює, але майже кожного дня нетверезий. Ми живемо з його батьками. З їх боку теж іноді є приниження мене. У мене тут немає особистого простору. Я дуже сильно ховаю свої справжні емоції, все пропускаю мимо вух. Мені іноді хочеться закінчити це життя, іноді навіть дитина мене не тримає на цьому світі. Але я просто хочу жити, я люблю життя.
Можливо ви скажете, що потрібно розірвати ці стосунки. Але є ще тиск від свекрухи, яка говорить що дитина повинна жити з батьком. Я боюся зробити неправильний крок, аби лиш не зашкодити дитині. Хоча вона його й любить, але він навіть не може забезпечити дитину всім необхідним. Каже немає роботи. Бо ми живемо в селі, хоч він раніше працював у місті. Я пропонувала переїхати до міста, він говорить що життя там дороге і він не хоче туди переїжджати. А ще в нього проблеми з серцем, він переніс три операції на серці. Але пройшло два місяці і він почав знову пити попри заборону лікарів. Я втомилася, виснажена і прошу вашої поради.

Доброго дня! Цікавить допомога, спеціаліста. Як мені вийти з тривалих аб'юзивних стосунків!? Зустрічаюсь зі своїм хлопцем вже 5 років, спочатку було все нормально ми жили на зйомній квартирі 3 роки, і я наблюдала за ним що Він педантично відноситься до чистоти в Квартирі, на фоні цього у нас були постійні сварки і моє нерозуміння того що Він постійно мене почав перевиховувати, що та як краще робити. Потім з часом ми переїхали жити до нього на квартиру, і тут почались такі ситуації коли я не витримувала сварок на побутовому рівні і висказувала свою думку, Ми один одного не чуємо! Таке враження на різних мовах спілкуємось, кожна сварка закінчується або Агресією з його сторони, або виганянням мене з його квартири! Я в сльозах збираю речі і не знаю куди мені піти! Бо батько помер, а мама живе в селі в жахливих умовах. І я не хочу туди повертатися! Через 1-2 години, після сварок Він заспокоюється і починає вибачатися та говорить що не хоче щоб ми розтавалися! І що він більше так робити не буде! Але все повторюється знову і знову! І у мене через це, ненависть до нього і до себе! І я вже навіть наважилася знайшла квартиру щоб переїзджати від нього і закінчити це все, бо морально я дуже стомилася бути іграшкою яку захотів вигнав як що щось не сподобалось! Але Він знову вибачається, навіть плаче що сильно любить і зміниться, і я лишаюсь боюсь змінювати своє життя, дуже звикла до нього, і не знаю чи я його досі ще люблю, в середині пустота, він мене сильно любить і не хоче щоб я йшла від нього, але після всіх ситуацій, тепер я вже цьому не вірю, а піти від нього не можу наважилися, і себе за це постійно картаю!