Психологиня Алла Григорівна Веленко Київ метро Університет

Доброго вечора Андрію!
Насправді, це дуже важко так себе почувати. Бо ніколи не знаєш, як до тебе поставляться, що скажуть і що подумають оточуючі люди... І залежати від їх думки - невимовно болісно, бо ніколи не можеш бути самим собою, а потрібно весь час під когось підлаштовуватися...
І як би не намагався собі говорити, щоб почав нарешті почуватися впевненіше, воно не працює. Бо глибоко всередині сидить згадка про те, що нікому твоя думка не цікава, а отже, і ти сам...
Все, що ми переживаємо в дитинстві, застрягає в нас рефлексами і потім керує нашим життям навіть, коли ми дорослішаємо. То що ж робити?
Насправді, все залежить від двох факторів. Перший - це фізіологічне та психо-емоційне дозрівання, яке допоможе почувати себе впевненіше і перестати залежати від думки оточуючих. Яке у чоловіків відбувається
лише завдяки розвитку фізичного: заняття спортом, біг, зарядка, плавання тощо.
І друге. Це повне пропрацювання дитячих внутрішніх страхів та залежностей, які не дають можливості вірити в себе і перестати чути голос мами, яка весь час знаходить, умовно, в думках, десь там позаду і готова зробити свої зауваження та висловити своє невдоволення...
Ви займаєтеся спортом? Як часто Ви бігаєте, робите зарядку, граєте з друзями в футбол, волейбол, теніс?
І як у Вас справи з дружбою? Чи є у Вас друзі?

Доброго ранку Lina!
Дякую Вам за щирість.
В стосунках, насправді, як це не дивно, але винних немає. Бо кожний просто "грає" свою роль, яка відповідає внутрішнім поведінковим моделям. Окрім того, природа завжди прямує до гармонії між чоловіком та жінкою. А отже, якщо жінка бере на себе чоловічі обов'язки, чоловік їх виконувати, апріорі, просто не стане. І не тому, що не хоче, знову ж таки, як це не дивно. А тому, що просто не зможе, бо його вже витіснили з його поля. Адже, жінка у 6 разів психо-емоційно сил ніша, і якщо вона сама "не посунеться" і не звільнить місце, він його зайняти не зможе. Окрім того, якщо батько не додав любові, підтримки та почуття захищеності, може сформуватися внутрішнє почуття власної неправильності за принципом: "я повинна весь час все робити краще і краще, давати все більше і більше, і тоді мене вже точно полюблять!". Адже, батько - це перший чоловік в житті дівчинки. І подорослішавши, дівчинка переносить свої почуття до батька на коханого чоловіка... Але ж чоловік не батько!
Який вихід? Почати вчитися бути жінкою, хоча, зрозуміло, коли немає такого прикладу з дитинства - це може потребувати сил та часу... але!
Це того варте, повірте! Хоча б для того, щоб не повторювати батьківські деструктивні сценарії, а почати жити своїм життям, набагато щасливішим.
Тобто, необхідне повне перезавантаження підсвідомості разом з установками та моделями поведінки, які не дають Вам розкритися як жінці.

Відредаговано автором 19-04-2024 12:51:44

Мені дуже шкода, що так все було в дитинстві...
І розумію, як хочеться все забути і почати жити своїм життям, яке не схоже на те, що колись було, але...
На превеликий жаль, існує таке поняття як поведінкові моделі та установки, які формуються саме в дитинстві під впливом стосунків батьків і потім несвідомо керують нами та нашим життям...якби ми не намагалися все змінити...
Я розумію як працює наша підсвідомість. Тому і розумію, що може бути внутрішній опір всьому тому, що напишу зараз, але..
Ніякі поради, відповіді на питання та розмови не допоможуть Вам змінити своє життя на краще до тих пір, поки не будуть пропрацьовані з психологом індивідуально всі травми, блоки, установки та поведінкові моделі, які роблять з Вас жертву і змушують поводити себе таким чином, що на Вас всі "їздять". Це рівень підсвідомості, до якого ми не маємо доступу без допомоги спеціаліста. Бо насправді, коли маленька дитина переживає душевний біль, та сама підсвідомість захищає її, щоб вона змогла просто вижити. Але потім та ж сама підсвідомість буде продовжувати ідентифікувати нас як дітей навіть, якщо ми вже стали дорослими...до тих пір, поки ми не зустрінемося самі з собою і не станемо господарями свого життя...
І чим довше ми відтягуємо роботу з сімейним психологом, тим складніше потім витягнути всі стреси та блоки на поверхню, щоб вже їх трансформувати у щасливе життя...
Тому думайте і починайте шлях до самої себе!
Повірте, воно того варте!

Відредаговано автором 18-04-2024 20:26:07

Знаєте, скажу Вам те ж саме, що вже і сказала. До тих пір, поки буде е жити в парадигмі пошуку винних, ніякого толку від всіх Ваших зусиль просто не буде.
Я ще раз Вам кажу, щоб чогось досягти, потрібно спершу розвинутись як чоловік: спорт, справжня мета, життєва ціль, а не намагання втекти від проблем, у тому числі, в стосунках ж батьком.
Чоловік формується лише тоді, коли не тікає від труднощів, а з ними справляється.
Кажете, боїтеся бджіл? От і почніть саме з цього. Навчіться з ними обходитися попри свої страхи.. Ви думаєте на фронті одразу уб'ють і все, труднощів не буде? Якраз навпаки! Труднощів буде стільки, що навіть не уявляєте і страхів, і переживань...
А поки Ви дієте як маленький хлопчик, який на всіх ображається, і на своє життя, і хоче втекти в якийсь рай...
Так на цій планеті раю немає, а щоб потрапити в нього після смерті, рай потрібно ще заслужити тут, своїми зусиллями, долаючи труднощі, а не тікаючи від них.

Дякую за щирість!
Ну що ж, Ваше доповнення мене ще більше впевнило в тому, до Ваша про лема з чоловіком "родом з дитинства". Чи не тому Ви оминули мої питання про батьків, їх стосунки та як ставилися вони до Вас, що ТАМ буде боляче?
От Ви пишете "Я после ссоры всегда хотела мириться и первый шаг к применению делала". Звідки така модель поведінки? Він образив, а Ви - перша миритися? Це дуже схоже, як маленька дитина боїться втратити бодай трошки тепла від мами, чи тата? І тому перша "біжить назустріч", аби тільки на неї не сердитися, і, можливо, посміхнулися до неї... І от те саме бажання притулитися вночі, щоб обійняв... Що це, як не страх самотності і намагання відчути трошки тепла, як у маленької дитини...
Ви намагаєтеся зрозуміти поведінку свого чоловіка, тоді, як, насамперед, потрібно розібратися зі своїми почуттями та діями. Адже, коли жінка починає поважати себе, коли стає самодостатньою, а для цього, перестає грати роль "жертви" і зазирати в очі, як маленька дитина, яка очікує хоча б трошки любові, тоді і чоловік та його поведінка зміняться однозначно. Бо в парі ми одне одного просто "дзеркалимо". То які стосунки між батьками? І як вони ставилися до Вас в дитинстві?

Доброго дня!
Щоб не повторюватися, напишу лише те, що я побачила з Ваших слів.
Є певні родові програми,які, хочемо ми чи не хочемо, але передаються нам у "спадок" і просто керують нашим життям, притягуючи певних чоловіків та певні ситуації, які повторюються. Саме повтор ситуацій дозволяє мені стверджувати, що Ви дієте за тою самою родовою програмою, в якій жила і Ваша мама-жертва. А швидше за все, і бабуся була не дуже щаслива...
Жінки-жертви все життя принижено "ковтають" образи. Тобто, образи застрягають і відповідно перетворюються на ще більш руйнівну програму підсвідомої, глибоко закопаної, агресії до чоловіків. Яку зовні не видно, але...
Нам здається, що ми сприймаємо одне одного по зовнішності, по нашим словам, манерам... Тоді, як насправді, ми скануємо один одного, зчитуючи зсередини... І оп! Притягуємо лише тих людей і і події, які відповідають нашим внутрішнім глибинним, несвідомим установкам!
Тому чоловіки неодружені не підходять до Вас, бо відчувають, що такі стосунки з Вами їх просто зруйнують зсередини. Адже, жінки у шість разів психо-емоційно, тобто, енергетично, потужніші за чоловіків. Тому своїм внутрішнім станом можуть не просто впливати, а інколи, руйнувати представника сильної статі. Відповідно, і з'являється зовні, не дуже зрозуміла поведінка самих чоловіків...
Тоді, як чоловіки одружені, певним чином захищені, адже, у них вже є дружина, з якою вони пов'язані на тому самому психо-емоційному, енергетичному, рівні.
Тому жінка, яка несе в собі руйнівну програму, зашкодити їм просто не зможе...
Чому Вам не змогли допомогти попердні психологи?
Насправді, пояснюється достатньо просто. Які б гарні поради Вам не давали, які б не вели правильні розмови, і які б правильні питання не ставили - це лише рівень свідомості. Тобто, верхівка "айсбергу". А в таких випадках, потрібна лише глибока внутрішня трансформаційна робота з тою самою підсвідомістю, де і закладені самі установки та моделі поведінки.
Окрім того, як на мене, проблема може мати ще глибше "коріння", і бути пов'язаною з певними родовими проблемами та ситуаціями, які, як я вже і написала, розмовами, питаннями та порадами не вирішуються. Це все одно, що намагатися погладжуваннями видалити апендицит...

Відредаговано автором 18-04-2024 16:02:35

Доброго дня!
Насправді, Ви себе не накрутили, і поведінка чоловіка не має ніякого відношення до цінування та поваги до Вас. А без цього, ні про яке кохання мова іти не може, хіба що, про психо-емоційно залежні стосунки.
І те, що Ви знаходитеся у дуже залежному становищі говорять і Ваші слова про "зробити суїцид" та, Ваш загальний стан "взагалі не можу їсти", що є ознаками депресивного стану, "але піти від нього також не можу"...
Ви пишете Я його пробачила так як сильно кохаю. Але в душі не можу пробачити". Насправді, в Вашій душі засіла глибока образа, бо саме душа дуже добре відчуває кривду та правду. Тому те, що Ви вважаєте, що пробачили його, насправді, є просто величезний страх втратити стосунки і, можливо, залишитися самотньою і ніякого відношення до пробачення не має.
Бо пробачати, не означає дозволяти себе принижувати і використовувати. Адже, судячи з того, що Ви пишете, чоловік просто використовує Вас, швидше за все, бо так йому зручно. Він де від Вас має все, що хоче, правда? Але ж чоловіки по своїй природі мисливці. І коли вже когось вполювали, і впольовану вже повністю втратило себе як особистість, стає йому не цікавим. Тоді от виникають такі ситуації з закоханістю на стороні... Окрім того, чоловіки сприймають і розуміють лише конкретні дії, а до розмов " по душам" в таких ситуаціях, як у Вас, ставляться несерйозно, бо точно знають, що це нічим йому не загрожує. Тому слова "його біс поплутав і він так більше не буде" - швидше за все, особливої ролі не мають. "Проковтнули" раз, "проковтнете" і вдруге...
Що робити? Насправді, потрібно впоратися зі своєю депресією, адже, вона виснажує, полишає сил, робить ще більш залежною та безсилою. А щоб впоратися з депресією, потрібно відновити себе, стати самодостатньою (не плутати з самостійною), а отже по справжньому щасливою, і не завдяки чоловіку, а просто тому, що Ви жінка, і що життя саме для цього для Вас і створене. А щоб стати самодостатньою, потрібно позбавитися підсвідомих руйнівних програм страхів та залежностей, які, швидше за все, у Вас сформувалися ще з дитинства. Тому потрібно більше інформації про Вас.
Які стосунки між Вашими батьками?
Які стосунки у Вас з Вашим батьком?

Відредаговано автором 18-04-2024 15:38:16

Дякую за щирість.
Отже, мої припущення підтвердилися.
Те, що відбувається зараз з Вашим життям і стосунками з хлопцем, напряму пов'язані з Вашим дитинством і стосунками між батьками.
Ви пишете "Я слишком сильно его любила ( поэтому все ему прощала ,и я пошла в маму ,такая же добрая ,наивная ,мягкая ,до последнего люблю одного человека ,позволяю делать себе больно ,прощаю все каждый раз"
У Вас та ж сама модель поведінки з чоловіками, що і у мами. Це те ж саме, що наступати на одні і ті ж граблі. Адже дитина несвідомо переймає всі батьківські, материнські, установки, і потім ними користується в житті навіть не підозрюючи про це.
Можливо,Вас дуже здивую, але те, що Ви називаєте "слишком сильно любить", насправді, є величезною схильністю прив'язуватися до чоловіків. Тобто, тенденція до "злипання", ідеалізації коханої людини, яка передалася Вам від мами. Бо, насправді, прощати - це не означає дозволяти об себе "витирати ноги", а означає вміти кохану людину ще і виховувати, ставити на місце без скандалу, але з почуттям власної гідності. З якою, на превеликий жаль, є великі проблеми, як у мами, так і у Вас. Адже, ніхто вам не пояснив, що чоловіки принижених жінок не люблять, їх просто використовують, а потім ідуть від них.
Насправді, Ви втратили повністю себе в стосунках. А, зважаючи, що з цим чоловіком знайомі з 15 років, швидше за все, себе ніколи і не знаходили, а жили чужим життям, намагаючись "забігати всі дороги" чоловіку. Для чого йому щось робити для Вас, якщо Ви і так ладні "йому ноги мити і воду з під нього пити", без усіляких зусиль з його боку?
Чоловіки люблять і поважають лише тих жінок, які поважають себе. Але у Вас, на рівні підсвідомості, навіть такої опції немає, бо з дитинства стоїть інша "програма", програма залежної, приниженої позиції жінки-жертви, яка може до себе притягувати лише аб'юзерів... Певне, якщо хочете жити життям мами і повторювати її сценарій життя, тоді можна жити образами на чоловіка і своє життя знищувати, вживаючи наркотики, чи щось інше, не менш руйнівне, викликаючи лише почуття жалюгідності до себе...
Але якщо все ж маєте бажання стати щасливою, тоді потрібно вчитися бути самодостатньою ( не плутати з самостійністю - це різні речі) і почати трансформувати от ті всі руйнівні мамині програми... До речі, а як склалося життя у Вашої бабусі, маминої мами? Бо у мене відчуття, що і там не було особливого сімейного щастя... А якщо це так, то схоже вже на деструктивні родові програми...

Доброго дня Lina!
Колеги дали дуже багато гарних порад. Тому я спробую подивитися на ситуацію, яка склалася між вами, з іншого ракурсу. Бо поки у мене склалося враження що питання,яке між вами виникло, намагаєтеся вирішити лише з позиції допомоги хлопцю та його якихось внутрішніх змін.
Тоді, як, насправді, змінювати ми можемо лише себе.
І виходячи з цього, додам, що в житті випадкових стосунків просто не буває. Тому перше питання. Для чого саме Вам потрібні ці стосунки? Чому дана ситуація вчить Вас і що намагається допомогти саме Вам зрозуміти? Чому саме такого хлопця ви притягнули до себе і хочете саме з ним будувати серйозні стосунки?
Окрім того, є певні закони стосунків, які працюють навіть тоді, коли ми про них нічого не знаємо.
Ви пишете, що згодили пожити з хлопцем і живете по факту як заміжня жінка вже 9 місяців. Але чи відчуває сам хлопець, що він ВЖЕ має дружину і сім'ю? Навряд чи!
Адже, штамп в паспорті, як це не дивно, потрібен саме чоловіку. Бо жінка і так вже поводить себе як дружина, це така її природа, ставитися до хлопця як до чоловіка, якщо має з ним секс і про нього дбає.
А тепер питання ще одне. А для чого хлопцю напружуватися, якщо він і так вже все має, без шлюбу: і секс, і турботу, і багато любові... Можливо, навіть, занадто, бо сексуальні стосунки дуже швидко приєднаються, якщо під ним немає відповідальності, серйозності та поваги один до одного.
І ще. Складається враження, що Ви взяли на себе роль такої собі вчительки, духовного провідника, але ж при такій умові жодний чоловік розвиватися НЕ буде. І швидше за все, стане ще більш інертним та безініціативним. Що і відбувається, як на мене, між вами зараз.
Якщо у хлопця всі попередні стосунки були сході на теперішній, це може говорити не лише про те, що у нього є певний поведінковий стереотип, але і про те, що він знайшов таку дівчину, яка знову ж таки, цим самим стереотипам відповідає. Який вихід і чи є він?
Почати глибинно розбиратися, насамперед, в природі чоловіка та жінки, вивчити природу та закони гармонічного життя, але, насамперед, змінити свої підсвідомі установки та поведінкові стереотипні моделі. Бо в парі "танго танцюють двоє", змінитеся Ви, почне змінюватися І Ваш хлопець, або ж Вам життя дасть того, хто буде поводити себе зовсім по іншому, набагато краще.
Як склалися стосунки між Вашими батьками? Хто головний в сім'ї? Хто локомотив?

Доброго ранку!
Відповідь на Ваше питання криється в Ваших же словах "заставляю її прибрати іграшки, випити ліки коли хворіє і тд - зразу блювання. Це вона робить навмисно..."
Перше, щоб дитина почала хотіти щось робити, потрібно навчитися прислухатися до почуттів дитини і ставитися до неї як до тої, яка найбільше потребує уваги та любові, а вже потім - дисципліни та ліків. Примус ніколи нічого гарного не дає, а викликає лише блювоту або капризи. Це перше.
І друге. Складається враження, що до своєї дівчинки Ви ставитеся як до дорослої людини, вважаючи що вона щось там робить навмисне. Діти НІКОЛИ нічого не роблять навмисне, бо вони просто маленькі діти, яких недолюбили і які не отримують того тепла, яке їм потрібне. Бо заміщується просто зовнішньою турботою, яка, певне, потрібна, але... Не гріє дитині душу!
Але і Ви в цьому не винні. Швидше за все, самі в дитинстві не мали ані підтримки, ані, любові, ані тепла та підтримки. Тому почуття, серце закрите... Адже, ми можемо щось комусь дати лише тоді, коли самі це в собі маємо.
Я розумію, що Вам фінансово складно, але... Без допомоги психолога навряд чи Ви впораєтеся зі своїми дитячими травмами. А без цього, навряд чи зможете почати добріше ставитися і до своєї дитини. Тим паче, що з психологом можна індивідуально оговорити і умови консультацій.
Головне, визначитися, що для Вас важливіше, Ви самі та Ваша дитина, чи матеріальні питання.

Доброго ранку Marina!
Згодна повністю з колегою, що проблема в стосунках виникла лише через ідеалізацію стосунків та завищені вимоги до чоловіка. Адже, нам, дівчаткам, все набагато зрозуміліше, бо ми такі духовні, тонкі, розумні...
Тоді, як поняття духовності істинне лише у випадку поваги та вдячності до близької людини. Адже, навряд чи можна було б дозволити собі займатися саморозвитком, якщо не були прикриті "тили".
Я в таких випадках, під час терапії, задаю зачасти два питання. А як Ви думаєте, як довго Ваш чоловік залишиться один, якщо Ви підете від
нього? От такий: надійний,турботливий, серйозний, який забезпечує сім'ю фінансово, і на якого можна спертися?
І друге. Уявіть, що на Вас повністю лягли фінансові питання родини. Адже, саме так і буває, коли жінці стає нудно в сім'ї і вона іде від чоловіка. Як думаєте, скільки у Вас залишиться часу на саморозвиток? І чи, загалом, залишаться на нього сили?
До речі, можливо, відповівши на це питання, Ви зможете зрозуміти,чому Ваш чоловік саме так себе поводить?
Окрім того, є певні секрети сімейних
стосунків чоловік та жінки. Якщо жінка вміє правильно себе поводити, чоловік стає більш активним та починає разом із жінкою розвиватися. Бо "танго танцюють двоє" і в парі все буде взаємопов'язане.

Доброго дня!
Питання таке. Вам подобається професія автомеханіка? Адже, насправді, це буде прибуткова професія, яка при наявності Вашого професіоналізму та старанності, може повністю забезпечити не лише Вас, але і Вашу майбутню сім'ю. Це перше.
Друге. Вам лише 17 років. А цей вік призначений не для заробітку, а суто для навчання і саморозвитку. Насамперед,фізичного для чоловіків.
Тому, на мою думку, у Вас абсолютно неправильно розставлені життєві пріоритети. Ви намагаєтеся вирішити ті питання, які на даному етапі Вам просто не під силу, тому Ви просто дарма втрачаєте свої життєві ресурси, розпорошуючи себе.
Вам зараз потрібно зайнятися спортом, робити зарядку, бігати на свіжому повітрі... Потрібно гарно вчитися, щоб стати майстром в майбутньому.
І найважливіше. У Вас виставлені неправильно життєві цілі та цінності.
Як тільки Ви почнете розвиватися фізично та духовно, знаходячи відповіді на питання "Хто я? Звідки прийшов? І куди я іду", матеріал но, повірте, підтягнутися саме собою разом із Вашою фізичною та психологічною зрілістю.

Доброго ранку!
Як на мене, стан постійної тривоги та відсутність гарної роботи дуже тісно взаємопов'язані. Неможливо мати гарну роботу, якщо існує сильна тривога, яка блокує зсередини сили та енергію, яка і потрібна для того, щоб таку роботу мати.
Окрім того, замало інформації. А як Ви почували себе стосовно фінансових питань до того, як почали жити за кордоном? Чи так само була тривога, можливо, не так яскраво виражена?
Яке фінансове положення було у Ваших батьків в Вашому дитинстві? Чи жили Ви в достатку тоді і не турбувалися про матеріальне благополуччя?

Доброго ранку Анна!
Щиро співчуваю Вам, адже попри все наше бажання поводити себе відповідно ситуації, в якій ми перебуваємо, ми поводимо себе лише так,як вміємо.
А це саме вміння не з'являється саме по собі, воно формується в дитинстві, під впливом стосунків з найріднішими людьми та з оточенням
Тому, щоб спробувати Вам допомогти, потрібно знати дещо більше.
Ви пишете "С детства я была очень стеснительной и молчаливой. С друзьями, с родными я всегда очень общительна, иногда даже через чур. Чувство стеснения и молчаливости у меня возникает только с незнакомыми мне людьми". І у мене одразу виникло відчуття певної невідповідності.
Ви пишете, що з дитинства були дуже "стеснительные и молчаливые", а от з батьками, друзями та рідними "общительная и даже через чур" Як на мене, саме з цього моменту потрібно дуже уважно розбиратися. Коли Ви відчували себе "стеснительной"? З ким, з якими подіями та ситуаціями це пов'язано? З якого конкретніше періоду свого життя, віку?

Доброго ранку Пупырка!
Психологи дали вже багато гарних порад, тому я спробую написати тільки головне на мій погляд
Я Вам щиро співчуваю. Бо, насправді, дуже важко себе правильно поводити, коли немає розуміння як це робити. А не буває розуміння тоді, коли в дитинстві не було прикладу гармонічних стосунків батьків. І особливо, якщо ще й сама дитина недоотримувала тепло та порозуміння від дорослих. Тому так важливо зрозуміти, які між Вашими батьками стосунки? І чи було у Вашому дитинстві тепло, порозуміння, можливість висловлювати свої почуття щиро, не боячись, що тебе не зрозуміють? Чи була повага між Вами і не було намагання відкупитися, наприклад, купівлею іграшок чи речей?
Бо, насправді, коли всі основні психо-емоційні потреби незадоволені, дитина намагається будь яким способом увагу батьків привернути до себе. І,
нерідко,вдається до певного
несвідомого шантажу. Наприклад,
починає капризувати, кудись тікати, закриватися, або щось таке робити з собою, наприклад, щось недозволене випити, щоб на неї нарешті звернули увагу... Чому я роблю такі припущення?
Тому що, на превеликий жаль, у стосунках з хлопцем присутнє намагання на нього вплинути, завдаючи шкоду собі тими ж наркотиками... А це поведінка людини, яка має глибокі дитячі травми, про які навіть не здогадується, але які підсвідомо керують її життям, створюючи от такі ситуації і регулюючи її поведінкою.
Тому, насамперед, потрібно дати відповіді про батьків та себе в дитинстві, щоб можна було рухатися далі.