Агресія – рушійна сила

» Кризи » Агресія – рушійна сила

Перше, на що скаржаться учасники бойових дій та/або їх близькі, агресія. Підвищена агресія. Приступи агресії.
Людина дуже боїться цього відчуття. Боїться, що може переступити межу та наробити лиха: когось сильно покалічити або, навіть, вбити. Ще невідомо, станеться це чи ні у реальності. Але страх, що може «перемкнути», дуже сильний. А це сильне напруження. І фізичне, і психологічне.

Війна – це своєрідні жерна, через які проходить людина. Відпадає все зайве. Зайве там, на війні. І стає наче відкритий нерв тут, у цивільному житті. Тобто, підвищується чутливість до того, що відбувається навколо. Чутливість до несправедливості. Чутливість до нещирості. Чутливість до брехні…..

Важко уявити людину, яка б раділа, коли зачіпають її болюче місце. Тому агресія у учасників бойових дій дуже часто - це захисна реакція. Бо таких «відкритих ран» на душі багатенько. Або можливість скинути напругу, яка з`являється від стримування своїх почуттів.

Людина тривалий час живе в інших умовах. Де на кону життя. Як своє, так і тих, хто поряд. У зв`язку з цим, змінюються цінності. І, як наслідок, відношення до того, що було звичним до війни. А оточуючі намагаються побачити у своїх рідних, що воювали, що було до війни. А це неможливо. «Ти не такий, ким був». Так, не такий.

Війна змінює всіх:і тих, хто воював(воює), і тих, хто не приймав участь у бойових діях, і тих, хто робить вигляд, що війни в нашій країні немає. Тому і з`являється агресія у учасників бойових дій на тих, хто не може прийняти їх такими, які вони є на даний момент життя. Бо вони не можуть бути такими, як раніше. НЕ МОЖУТЬ!!! Зазвичай, зараз краще.

Знайдіть психолога в Україні або онлайн, ознайомтеся з цінами на послуги психологів, читайте та отримуйте безкоштовні поради психологів.

Поняття «агресія» трохи демонізували, як на мою думку. З кимось не згоден – ти агресивний. І це погано. Відстоюєш свої бажання – ти агресивний. І це погано. Не дозволяєш комусь сідати собі на шию – ти агресивний. І це погано. «Тобі треба лікуватися». І виходить, як в тому анекдоті, «Вона була жіночкою доброю, але ті, кому вона не дозволяла сідати собі на шию, вважали її злою».

Людині значно легше і простіше сказати «Ти агресивний(-а)! Тобі треба з цим щось робити!». Ніж визнати «Я тебе не розумію». Або «я не хочу визнавати твою точку зору». Або «боюся тебе»…Тобто, взяти відповідальність на себе, а не звинувачувати іншого.

А насправді, агресія – рушійна сила нашого життя. Та й з`явилися ми на цей світ тільки завдяки агресивності того самого сперматозоїда, який запліднив яйцеклітину. Щоб народитися, теж треба агресія. Бо треба якось вилазити. Щоб жити, теж без агресії ніяк. Бо їжу треба кусати, жувати, ковтати, перетравлювати, викакувати/випісювати непотрібне. Можна навести багато прикладів творчого боку агресії.

Та агресія, яку ми боїмося як з боку оточуючих, так від самих себе, виражається через роздратування, крики(гучний голос), спробу вдарити…

Коли людина в розлюченому стані, контролювати себе важко. Іноді неможливо. І це лякає. Про що я писала на самому початку.

І що ж робити?

«Спасіння потопаючих – діло рук самих потопаючих».

Для початку усвідомити, що злості заради злості в нас не буває. Як правило, ми нею прикриваємо щось інше: біль, образу, розчарування, свою вразливість, страх, відчай, безсилля….

Усвідомлюємо далі.

Ніхто нас не зрозуміє так, як нам би хотілося.

Ніхто не буде нас любити так, як нам би хотілося.

Ніхто не відчує наш біль так, як його відчуваємо ми.

Люди люблять нас та співчувають нам так, як можуть. І це може бути краще, ніж ми собі уявляємо чи очікуємо.

Світ несправедливий. Бо у кожного своя правда. Але однодумці знайдуться зажди.

Змінити іншу людину не можливо. Або прийняти її такою, якою вона є, зі всіма її тарганами та драконами. Або до побачення, качки.

Далеко не всі можуть прийняти людину такою, якою вона є.

Оточуючі – дзеркало для нас. Те, що нас в них дратує, присутнє і в нас. Але ми цього не помічаємо. Або помічаємо, та не хочемо визнавати. Коли подивитися на людей з цього боку, злості стає значно менше. Бо «на дзеркало нема чого нарікати, коли пика крива». І з часом з`являється вдячність до цих «падлюк». Бо завдяки ним ми побачили свої недоліки та виправили їх. В мене є і хороша новина. Те, що нам подобається в інших, присутнє і в нас. Але ми цього не помічаємо. Або помічаємо, та не хочемо визнавати.

Ми живі люди. І реагуємо на все, що навколо нас відбувається. Буває, оточуючі так нас ткнуть у найболючіше, що не до філософсько-психологічних розміркувань. Єдине бажання – розірвати образника на шматки. Або хоча б трішки потриматися за горло. Бо сильно боляче.

У такому випадку порекомендую декілька «смішних» вправ, які можна робити у будь-якій послідовності. І до різного ступеню заспокоювання.

1. Дихайте. І зі смаком. Через ніс різко вдихати. Через рот різко видихати. Поступово видих робити повільнішим та довшим.
2. Сильно стиснути кулаки. Так сильно, щоб напружилося все тіло до дрижання. І різко їх розжати. Одночасно різко видихати через рот. Наче скинути цю напругу.
3. Рубати дрова.
4. Бити грушу боксерську. Чи те, що її може замінити.
5. Кричати в полі або в лісі.

Агресія має вийти. Будь яким способом. Підбирайте той, який до душі. Або відносно ситуації. Бо вона накопичується. І коли її багато, контролювати її вже неможливо. Як і будь-які інші стримані почуття.

А що ж робити, коли поряд з нами розлючена людина?

Якщо ми до цього не причетні, мовчки спостерігати за тим, що відбувається на безпечній відстані. Тобто дати людні «перегоріти». Бо у такому стані вона все одно нічого не чує. А кожне слово буде сприйматися як додатковий штрик у рану. Просто бути поряд. Коли людина заспокоїться, вона скаже що сталося. Чи не скаже. Це її право. І змушувати все розказати не треба.
Коли людина вже здатна слухати, сказати про свої відчуття, які є на цей момент. Про свої! А не розказувати, який(-а) він (вона) «редиска – нехороша людина».

Наприклад. «Коли таке з тобою відбувається, мені страшно», «… страшно за себе (чи за тебе)», «…хочеться втекти…». Прислухаючись до себе, ми завжди зрозуміємо, що з нами відбувається і що ми відчуваємо. Що говорити і що робити. Головне, довіряти собі. І бути чесним перед самим собою, насамперед.
Коли звинувачуємо людину, вона буде захищатися. А це новий захід на роздратування, злість, агресію.

А якщо приводом для такого стану стали ми, то закрити рота. Взяти паузу. При нагоді перечитати текст ще раз. Особливо з місця «Для початку усвідомити, що злості заради злості в нас не буває…..» і до «Далеко не всі можуть прийняти людину такою, якою вона є.»

Той спокійний, хто нічого не очікує від інших.

"Я – це я. А ти – це ти. Я роблю свою справу. А ти – свою. Я в цьому світі не заради того, щоб виправдовувати твої очікування. А ти - не заради того, щоб виправдовувати мої. Якщо нам доведеться зустрітися, домовитися то порозумітися – це добре. Якщо ні – цьому неможливо допомогти".(Фріц Перлз)

© Галина Руднева

Опубликовано 2021-01-22 в 01:04

Опубліковано на сайті 16-11-2020

» Кризи » Агресія – рушійна сила